Декоративно – ужиткове мистецтво

Зміст

Вступ

РОЗДІЛ 1. Декоративно-ужиткове мистецтво

1.1 Художньо-естетичні особливості декоративно-ужиткового мистецтва

1.2 Декоративо-ужиткове мистецтво України

РОЗДІЛ 2. Декоративно-ужиткове мистецтво Західної та Північної України

2.1 Символіка кольору та орнаменту в писанкарстві

Вступ

З кожним роком наступає занепад духовних засад життя українців, тому що люди забувають етнічну спадщину – минуле. А без минулого, без коренів немає майбутнього в жодного народу.

Не зважаючи на складне історичне минуле, наш народ не розгубив, а доніс до сьогоднішнього дня скарби духовної та матеріальної культури. Тільки завдяки спадщині можна дізнатися і проаналізувати минуле.

Раніше твори традиційного мистецтва були своєрідними оберегами від злих сил. А зараз їхня семантика забулась й втратила своє первісне значення, зараз твір декоративно-ужиткового мистецтва є тільки художньою прикрасою в житті українця. Мало хто звертає увагу на символіку орнаменту та кольору виробів. Адже за допомогою них можна дізнатися, яка інформація закодована в творі. вишивка декоративний мистецтво писанкарство

Вивчення народного декоративно-ужиткового мистецтва закономірно входить в коло проблем національної культури.

Вищезазначене зумовило вибір теми бакалаврської роботи «Порівняльна характеристика традиційного мистецтва Західної та Північної України».

Інформаційною базою послужили роботи матеріали преси

Об’єктом дослідження є українське декоративно-ужиткове мистецтво. Це унікальне явище національної культури. Воно показує світові – життя нації, її духовне багатство, рівень культури, творчі сили і здібності.

Предмет дослідження – обрядова символіка в декоративно-ужитковому мистецтві Західної та Північної України.

Мета дослідження – виявити схожість та відмінність обрядової символіки в декоративно-ужитковому мистецтві Західної та Північної України.

Поставлена мета бакалаврської роботи передбачає постановку та вирішення таких завдань:

1. Проаналізувати художньо-естетичні особливості декоративно-ужиткового мистецтва.

2. Визначити характерні риси декоративно-ужиткового мистецтва України.

3. Розглянути символіку кольору та орнаменту в писанкарстві Західної та Північної України.

4. Дослідити обрядовий аспект народної вишивки Західної та Північної України.

Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків; містить 45 сторінок тексту. Список джерел включає найменувань літератури, 3 електронних публікацій.

РОЗДІЛ 1. Декоративно-ужиткове мистецтво

1.1 Художньо-естетичні особливості декоративно-ужиткового мистецтва

Декоративно-ужиткове мистецтво – широка галузь мистецтва, яка художньо-естетично формує матеріальне середовище, створене людиною [21, с. 5].

Декоративно-ужиткове мистецтво зародилось у первісному суспільстві, коли людина жила в умовах родового ладу і створювалось у сфері колективного матеріального домашнього виробництва. У ньому відбивалися риси первісної свідомості людини, міфологічний характер спілкування з природою. Знаряддя праці, зброя, одяг, житло можуть служити прикладом, що вже до початку нашої ери більшість предметів декоративно-ужиткового мистецтва мали сформовану форму і прийоми декору. Людина вкладала у ці вироби певний сенс: знаки на поверхні предмету можуть бути охоронними, що виконувати функцію оберега.

Пам’ятки кожної конкретної епохи показують, як люди навчились працювати з природними матеріалами і що з них виготовляти, яку силу надавати їм за допомогою символів-знаків (орнаменту) і що робило звичайні речі побутового призначення творами мистецтва. На всіх етапах історичного розвитку твори ддекоративного мистецтва, залишаючись невід’ємною частиною матеріальної культури, водночас є важливою галуззю духовної культури народу.

Починаючи з первіснообщинного суспільства і впродовж наступних віків люди удосконалювали домашнє виробництво речей, які задовольняли побутово-життєві потреби. Поступово шліфувались технічно-художні засоби, які формувались колективним досвідом, передавались із покоління в покоління, перевірялися практикою. Людина навчилася виконувати багато процесів праці, створюючи предметний світ [3, с. 18].

