Керамічні побутові товари

Поняття та основні види кераміки
Кераміка (від гр. Keramos – глина)- вироби і матеріали отримані спіканням глини або її сумішей з мінеральними добавками, а також оксидів та інших неорганічних сполук.

ОСНОВНІ ВИДИ КЕРАМІКИ:
1. Гончарна кераміка.
2. Майоліка
3. Фаянс.
4. Фарфор.
1.Гончарна кераміка – відформована на гончарному крузі і виготовлена з легкоплавкої кольорової глини. Гончарні вироби не вкриті поливою називають теракотою.

2.Майоліка – це вироби з кольорової випаленої легкоплавкої глини вкриті поливами. Водопоглинання до 15%. Невелика спеченість черепка знижує її термостійкість.
Їм властиві масивність форми, плавність силуету, яскравий блиск полив, контрастне співвідношення кольорів.

3.Фаянс – це щільні дрібнопористі білі вироби тонкої кераміки.
Характерні ознаки фаянсу:
1.Жовтуватий відтінок білого черепка.
2.Швидко затихаючий дзвін від ударів по виробу.
3.Здатність до утворювання дефекту «цек».
4.Не просвічується.

4.Фарфор – вироби з тонкої кераміки, спечені, непроникні для води і газу, білі з блакитним відтінком, дзвінкі, тонкі шари (до 2,5 мм) просвічуються. Має велику механічну міцність, термічну і хімічну стійкість, електроізоляційні властивості.

Види фарфору:
1. М’який.
2. Твердий.
3. Кістковий.
Найхарактерніші ознаки фарфору:
1.Великий (понад 50%) вміст каоліну.
2.Найбільша щільність і міцність черепка.
3.Дзвінкість, висока білість з блакитним відтінком,просвічування тонких шарів.

