8 Березня

Міжнародний жіночий день

 Повна назва Міжнародний день боротьби за права жінок і міжнародний мир (рішенням ООН від 1977 року) — щорічне феміністське свято, символ боротьби за права людини для жінок, проти сексизму та гендерної нерівності, що відзначається 8 березня. Найзначніша з феміністичних дат.

Уперше відзначався 28 лютого 1909 року в США з ініціативи Соціалістичної партії Америки як «Національний день жінки». Наступного року, натхненні американським прикладом, учасниці Другої міжнародної соціалістичної жіночої конференції в Копенгагені вирішили щороку за зразком Міжнародного дня праці відзначати «День жінок», присвячений у першу чергу боротьбі за здобуття жінками виборчих прав. 19 березня 1911 року в Австро-Угорщині, Данії, Німеччині й Швейцарії уперше відбувся Міжнародний жіночий день, який протягом наступних кількох років відзначався в різні дні наприкінці лютого чи на початку березня. З початку 1920-х років у Радянському Союзі затвердилась дата 8 березня, оскільки саме в цей день 1917 року з демонстрації робітниць почалась Лютнева революція. Відтоді день відзначався переважно в країнах колишнього «радянського блоку» доки його у 1967 році не взяли на озброєння феміністки другої хвилі. У 1977 році Генеральна Асамблея ООН запропонувала відзначати 8 березня «Міжнародний день боротьби за права жінок і міжнародний мир»

У деяких країнах, у яких відзначається день, жінкам дарують квіти та подарунки. Цей жест феміністки знаходять недоречним, оскільки вважають, що день повинен привернути увагу до гендерної нерівності. У деяких країнах відзначається подібно до західноєвропейських свят — Дня матері й Дня Валентина. Окремі діячі православної церкви і деяких інших релігійних спільнот світу не визнають Міжнародний жіночий день з огляду на його «політичне походження

Сила жінок, об’єднаних однією ідеєю. 

У Парижі Клара познайомилася з жінкою, яка згодом стала її найближчою подругою, а їх тандем – одним з найсильніших в історії. Роза Люксембург, завзята політична активістка, змушені були тікати в Париж через переслідування, швидко знайшла спільну мову з Цеткін. Жінки зійшлися не тільки в соціалістичних поглядах, а й в спільному прагненні забезпечити прекрасній половині людства рівні права з чоловіками. Вони були так тверді у своїх намірах, що соратники по партії дивилися на них з непідробним захопленням. «У нашій хисткою партії, – говорили вони, – є тільки двоє справжніх мужиків – Клара Цеткін і Роза Люксембург». 

До слова, саме завдяки об’єднаним зусиллям Троянди і Клари вдалося домогтися затвердження Міжнародного жіночого дня. На конференції жінок-соціалісток вони виступили з пропозицією оголосив другу неділю березня Днем міжнародної солідарності жінок у боротьбі за свої права. Звичайно, треба було багато часу, щоб перевести це свято в статус офіційного. Але без Цеткін і Люксембург це навряд чи б сталося. Та сама легендарна конференція відбулася в 1910 році в Копенгагені, а ми повертаємося до подій, які відбулися в 1898 році.

Вона стала однією з головних представниць соціалістичного руху, а в липні 1889 року була однією з восьми жінок-делегатів, які були присутні на другому Міжнародному конгресі в Парижі.

Клара представляла робітничий клас Берліна. У своїй промові перед Конгресом активістка чітко виклала ідеї на підтримку рівності жінок, які розвивала. Пізніше вона була опублікована під назвою «Working Women and the Contemporary Women Question» ( «Проблема працюючих жінок і сучасних жінок»). У ній Цеткін міркувала на тему того, що потрібно зосередитися на головному – а саме, на ліквідації капіталістичної системи, яка пригнічувала жінок. На її думку, це було б набагато продуктивніше, ніж витрачатися на сторонні речі – тобто на поступове завоювання окремих жіночих прав.

Ім’я, яке ми не забудемо.

Після того як ліві партії в Німеччині були офіційно заборонені, Клара Цеткін поїхала в СРСР, щоб більше ніколи не повернутися на свою батьківщину. У Радянському Союзі її цінували, навіть сам Володимир Ілліч Ленін (з яким вона познайомилася на в 1907 році на конгресі Штутгарту) був її близьким другом аж до самої своєї смерті в 1924 році. Клари Цеткін Герасимчука 20 червня 1933 року, її поховали в Кремлівській стіні. У жалобній церемонії взяли участь провідні комуністи з усієї Європи – в тому числі Йосип Сталін і Надія Крупська, вдова Леніна.

Клару Цеткін пам’ятають досі. Установа Міжнародного жіночого дня – це лише крапля в морі перемог цієї неймовірної жінки. Головна її заслуга в тому, що вона стояла біля витоків одного з найважливіших рухів в жіночій історії.