Етимологія назви

Хето-лувійська назва області Ассува, що знаходилася на теренах сучасної Туреччини під час давньогрецької колонізації була перетворена в «Азіа» й поширена на Анатолію, а згодом і на схід від неї, на всю сучасну частину світу.

Уперше назва сторони світу згадується в поемі Гомера «Іліада». У науковий обіг його ввели філософи з Мілету Фалей, Анаксімандр і Гекатей. Також ім’я Азія в давньогрецькій міфології носить океаніда, дружина Прометея, від якої, згідно міфологічної традиції, і пішла назва частини світу.

З грецькоі «Асіа» утворено у слов’янських мовах «Азія», а сучасний термін Азія утвердився пізніше від нім. Відомо, що скіфів давні греки називали «азіани».

Фінікійське і ассирійське слово «асу» означає «схід». Ще в написах II тис. до н. е. слово «асу» означало «схід, сходження». А ассирійці також називали так і східне узбережжя Егейського моря. Стародавні греки, засвоївши цю назву від ассирійців, спочатку позначали їм тільки прибережні області Малої Азії і створили легенду про Азію — одну з доньок бога-титана Океана. Геродот називав Азією лише південно-західну частину азійського материка: Аравію з Сирією, Малу Азію з Вірменським нагір’ям, Месопотамію, Іранське нагір’я і Північно-Західну Індію. З часом розширення знань з географії перенесло значення назви «Азія» на всю частину світу.

Доісторична Азія

Мікролітічна індустрія на ізраїльському місцезнаходженні Еврон датується віком >1,5 — <2,4 млн років, на ізраїльській стоянці Бізат Рухама — віком бл. 1 млн років.

В епоху раннього палеоліту територія Аравійського півострова стала першим місцем, звідки людство почало переможну ходу на планеті Земля.

Найдавнішими знахідками роду Homo в Азії є останки дманісійських гомінідів, знайдених в Грузії. Археологічні пам’ятки Східного Казахстану «Курчум-1» і «Курчум-2» відповідають Усть-Убінській свиті, верхня межа якої датується віком бл. 1,8 млн років тому. Знахідки в Убейда (Ізраїль) датуються віком бл. 1,4 млн років.

На острові Флорес 700 тис. років тому жив карликовий вид людей, подібний до виду Homo floresiensis, вимерлим 60-100 тис. років тому.

Останки архантропов віком близько 0,5-1 млн років відомі з острова Ява в Індонезії, з Китаю, Ізраїлю, Сирії.

У турецькій провінції Денізлі в місцезнаходженні Кокабас виявлена ​​черепна кришка виду Homo erectus віком 330—510 тис. років.

380—200 тис. років тому були населені печера Кесем в Ізраїлі і Азоська печера в Азербайджані.

Дані люмінесцентної хронології вказують, що 130 тис. років тому Аравійський півострів був відносно спекотніше, кількість дощових опадів була вище, завдяки чому він був покритий рослинністю і придатною для проживання землю. В цей час рівень Червоного моря впав, і ширина його південної частини становила всього 4 км. Це на короткий час створило для людей можливість форсування Баб-ель-Мандебської протоки, через яку вони досягли Аравії і заснували ряд перших стоянок на Близькому Сході — таких, як Джебель Файя. Ранні мігранти, рятуючись від кліматичних змін в Африці, перейшли через «Врата Скорботи» на територію сучасних Ємену й Оману, а далі через Аравійський півострів в пошуках більш сприятливих кліматичних умов. Між Червоним морем і Джебель-Файя — відстань в 2000 км, де нині розташовується непридатна до життя пустеля, проте близько 130 тис. років тому, в епоху закінчення чергового льодовикового періоду, Червоне море було досить дрібним, тому перетинали його вбрід або на невеличкому плоті, а Аравійський півострів на той час являв собою не пустелю, а покриту зеленню місцевість. Друга фаланга середнього пальця руки людини, знайдена в місцезнаходженні Таас-ель-Гадха недалеко від оази «Тайма» на північному заході Саудівської Аравії, датується віком 90 тис. років.

З кінцем льодовикового періоду в Європі клімат став більш жарким і посушливим й Аравія перетворилася на пустелю, погано пристосовану для життя людини.

Знахідки неандертальців в Азії поширені від Близького Сходу до Сибіру та Середньої Азії.

У Денисовій печері було виявлено новий вид людей — денисовська людина, яка жила там в період з 170 до 50 тис. років тому.

