Обитель героїв

” Обитель героїв “– збірка пошукових робіт вихованців військово-патріотичного  гуртка “Подвиг” де збережена історична пам’ять сучасного покоління про близьких та рідних – учасників Другої світової війни.

 Михайлюк Володимир Володимирович   

Народився 18 липня 1924 року в селі Михайлюки Новоайдарського району Луганської області. Учасник Другої світової війни.                                                                      Гвардії старший сержант, кавалерист, розвідник, брав участь у бойових  діях Південно-Західного фронту(04.1942-05.1942), 2-го Українського фронту (10. 1942-05.1945). Був поранений.

Нагороджений орденом Червоної Зірки, за участь у героїчному штурмі та взятті Будапешта й Вени – медалями: «За взяття Будапешта», «За взяття Вени». За участь у Другій світовій війні – медаллю «За перемогу над Германією у Другій світовій війні 1941-1945 рр.». За хоробрість, стійкість і мужність, проявлені в боротьбі з німецько-нацистськими  загарбниками, нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня, Орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня. Усього ювілейних медалей та нагород понад 12.

Після війни вчителював, був директором школи в с. Михайлюки. На пенсії займався колгоспною пасікою. Похований у с. Михайлюки 29.04.2004 р.

    Дубровський Яків Микитович

Мій прадідусь Дубровський Яків Микитович народився в 1915 р. Брав участь у захисті своєї  Вітчизни. Пішов на фронт у 1941 році. Захищав нашу столицю від нацистських загарбників. У 1943 році був тяжко поранений. Коли Яків Микитович перебував на фронті у його рідному селі народився його син Яків Якович Дубровський у 1941 році. На той час село мого дідуся було окуповане нацистськими загарбниками. Не дивлячись на тяжкі поранення Яків Микитович пройшов усю війну. На протязі останніх років життя він жив із кулями у тілі. Ці кулі були немов нагадування страшних років того, що забрало багато життів, та стерло з лиця землі архітектурні споруди, будинки та інше. Не зважуючи на все це потрібно було жити. І мій дідусь жив. За захист Вітчизни він був нагороджений великою кількістю медалей та орденів. Коли нарешті закінчилась страшна війна дідусь пішов працювати в колгоспі та допомагав односельцям відбудовувати хати, які зруйнувала страшна війна. Яків Микитович розповідав своєму синові про своїх фронтових друзів та про те, як вони були один за одного на фронті, друзі ставали  справжніми братами.  Але мій дідусь ніколи не розповідав своєму синові про те, як німці жорстоко поводилися з людьми, він вважав це зайвим. Прожив мій дідусь довге життя,  побачив своїх онуків та правнуків. Помер він у 1999 році на 84 році життя. Ось таке життя було у мого дідуся, а скільки схожих ранених сердець, які загибли чи не повернулись з фронту. Які були замучені в концтаборах, а скільки було дітей, які залишилися зовсім самотні. Що наробила ця страшна війна, яка забрала у людей щасливе життя. А скільке матарів не дочекалися своїх синів та доньок . Давайте будем пам’ятати тих хто врятував життя і тихо з маками в руці ми скажемо спасибі за те, що ви загинули заради нас і захистили Батьківщину .

Роботу виконала Нєдобєга Вікторія (8-Бклас).

                      Костиря Сергій Андрійович

Я хочу розповісти про свого прадіда Костирю Сергія Андрійовича 1924 року народження, який народився і проживав в с.Кам’янка Старобільського району. Коли в червні 1941 року розпочалася війна, мій прадід закінчив школу і мріяв стати агрономом, але війна змінила всі плани і мрії. Разом з дорослими чоловіками прадідусь мав завдання евакуювати худобу колгоспу за річку Дон. В 1942 року евакуювали в Саратовську обл. там він був покликаний у лави армії та направлений в повітряно-десантні війська Московського військового округу.