Розділ декоративного мистецтва охоплює ряд галузей творчості, які присвячені створенню художніх виробів, призначених головним чином для побуту. Творами декоративно-ужиткового мистецтва можуть бути: меблі, тканини, а також одяг і всякого роду прикраси. Поряд з поділом творів по їх практичному призначенню в науковій літературі з другої половини XIX ст. затвердилася класифікація галузей декоративно-ужиткового мистецтва за матеріалом (метал, кераміка, текстиль, дерево) або за технікою виконання (різьблення, розпис, вишивка, набійка, лиття, карбування тощо). Ця класифікація обумовлена ??важливою роллю конструктивно-технологічного початку в декоратвно-ужитковому мистецтві та його безпосереднім зв’язком з виробництвом. Вирішуючи практичні і художні завдання, декоративно-ужиткове мистецтво одночасно належить до сфер створення і матеріальних, і духовних цінностей. Твори мистецтва складають органічну частину предметного середовища, з яким повсякденно стикається людина, своїм образним ладом, характером постійно впливають на душевний стан людини, його настрій [10, с. 17].

Естетично насичуючи середовище, що оточує людину, твори декоративно-ужиткового мистецтва в той же час як би поглинаються нею, тому що звичайно сприймаються у взаємозв’язку з її архітектурно-просторовим рішенням, із вхідними в неї іншими предметами або їх комплексами (сервіз, гарнітур меблів, костюм, набір ювелірних виробів). Тому ідейний зміст творів декоративного мистецтва може бути зрозумілим найбільш повно лише при ясному представленні про ці взаємозв’язки предмета із середовищем і з людиною.

Твором декоратвного мистецтва є не орнамент сам по собі, а орнаментований предмет, що володіє визначеною, функціонально і конструктивно обумовленої формою, забарвленням, фактурою. Орнаментація поверхні предмета має на меті виділити його серед інших. У цьому сенсі орнамент можна було б назвати «архітектонікою поверхності» предмета. Орнаментальний візерунок розташовується на поверхні і оформлює її. Орнамент розвиває і збагачує художньо-образний зміст твору декоративно-ужиткового мистецтва [18, с. 7].

В орнаментах творів мистецтва зберігаються відомості національної, соціальної, магічної, образної орієнтації. Основні носії широкого спектру інформації – композиційні елементи форми твору та оздоблення (знак, символ, емблема). Символ у вигляді намальованого елемента, знака або предмета об’ємно-просторової форми, використовується для збереження та передачі інформації, естетичних цінностей. Художній символ використовувався у ранніх формах культури (антична, середньовічна). У різні епохи символи змінювали своє значення. Група семантичних засобів композиції творів декоративно-прикладного мистецтва приховує у собі всі етапи історичного розвитку людства: і знаки первісних культур, і середньовічні символи релігійно-канонічного тлумачення, і сучасні символи та емблеми декоративного спрямування тощо [3, с. 263].

Архітектоніка предмета, обумовлена ??його призначенням, конструктивними можливостями і пластичними властивостями матеріалу, часто відіграє основну роль у композиції художнього виробу. Нерідко в декоратвно-ужитковому мистецтві краса матеріалу, пропорційні співвідношення частин, ритмічна структура служать єдиними засобами втілення емоційно-образного змісту виробу. Емоційно-змістовний образ найчастіше активізується образом-асоціацією (зіставленням форми виробу з краплею, квіткою, фігурою людини, тварини, її окремими елементами). Декор, з’являючись на виробі, також істотно впливає на його образну структуру. Нерідко саме завдяки своєму декору побутовий предмет стає твором мистецтва. Володіючи власною емоційною виразністю, своїм ритмом і пропорціями декор зорово видозмінює форму і в той же час зливається з нею в єдиному художньому образі. У декоратвно-ужитковому мистецтві для створення декору широко залучаються орнамент і елементи образотворчого мистецтва (скульптура, живопис, рідше – графіка). Засоби образотворчих мистецтв і орнамент служать не тільки для створення декору, але часом проникають і у форму предмета (деталі меблів у вигляді звіриних лап, голів; посуд у вигляді квітки, фігури птаха, звіра). Необхідність погодити декор з формою, зображення з масштабом і характером виробу, з його практичним і художнім призначенням приводить до трансформації образотворчих мотивів, до умовності трактування і зіставлення елементів натури.

