Козацькими стежинами

Козак — це вільна людина, незалежний озброєний воїн.  Слово «козак» згадується у монгольській хроніці ХІІІ ст.

Перша згадка про українських козаків міститься в польській хроніці 1489 року, яка описує похід польського війська під проводом королевича Яна Ольбрахта проти татар.

Наприкінці XV ст. про козаків згадується у дипломатичних листах між Росією, Польщею, Туреччиною, Кримом та іншими державами

Основними причинами виникнення козацтва було: посилення феодально-кріпосницького і національно-релігійного гніту з боку Литви і Польщі, необхідність захисту своїх земель від постійних нападів султан­ської Туреччини і Кримського ханства. Рятуючись від гніту, селяни, населення міст тікали в незаселені степові землі Подніпров’я і Побужжя

Освоєння козаками земель Придніпров’я швидко привернуло увагу і українських та польських магнатів. У першій половині XVI ст. на воло­діння «окраїнними землями» за службу великому князю одержали грамоти князі­-магнати Острозькі, Потоцькі, Вишневецькі, Лянцкоронські, Ружинські.

Вони використовували козаків як робочу силу в своїх замках-дворах, а також під час походів проти турків і татар.

Рятуючись від панів-магнатів і старост, значна кількість козаків ішла на південь — за пороги Дніпра.

Долаючи пороги , що перекривали Дніпро скелями до 7 метрів заввишки і тяглися від сучасного Дніпропетровська до Запоріжжя. 

Для відбиття нападу шляхти, турків і татар козаки об’єднувалися в невеликі групи, ватаги, споруджували укріплення — городки, або січі.

У 30­-ті — 40-­ві роки XVI ст. окремі січі об’єдналися й утворилася головна — Запорізька Січ. Це вже було військово-політичне об’єднання з єдиним центром, організацією, добре навченим і озброєним військом.

Настав новий етап в історії козацтва, один із періодів розвитку своєрідної української державності. На Січі існували січові закони, юридичні норми, своєрідна виборча система, своя козацька рада.

Символами козацького війська були малиновий прапор, полкові хоругви, гетьманська булава, бунчук та ін. Малиновий (червоний) прапор із зображенням на одному боці Св. архангела Михаїла (білим кольором), а на другому — білого хреста; печатка — герб Запорізької Січі — являла собою зображення козака з рушницею на плечі, із шаблею і списом, устромленим у землю поруч із козаком; гетьманська булава — символ влади.

Без коня та човна – чайки важко уявити життя козака. Запорозький кінь був родичем татарському, бо мав спільного предка –дикого степового коня –тарпана. Козацькі коні високо цінувались у Східній Європі за силу, витривалість й невибагливість.

Їх купували, приміром, для знаменитої пруської кавалерії.

А чайки використовували для морських походів.

У 1492 р. козаки розбили під Тягинею турецький корабель. Саме на тому місті було зведене монумент “Козацька слава”

Козаки осідали на островах Велика і Мала Хортиця, Томаківка, Базавлук, Чортомлик та ін. Тут не було панського гніту і козаки мали можливість вільно займатися промислами, господарством.

Після руйнування Чортомлинської Січі козаки під проводом Костя Гордієнка вирушили на південь у володіння Кримського хана. Зупинились ось тут, де заснували нову січ, яку назвали Кам’янська.

Вона  знаходиться за 50 м на схід від села Республіканець Бериславсьго району на Херсонщині.

Усе, що нам залишилось від Кам’янської Січі – камінний хрест. Він стояв на могилі Костя Гордієнка. Точне місце розташування його могили, на жаль, не відоме.

На території сучасної Херсонщини в козацькі часи існували: Кам’янська, Олешківська Січі, Прогноївська паланка.

1775 ро́ку відбулось насильницьке знищення російськими військами українського козацького утворення — Підпільненської січі.

Все майно та козацькі архіви було вивезено до Петербургу. Козацьку старшину та кошового отамана Петра Калнишевського звинуватили у зраді та засудили до каторги.

Але майбутні покоління січовиків зберегли пам’ять про минуле і вибороли власну державність