В 1941-1943 рр. був рядовим 12-го повітряно-десантного полку 4-ї стрілецької дивізії. Приймав участь у боях під Москвою на північно-західному фронті, де потрапив у оточення. В запеклих боях вийшли з оточення, мали дуже багато загиблих, а мій прадід був поранений і в с. Чорногубово Калінінської обл. був на лікуванні в евакогоспіталі.

В1943-1945 рр. у складі окремої Гвардійської повітряно-десантної армії був рядовим 1-ї повітряно-десаньної бригади. За визволення угорських земель мав друге поранення.

Перемогу зустрів на території Німеччини. Після закінчення війни був направлений на срочну службу і перебевав в Австрії.

Мій прадідусь був нагороджениймедалями «За отвагу», орденами і пам’ятними знаками.

Помер 2 грудня 2008 року.

Роботу виконала Ковальова Вероніка (8-А клас) гурток «Подвиг» Старобільський ліцей №1

Бабіна Наталія Дмитрівна
• Народилася 04 травня 1922 року
• Покликана на службу Червоно-Лиманським ГВК донецької області 29 квітня 1943 року по 25 червня 1945 р.
• Посада: санітарка 327-го окремого медико-санітарного батальону 230 стрілецької дивізії, 5-ї уларної армії, червоноармієць
• Воювала: з травня 1943 року по листопад 1944 року – Південно-Зфхідний фронт, 4 і 3 Українські фронти, з листопада 1944 – І Білоруський фронт
• Нагороди бойові:
• Орден Червоної зірки (нагороджена 24.02.1945 р.)
• Медаль За бойові заслуги (нагороджена 17.05.1945 р.)
• Медаль За взяття Берліна
• Медаль За Звільнення Варшави
• Медаль За перемогу над Німеччиною

Роботу виконала Ковальова Вероніка (8-А клас) гурток «Подвиг» Старобільський ліцей №1
• Медалі ювілейні:
• 50 років Збройним силас СРСР
• 25 років Перемоги Великої Вітчизняної війни
• 30 років Перемоги Великої Вітчизняної війни
• 20 років Перемоги над Німеччиною
• Знак 25 років Перемоги Великої Вітчизняної війни
Померла 06 березня 1977 р.

                   Мій  прадідусь- мій герой

Захист Батьківщини це святий обов’язок кожного. І прикладом цього можуть стати наші дідусі, котрі стали на захист нашої держави у Другій світовій війні.

Свого прадіда Якова я знаю лише з розповідей дідуся. Мій прадід- учасник Другої світової війни. Гребенюк Яків Іванович народився 22 березня 1920 року в с.Морозовка Міловського району. Він був покликаний на фронт у віці 20 років. Брав участь у бойових битвах в 1942 р.на Брянському фронті, в 820-му артилерійському полку, командиром взвода. В 1943 р.був направлений на Сталінградський фронт. Сталінград вистояв у жорстокій сутичці з нацистами. У битві на Курській дузі прадід був командиром взвода 172 артилерійського полка 79 гвардії стрілкової дивізії. Також брав участь в битвах на Донському та Південно-Західному фронтах. В одному з боїв був тяжко поранений в обидві ноги. Потрапив в госпіталь міста Саратов. Прадід вижив. Повернувся в своє рідне село і працював бухгалтером. Помер мій прадідусь в 1980 р. Так як тяжке поранення постійно нагадувало про ті тяжкі часи.

Прадудусь був нагороджений орденом «Вітчизняної війни ІІ ступеня» за бойові відзнаки, медалями «За оборону Сталінграда», «За перемогу над Німеччиною», «За участь у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.»

Я дуже пишаюсь своїм прадідусем ! В День перемоги ми йдемо привітати наших ветеранів, яких з кожним роком стає все менше. Ми, молоде покоління, зобов’язані знати історію Другої світової війни, її героїв, шанувати їх пам’ять, тому що вони жертвовалли своїм життям заради нашого майбутнього.

Роботу виконала Пульна Аліса (9-Б клас). Гурток «Подвиг» Старобільський ліцей №1.

             Лозовий  Пантелій  Іванович  1923-1977 рр.