В єдності художньої та утилітарною функцій виробу, у взаємопроникненні форми і декору, образотворчого і тектонічного почав виявляється синтетичний характер декоративно-ужиткового мистецтва. Виявлення краси фактури і пластичних властивостей матеріалу, майстерність і різноманіття прийомів його обробки одержують значення особливо активних засобів естетичного впливу.

Виникнувши в саму ранню пору розвитку людського суспільства, декоративно-ужиткове мистецтво протягом багатьох століть було найважливішим, а для ряду племен і народностей основною областю художньої творчості. Найдавнішим творам властиві виняткова змістовність образів, увага до естетики матеріалу, до раціональної побудови форми, підкресленої декором. Ця тенденція утрималася в прихильності традиціям народній творчості аж до наших днів. Але з початком класового розшарування суспільства в стильовій еволюції декоративно-ужиткового мистецтва провідну роль починає грати його особлива гілка, покликана обслуговувати потреби пануючих суспільних верств і відповідати їхнім смакам і ідеології.

Поступово все більшого значення набуває інтерес до багатства матеріалу і декору, до їх рідкісності і вишуканості. Виділяються вироби, які служать в цілях показовості (предмети для культових ритуалів або придворних церемоній, для убрання будинків знаті). Однак аж до середини XIX ст. майстри зберігають цілісність пластичного мислення і ясність уявлення про естетичні зв’язки між предметом і середовищем, для якого він призначен.

Становлення, еволюція і зміна художніх стилів в декоратвно-ужитковому мистецтві протікали синхронно з їх еволюцією в інших видах мистецтва. Тенденції еклектизму в художній культурі другої половини XIX ст. призводять до поступового зубожіння естетичної якості і образно-емоційного змісту мистецтва. Втрачається зв’язок між декором і формою, художньо вирішений предмет замінюється прикрашеним. Впливу масового машинного виробництва художники намагалися протиставити унікальні предмети, виготовлені за їхніми проектами в умовах ремісничої або фабричної праці, відродити образно-емоційну цілісність і ідейну змістовність художньо осмисленого середовища.

Завдання створення комплексного убрання квартири робітника, робочих гуртожитків, клубів, їдалень, зручного спецодягу, раціонального устаткування робочого місця, розрахованих на масове фабричне виготовлення, відкривала шлях для творчих шукань конструктивістів в СРСР, функціоналістів в Німеччині та інших країнах. З середини 1950-х рр. поряд з пошуками функціональних і художньо-виражальних форм і декору для повсякденних побутових речей, вироблених промисловим способом, художники зайняті створенням унікальних творів, в яких емоційність образу поєднується з різноманіттям прийомів обробки найпростіших матеріалів, з прагненням виявити все багатство їх пластичних і декоративних можливостей. Такі твори покликані служити зоровими акцентами в художньо організованому середовищі, утвореного головним чином менш індивідуалізованими за формою художніми виробами заводського виготовлення [25, с. 93].

1.2 Декоративно-ужиткове мистецтво України

Найчастіше для визначення суті декоративно-ужиткового мистецтва вживається назва – народне мистецтво. Народне декоративно-ужиткове мистецтво – одна із форм суспільної свідомості і суспільної діяльності.

Традиційне народне декоративно-ужиткове мистецтво – невід’ємна складова сучасної культури у найрізноманітніших його проявах. Кожний народ пізнає себе через своє мистецтво. В Україні серед гілок духовної культури народне мистецтво завжди посідало особливе місце, як чи не найголовніший спосіб буття та утвердження національної ідеї. Українці споконвіку прикрашали житло, одяг, виробляли речі домашнього вжитку.