Видеосюжет Технологія производства тонкой керамики

Питання 1. Поняття та основні види кераміки

Кераміка (від гр. keramike – гончарне мистецтво від keramos – глина) – вироби і матеріали, отримані спіканням глини або її сумішей з мінеральними добавками, а також оксидів та інших неорганічних сполук. Кераміка набула широкого поширення в усіх галузях повсякденного життя – у побуті (різноманітний посуд), будівництві (черепиця, цегла, труби, облицювальні плитки, скульптурні деталі), у техніці, на різноманітному транспорті, у скульптурі, прикладному мистецтві.
Найкращі зразки кераміки відображають високі досягнення промисловості й мистецтва всіх часів і народів.
Суттєвою перевагою кераміки є можливість отримання заздалегідь завданих характеристик шляхом зміни складу і технології виробництва.
Враховуючи розповсюдженість і різноманітність сировинних матеріалів і технологій виробництва в технологічній і комерційній практиці, розрізняють такі різновиди кераміки, як теракота, гончарні вироби, майоліка, фаянс, кам’яна маса, фарфор (порцеляна), ситали.
Кераміку класифікують за такими ознаками:
1. За характером будови черепка:
• Вироби тонкої кераміки (фарфорові, фаянсові, майолікові вироби);
• Вироби грубої кераміки (цегла, черепиця, кам’яні блоки);
2. За щільністю черепка:
• Зі спеченим черепком (фарфорові вироби);
• З пористим черепком (фаянсові, майолікові вироби);
3. За наявністю поливи:
• Вкриті поливою;
• Не вкриті поливою (бісквітний фарфор);
4. Залежно від компонентного вмісту фарфорової маси і температури випалу:
• Твердий фарфор (має більшу твердість, багатший на глинозем, температура його випалу 900-1450°С;
• М’який фарфор (має меншу твердість більш різноманітний за хімічним складом, кістковий містить 50% кісткової золи, температура його випалу до 1300°С, найбільша білизна та просвічуваність.
Теракота (від італ. tеrrа соttа: tеrrа – земля, глина, соttа – випалена) – це керамічні неполив’яні вироби з кольоровим простим черепком, які мають художнє й утилітарне значення (посуд, вази, скульптура, іграшки, кахлі, облицювальні (оздоблювальні) плитки та архітектурні деталі). Після випалу теракота набуває характерного кольору (від кремового до червоно-коричневого або чорного) і фактури (від грубозернистої до тонкої із суцільним або з частковим поліруванням).
До гончарних виробів відносять і вироби, відформовані на гончарному крузі, і виготовлені з легкоплавкої кольорової глини. Гончарні вироби, не вкриті поливою, називають теракотою, а покриті майолікою. Вироби, що застосовують у будівництві нерідко називають терміном «груба кераміка». Це цегла, кам’яні блоки, черепиця, дренаж тощо.
Гончарні вироби з грубої кераміки характеризуються тим, що структурні елементи на зламі черепка добре помітні навіть неозброєним оком.
Майоліка (походить від італ. mаіоlіса, від mаjо1іса – стара назва о.Мальорка, звідки завозилися в Італію вироби іспано-мавританської кераміки).
Майоліка – це матеріал із кольорової випаленої легкоплавкої глини, на відміну від теракоти вкритий поливами. Водопоглинання майоліки – до 15%. Невелика спеченість черепка майоліки знижує її термостійкість (4 теплоудари) і збільшує товщину стінок виробів. Вкривають поверхню майолікових виробів легкоплавкими (прозорими, кольоровими) поливами й ангобами (забарвленою глиною), має масивну форми, плавний силуету, яскравий блиск полив, контрастне співвідношення кольорів.
Фаянс (фр. fаіеnсе – від назви італійського міста Фаенцца, одного з центрів керамічного виробництва) – це щільні дрібнопористі, як правило, білі вироби тонкої кераміки.
Фаянс виготовляють із каоліну, з пластичних глин кварцу та польового шпату. Фаянс характеризується великими показниками пористості і водопоглинання (9-12%). Саме тому всі фаянсові вироби вкривають тонким суцільним шаром водонепроникної поливи.
Характерними ознаками фаянсу є: жовтуватий відтінок білого черепка; глухий, швидко затихаючий дзвін від ударів по виробу палички; здатність до утворення дефекту «цек», що виникає від різниці розширення термічного коефіцієнта маси черепка і поливи; не просвічується.
Фарфор (від тур. – fаrfur, fadfur: перс, фегфур) – вироби з тонкої кераміки, спечені, непроникні для води і газу, як правило, білі з блакитним відтінком, великий (понад 50%) вміст каоліну, дзвінкі, тонкі шари (до 2,5 мм) просвічуються, найбільша щільність черепка, водопоглинання 0,2%.
Фарфор має велику механічну міцність, термічну і хімічну стійкість,
електроізоляційні властивості. Застосовується для виготовлення високоякісного посуду, художньо-декоративних і санітарно-технічних виробів, корозійностійких апаратів хімічної технології, електро- і радіодеталей, низькочастотних ізоляторів тощо.
Залежно від компонентного вмісту фарфорової маси розрізняють твердий і м’який фарфор. М’який має трохи меншу твердість порівняно з твердим, а твердий – бідніший на флюси, але багатший на глинозем.
М’який фарфор порівняно з твердим більш різноманітний за хімічним складом. М’який фарфор містить 50% кісткової золи, кварц, каолін та інші компоненти. Кістковий фарфор характеризується найбільшою білістю і просвічуваністю. Як твердий, так і м’який фарфор вкривають поливами або випускають у вигляді бісквітного фарфору, тобто фарфору без поливи (бісквіт). У повсякденному житті (посуд) і в техніці (електроізолятори) використовується переважно твердий фарфор. З м’якого фарфору виготовляють здебільшого художні вироби.
Характерними ознаками виробів грубої кераміки являється природне жовтувато-коричневе забарвлення, значна пористість та грубозернистість черепка, неоднорідна структура.

URL: https://www.youtube.com/watch?v=zkJgKxAl_DM

Виконайте інтерактивну вправу для закріплення матеріалу.

Виконайте тестові завдання