Мій прадідусь Пантелій Іванович пішов на війну добровольцем у 1942 році. Тоді йому виповнилося сімнадцять років. Щоб у військовому комісаріаті не запідозрили, що у нього непризовний вік, прадідусь виправив у паспорті дату народження й добавив один рік. Після призиву Пантелій Іванович одразу ж потрапив на Сталінградський фронт. Це були ті важкі часи, коли  захисники Сталінграда мужньо захищали місто від нацистських загарбників. Після розгрому нацистів під Сталінградом брав участь у взятті в полон німецького фельдмаршала Паульса.

Для мого падідуся Пантелія Іванович війна закінчилася в 1943 році після того, як він отримав тяжке поранення обох ніг. Потім було кілька років лікування у військовому шпиталі. Незважаючи на інвалідність, мій прадідусь брав участь у відбудові зруйнованного війною господарства. Більше десяти років він працював листоношею. Одразу ж після війни Пантелій Іванович одруждився й виховував двох синів: Володимира та Віктора.

Роботу виконала  Кононенко Дар’я (8-Б клас) гурток «Подвиг» Старобільський ліцей №1.

              Мій прадідусь Микола Пилипович Салов         

Мій прадідусь Микола Пилипович Салов пройшов усю війну від початку й до кінця та завершив її у Берліні. Він служив в інтендантській службі, спочатку в якості рядового швеця, а згодом завідуючого військовим складом. На нього було покладено обов’язок забезпечення військових усім необхідним для того, щоб вони добре воювали й знищували ворога. Доводилося Миколі Пилиповичу й особисто шити військову форму та чоботи для офіцерів та солдатів. Протягом 1944-1945 років Микола Пилипович шив військову форму навіть для «маршала Перемоги» Георгія Костянчиновича Жукова.

Не дивлячись на те, що Микола Пилипович був в інтендантській службі, йому часто доводилось брати в руки зброю. Особливо на початку війни, коли лінія фронту часту змінювалася: те, що було тилом, раптом перетворювалося на лінію фронту.

Мій прадідусь Микола Пилипович чотири рази був тяжко контужений, про що є запис у книжці червоноармійця.

За бойові заслуги прадідусь у 1945 році був нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня, але нагорода знайшла хороброго солдата лише через сорок років – у 1985 році.

За добру службу командування військової частини, в якій служив мій прадідусь , нагородило його швейною машинкою, яку він привіз із війни додому. Свідченням цього є довідка, видана командуванням.

Після закінчення Другої світової війни Микола Пилипович брав участь у відбудовуванні зруйнованого війною господарства. Працював більше десяти років на шахті, а потім – у колгоспі аж до того часу, коли вийшов на пенсію. Батькінщина нагородила прадідуся за добру працю в мирний час медаллю «За сумлінну працю» та присвоїла звання «Ветеран праці».

Роботу виконала Кононенко Дар’я (8-Б клас) гурток «Подвиг» Старобільський ліцей №1.

           Моя гордість – Перемога моїх пращурів!

Мій прадідусь, Солом’яний Микита Дмитрович, народився 27 травня 1919 року в селі Верхня Покровка Старобільського району Луганської області у багатодітній родині.  У віці 18 років був покликаний служити у Радянську армію. По закінченню служби, не потрапивши додому,  з лав радянської армії  був покликаний на фронт. Почалася Друга світові війна. У 1941-1945 роках захищав свою Батьківщину під званням старшого сержанта. Був безпосередньо учасником бойових дій Другої світової війни. Служив у блокадному Ленінграді. Головним завданням солдат було не здати місто нацистським загарбникам.  Після відступу нацистів від м. Ленінград, мій дідусь продовжував воїнську службу у Польщі та Чехословаччині. Після Перемоги над нацизмом повернувся додому з нагородами та медалями за відвагу.