Кістки Homo sapiens з печери Міслія на горі Кармель датуються віком 194—177 тис. років тому. Кістки з китайського місцезнаходження Суйцзіяо датуються віком 125—104 тис. років тому. Зуби з китайського Біцзі, схожі з зубами анатомічно сучасних людей, датуються віком від 112 тис. до 178 тис. років тому. Знахідки зубів з китайської печери Фуянь датуються в межах від 120 до 80 тис. років тому, що може бути навіть старше останків з ізраїльських печер Схул і Кафзех, знахідки передбачуваних «сапієнсів» з китайської печери Чжіжень датуються віком від 116 до 106 тис. років тому.

Цивілізація долини Інду

З VII тис. до н. е. в долині р. Інду і р. Сарасваті розвивається виробниче господарство. Виділяється особлива ранньоземлеробська культура, яку називають мергарською. У цю епоху людина знайшла ефективний спосіб отримання продуктів харчування, оптимальний для даного регіону розвиток землеробства, мисливського промислу і породжує скотарство. Це створювало необхідні умови для переходу на якісно новий щабель — формування нового культурно-історичного комплексу.

Культура долини Інду була єдиною в своєму регіоні. До прикладу, в Амрі їй передувала місцева оригінальна культура, що деякий час співіснували з харапською. Індська або Харапська цивілізація — одна з трьох найбільш древніх цивілізацій людства, поряд з давньоєгипетською та шумерською. З усіх трьох вона займала найбільшу площу. Харапська цивілізація розвивалася в долині річки Інд в 3300-1300 до н. е. Найбільш значні центри — Ракхігархі, Хараппа, Лотхал і Мохенджо-Даро. Населення в роки розквіту складало близько 5 мільйонів осіб. У шумерських текстах «Харапська цивілізація» імовірно носила назву «Мелуха».

У харапців було розвиненим монументальне будівництво, металургія бронзи, дрібна скульптура. У зародку перебували приватновласницькі відносини, а в основі сільського господарства знаходилося іригаційне землеробство. У Мохенджо-Даро були виявлені чи не перші відомі археологам громадські туалети, а також система міської каналізації.

Родюча земля, високе зволоження, ботанічна заможність індського центру сприяли ранньому розвиткові землеробства, що було основою господарства й доповнювалося полюванням і рибальством, а на узбережжі — морським промислом.

Поселення харапської культури складалися з цитаделі і нижнього міста, відрізнялися ретельним плануванням, наявністю каналізаційної структури і фортифікації. Житлові будинки імовірно були двоповерховими загальною площею до 355 кв. м. Знаряддя праці виготовлялися переважно з міді та бронзи.

Через вкрай високу ролю іригаційної системи у житті громади, був потрібний добре організований інститут влади. Можливо, що інститут спадкової влади виник з культу предків, а жрецтво виконувало роль посередника між обожнюваною верхівкою політичної ієрархії та іншими верствами суспільства.

Важлива роля відводилася зовнішній торгівлі: у харапській цивілізації було сполучення з Месопотамією, Середньою Азією, прямі торговельні контакти доходили до Шумеру й Аравії. Перші дані про існування доарійської цивілізації в західній Індії опублікував у XIX ст. Олександр Канінгем. А остаточне існування Індської цивілізації було встановлено в 1921—1922 рр. експедицією на чолі з Джоном Х’юбертом Маршалом.

Китайська цивілізація

Першою відомою державою бронзової доби на теренах Китаю була держава Шан-Інь (Династія Шан), що сформувалася в XIV столітті до н. е. в середній течії річки Хуанхе, в районі Аньяна.

У наслідку воєн з сусідніми племенами його територія розширилася й до XI століття до н. е. охоплювала терени сучасних провінцій Хенань і Шаньсі, а також частину території провінцій Шеньсі та Хебей. Вже тоді з’явилися зачатки місячного календаря і виникла писемність — прообраз сучасного ієрогліфічного китайського письма. Іньци значно перевершували навколишні їх племена і з військової точки зору — у них було професійне військо, яке застосовувало тогочасну бронзову зброю, луки, списи і бойові колісниці. Іньци практикували людські жертвоприношення — найчастіше в жертву приносилися полонені.

В XI столітті до н. е. держава Інь була завойована нечисленним західним племенем Чжоу, яке до цього перебувало в васальних відносинах зі згаданими іньцями, але поступово зміцнилося і створило союз племен

Коротке відео про Азію.