ТРАНСФОРМАЦІЯ КОНЦЕПТУАЛЬНОЇ СВІТОМОДЕЛІ HOMO LEGENS У HOMO ZAPPING

Продемонстровано спосіб, у який відбувається трансформація соціокультурної світомоделі homo legens у homo zapping, її причини та потенційні наслідки. Визначено принципові відмінності між людиною, що читає, та її антагоністом, homo videns, а також простежимо динаміку їхніх взаємозв‟язків. Розглянуто деструктивний вплив телебачення на інтелектуальну особистість у контексті інноваційних технологій.

Лілія Шутяк, 2010

Перманентне функціонування сучасної людини в епоху
розгалужених мас-медій, швидкої та загальнодоступної комунікації призвело до втрати нею апріорних світоорієнтирів. Свідомо позбавляючи себе первісної можливості зчитування знаків, особа перетворюється на пасивного споживача, конформіста, реципієнта
готової продукції, для якого опортунізм є найвищою вітальною цінністю. Прерогатива у формуванні подібного типу свідомості не в останню чергу належить такому виду ЗМК, як телебачення. І хоча нині прийнято говорити про другорядність сучасного ТБ у порівнянні із, наприклад, інтернетом, проте його вплив все ще залишається
безапеляційним.

Первісно людина позиціонувала себе як homo legens – людина, що читає. Самозрозуміло, що ця світомодель є осердям іншої, всеохопнішої моделі – homo sapiens (людина розумна). „Homo legens, який став невід’ємним атрибутом homo sapiens і homo ludens, є яскравим
свідченням унікального впливу книжної культури на розвиток людського інтелекту, людських здібностей, людської уяви, усієї людської цивілізації‖ [4, с. 20]. Тому типологічний зв’язок між homo legens і homo sapiens як двома комплементарними світомоделями очевидний. У книзі „Homo legens: читання як соціокультурний феномен” Марія Зубрицька детально аналізує взаємозалежності та
взаємовпливи, які існують між людиною та книгою, а також розглядає феномен homo legens. Найкращою характеристикою цієї світомоделі є

епіграф до згаданої праці львівської дослідниці, слова О. Токарчук із „Мандрівки людей Книги”: „Усіляка книга чимось нагадує людину. Вона несе в собі певну незалежну, живу, її драматичну окремішню частку істини, вона певна версія істини, героїчний виклик, кинутий істині…А водночас кожна книжка, яку написала людина, виходить поза людину, яка пише книжку, перевищує саму себе‖ [4, с. 2]. Таким чином авторка намагається підкреслити певний метафізичний сенс книги, вказати на її божественну природу. Звісно, „homo legens не обмежується книгою і не виникає з її появою‖ [9, с. 296], адже протягом усього свого життя людина зчитує оточуючу інформацію, яка реалізується за допомогою вербальних та невербальних засобів комунікації. Проте саме
книгочитання відіграє універсальну роль у самоідентифікації
особистості та формує її інтелект.

У сучасному світі під впливом науково-технічного прогресу
модель homo legens зазнала певних трансформацій. Відомий італійський дослідник, публіцист, викладач Флорентійського та Колумбійського університетів Джованні Сарторі у праці „Homo videns‖ окреслює таку тенденцію: „Занурені в культуру образу, тобто у світ вражень, люди
втрачають здатність жити у світі слова, тобто роздумів‖ Отже, особа перетворюється з відомої істоти homo sapiens на homo videns (людину, що дивиться). Світ в уявленні такого типу особистості залежить виключно від того, що вона здатна бачити. Усе, що існує поза цією категорією, ефемерне, неприродне, а, отже, не існує. Homo videns
живе за принципом: „Non vidi? Ergo non est‖ (не показують – не відбувається).

М. Зубрицька констатує вторинну роль друкованого слова в порівнянні зі словом „оживленим”. „Література немовби переживає період тихого витіснення на марґінеси перед
яскравою і голосною аудіовізуальною культурою, що засвідчило ґлобальний масштаб марґіналізації традиційної елітарної культури в усьому світі” Із домінантною функцією телевізійних образів у соціокультурному дискурсі homo sapiens втрачає риси елітарності, притаманні „людині книги”, і набуває ознак масовості, що визначають „особу візуальну”. Адже сьогодні „принцип візуалізації у найширшому
технічному розумінні – визначальний принцип масової культури. У цьому випадку особистість зазнає персональної деґрадації, основним призвідцем якої і стає екранна традиція.

Про домінантну роль людини, яка перемикає канали над homo legens, згадує у своєму есе і польська поетеса, лауреат Нобелівської премії з літератури Віслава Шимборська. У ньому польська авторка обурюється
провідною роллю телебачення в наш час. Люди настільки здеградували, що відклали книжки убік і весь час сидять перед екранами телевізорів. В. Шимборська констатує: „Телебачення є книгою-замінником для 50 %
дорослих поляків, які вже нічого друкованого не читають.
Лейтмотивом есе є слово „чудовий”. Віслава Шимборська акцентує увагу на тому, що у нашому житті з екрана телевізора все є чудовим: ігри, фільми, спорт, культура. А поза екраном життя сповнене жахіть, злочинів і
смертей. Та люди не замислюються над цим, бо, повертаючись додому, знову дивляться чудовий фільм із чудовими акторами, на чудовому телеекрані. Пишучи це есе, В. Шимборська акцентує увагу на актуальній
проблемі сучасності – телебаченні. Саме по собі воно нешкідливе. Таким воно стає лише за умови, коли робиться незамінним у житті людини, відсуваючи на другий план книжку. Це призводить до тотальної деградації суспільства, однобокості оцінок, стандартизованості мислення покоління, проти яких і виступає В. Шимборська.

Homo legens трансформувалась у homo zapping, що значно знизило її інтелектуальний рівень та призвело до формування масового соціуму з однотипним світоглядом, готового керуватися виключно стадним інстинктом.
У контексті зазначеної проблематики очевидний факт, що суспільство не тільки змінило форму свого існування з духовної, елітарної на споживацьку, масову, але й відчуває цілковите задоволення подібною антропологічною моделлю, що неминуче призведе до тотального контролю населення.