Підготувала учениця 9-А класу  Старобільського ліцею №1 Рубленко Марія 

Моя прабабуся, Солом’яна Марія Петрівна, народилася 27 червня 1923 року в селі Верхня Покровка Старобільського району Луганської області.  Коли почалася Друга світова війна, працювала трактористкою у колгоспі. Після звільнення Луганської області від нацистських  загарбників, у віці 19 років була покликана на фронт. Була безпосередньо учасником бойових дій Другої світової війни – служила у Першому українському фронті санмедінструктором, при артилерійському дивізіоні. Надавала першу невідкладну допомогу пораненим солдатам. Форсували р.Дніпро. У момент Перемогинад нацизмом у травні 1945 року знаходилась за 60км від м. Берлін.  Демобілізована у званні молодший сержант. Повернулася додому з нагородами та медалями за відвагу.

Підготувала учениця 9-А класу  Старобільського ліцею №1 Рубленко Марія 

• Це мій прадідусь Бушля Петро Макарович, народився і виріс в селі Гладкове Білокуракинського рн., Луганської області.
• На 21 році життя, 22 травня 1941 року був покликаний на військову службу, а рівно через місяць розпочалась Друга світова війна.
• Три роки Петро Макарович воював артилеристом, а потім на виконанні бойового завдання він та його бойові товариши потрапили в полон до ворога.
• В 1945 році він був визволений з полону і по закінченню війни повернувся до рідного села де і прожив все життя.
• У пам’яті односельчан він залишився хоробрим солдатом, розумною, доброю і чуйною людиною.

Роботу виконала Попкова Валерія (8-А клас) гурток «Подвиг» Старобільський ліцей №1.

  Шандурський Іван Яковлевич і Шандурська Клавдія Іванівна

Про мого прадіда ми знаємо від нашого дідуся. Наш прадід – Іван Яковлевич Шандурський, як і всі чоловіки того суворого часу, пішов захищати свій народ від нацистських загарбників. Він пройшов з самого початку і до кінця війни. По розповідям діда, було дуже важко чекати з фронта звістку, що все добре з батьком. Дід був ще дитиною, «Дитиною війни», і разом з матер’ю, нашею прабабусею Клавдією Іванівною, радів кожному листу з фронту. Особливо, коли дізналися про високу нагороду «За оборону Сталінграда», «За визволення Новоросійська», також були інші нагороди.

Та головне, що незважаючи на поранення, прадід повернувся додому з війни живим.

Для нас, для нашої родини, наш прадід Іван – Герой! Як і ті воїни, що вистояли, витримали всі незгоди, захищали і ті що загинули, не дочекавшись Перемоги… Ми ним пишаємося !

Роботу виконали: Шандурська Ірина та Шандурська Марина (8-А клас) гурток «Подвиг» Старобільський ліцей №1.

Харламов Стефан Іванович (1924-2017)

Мій прадідусь пішов на війну у 1941р., допомагав в обслуговуванні льотчиків на аеродромі в рідному селі Гречишкине.  Після визволення рідного села Стефан був  призваний до лав діючої армії. Так з 2 лютого 1943 року починається бойовий шлях Стефана Івановича. Пройшовши  недовге навчання у місті  Ізюм Харківської області, яке було звільнене 5 лютого 1943 року, згодом  був відправлений на Південно-Західний Фронт. Спочатку прадідусь був зв’язківцем, налагоджував зв’язок для свого загону з передовою. Потім був артилеристом «Катюші», а згодом  рядовим 95-го гвардії артилерійського полку  1-го  Білоруського фронту у складі якого визволяв Білорусію. Під час боїв за визволення Білорусії Стефан Іванович отримав  наскрізне поранення правої руки й був направлений у шпиталь, але не долікувався, знову пішов на фронт.   Стефан Іванович брав участь у боях на території Польщі. Там він дістав контузію й поранення лівої руки.  З лютого по липень 1944 року знаходився на лікуванні в 2771 евакуаційному шпиталі. Після продовжував воювати  на території Польщі. У ніч з 8 на 9 травня було підписано Акт про воєнну капітуляцію Німеччини. Розпочата у вересні 1939 р. Звістку про капітуляцію Німеччини Стефан Іванович  зустрів у Берліні, де й знаходився до кінця грудня 1945 року, поки не розформували їхню частину.

У грудні 1945 року  Стефан Іванович  повернувся в рідне село живим,  але глухим. Тут прадідусь зустрів своє кохання – дружину Гречишкину Марію Іванівну. 16 листопада 1946 року  у них народжується донечка Тетян,  а в 1957 році 10 травня  – син Анатолій.

Неймовірними зусиллями людей відроджувалося в селі господарство. Стефан Іванович працював спочатку секретарем сільради,  потім обліковцем у тракторній бригаді. У 1959 році  відбулася реорганізація колгоспу в радгосп,  напрямками якого стало виробництво овочів,  молока, винограду,  фруктів та  зернових. Прадідусь працював експедитором у консервному цеху, скрізь залишав про себе добру пам’ять  та повагу. У мого прадідуся дуже багато орденів,в нього навіть є орден «Красной звезды» 2 степені  та багато інших.

Роботу виконала Ткаченко Катерина (10 клас). Гурток «Подвиг». Старобільський ліцей №1.

                        Скороход Єфросинія Яківна

• Народилася 20 травня 1925 року.
• Почала службу 09 травня 1943 року в 15 ОАТП ІІ підрозділу 4 роти, червоноармієць.
• Воювала: ІІІ Український фронт І батальон 66 Ордена Червоної зірки автополку
• Нагороди бойові:

Медаль За взяття Будапешта

Медаль За перемогу над Німеччиною

• Нагороди ювілейні:

Медаль 50 років перемоги Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр

Пам’ятний знак 50 років визволення України

Орден Вітчизняної війни ІІ ступеня ( нагороджена 06.04.1985)

Роботу виконала Ковальова Вероніка (8-А клас) гурток «Подвиг» Старобільський ліцей №1

                       Токар Олександр Микитович

Мій прадід – Токар Олександр Микитович, народився в далекому 1913 році. До війни він закінчив танкове училище і був офіцером. Коли грянула Друга світова війна в перші дні прадід Саша пішов захищати нашу Батьківщину від нацистського ворога. Йдучі на фронт він сказав прабабусі Ользі: « Або я загину, або я повернуся героєм».

Мій прадудусь відчайдушно боровся з ворогом, здобув багато перемог і отримав нагороди, але був важко поранений.Частину осколка від снаряда йому видалили, а один снаряд біля хребта, так і залишився. Цей осколок, навіть в мирному житті завжди нагадував йому про ту кроваву війну. Прадід тяжко хворів, був інвалідом війни і незабаром від ран завданих йому під час війни він помер.

І хочаминуло багато років і прадідуся я бачила тільки на фотографіях, наша сім’я пам’ятає і пишається захисникои нашої Батьківщини.

Роботу виконала Лукіна Ольга (8-Б клас). Гурток «Подвиг» Старобільський ліцей №1.

                     Іщенко Яків Іванович                                                                

На жаль його рiк народження не зберiгся, бо пiд час Другої світової війни нацисти спалили його хату разом з усiма документами.

Відомо те, що до вiйни у 1927 роцi вiн працював у банку бугалтером, а потiм його примусили вступити до комунiстичної партiї разом з жiнкою. Йому сказали, якщо вiн не вступе до неї то вiн бiльше не буде працювати.Пiсля цього його змусили очолити комуну, яка називалася iм. ХХІІ Партз’їзду, i пропрацював там 14 рокiв.

В 1942 роцi, коли нiмцi захопили Старобiльськ, за доносом полiцая спочатку заарештували його дружину Марiю i почали катувати, на той момент вони вже мали 5-ох дiтей. Коли вiн дiзнався про це, то пiшов до спецкомендатури i запропонував себе взамін, щоб дружини вiдпустили дo дiтей. Пiсля цього його разом iз дружиною довго катували, потiм вивезли в машинi до Бутовского полiгону, де їх було скинуто до ями та розтрiляно. Деякі людивижили, вони  намагалися вилізти, але усе було дарма…

Роботу виконала Петрова Дар’я (9-Б клас). Гурток «Подвиг».  Старобільський ліцей №1.