Існує багато видів декоративно-ужиткового мистецтва в Україні. Це – художнє деревообробництво, художня обробка каменю, художня обробка кістки й рогу, художня кераміка, художнє скло, художній метал, художня обробка шкіри, художнє плетіння, в’язання, художнє ткацтво, килимарство, вишивка, розпис, батік, писанкарство, випалювання, гравіювання, різьблення, карбування, художнє ковальство, витинанки, мереживо, виготовлення виробів з бісеру, емалі, а також меблів, посуду, хатніх прикрас, іграшок, одягу, ювелірних виробів тощо. Усі вони відносяться до декоративно-прикладного мистецтва, як частина до цілого, мають відповідні спільні риси і своєрідні ознаки. Кожен з видів унікальний за специфікою матеріалів і технологічним процесом обробки, за художньо-композиційними закономірностями структури образів [3, с. 29].

Детальніше розглянемо кожен вид декоративно-ужиткового мистецтва. Художнє ткацтво – це ручне або машинне виготовлення тканин на ткацькому верстаті. Ткацьке виробництво об’єднує підготовку сировини, прядіння ниток, виготовлення з них тканин і заключну обробку: вибілювання, фарбування, ворсування, вибивання тощо. Художні тканини – найпоширеніший вид декоративно-прикладного мистецтва. Характеризуються якісним матеріалом, майстерністю технічного виконання, високим рівнем орнаментально-композиційного, колористичного вирішення.

Килимарство – виготовлення килимів, а також килимових виробів (гобеленів, доріжок, килимових покриттів) ручним або машинним способом. Важливе значення мають добір якісної сировини (волокон), відповідна підготовка пряжі, прядіння ниток, їх фарбування, техніка ткання, принципи орнаментально-композиційного розв’язання і кінцева обробка виробів: зарублення, в’язання тороків, вирівнювання, вичісування. На Україні найдавніші ворсові килими відомі з XVI ст. У 60-х роках XX ст. виготовлення ворсових килимів поширилося на фабриках в усіх областях України. У різних техніках виконання килимових виробів народні майстри досягли високої майстерності, вміли передбачити художні ефекти виробів [3, с. 34].

Вишивка – найпоширеніший вид народного декоративно-прикладного мистецтва, орнаментальне або сюжетне зображення на тканинах, шкірі, виконане різними ручними або машинними швами. Дивовижне багатство художньо-емоційних рішень української народної вишивки зумовлене різнотипністю матеріалів, технік виконання орнаментів, композицій, колориту, які мають численні локальні особливості. Художнє обдарування українського народу, вершини його мистецького хисту в повну силу виявлені у вишитих творах. Українській народній вишивці притаманні мініатюрність, чистота виконання, ювелірний характер [6, с. 9].

В’язання – вид народного декоративного мистецтва, виготовлення в’язаного полотна й окремих виробів вигинанням безперервної, цілісної нитки у петлях, що по-різному переплітаються між собою. Народні майстри, художники-професіонали, трикотажники постійно вдосконалюють технічні засоби створення полотен, які характеризуються оригінальним орнаментально-композиційним, колористичним рішенням. З 60-х років XX ст. на Україні зазнало поширення макраме – тематичні, орнаментально-декоративні композиції, виготовлені вручну з різноманітних еластичних матеріалів: ниток, шпагатів, шнурків.

Мереживо – один із популярних видів народного декоративного мистецтва; ажурні, сітчасті, декоративні вироби з лляних, шовкових, бавовняних, металевих та інших ниток. Мереживо виготовляється для оздоблення одягу, прикрашення тканин інтер’єрного призначення. За технікою виконання мереживо поділяється на ручне й машинне. Виділяється мереживо з геометричними і рослинними мотивами. Народні майстри і художники-професіонали цікаво використовують декоративні особливості мережива — ажурного, проглядово-ефектного в прикрашенні одягових та інтер’єрних тканин.

Вибійка, розпис (вибиванка, набійка, друкованиця, мальованка, димка, синильниця) – це тканини з візерунками, нанесеними за допомогою різьблених дощок (форм, печаток, стемплів); декорування тканин, коли орнамент утворюється не в процесі ткання, а наноситься на готову тканину, друкується. Дослідники вибійки часто називають її народною графікою. Майстрів, які прикрашали тканини різними візерунками, відповідно їх фарбували, у XV ст. в центральних областях України називали вибійниками, а в західних – друкарями (полотен), малярами, димкарями тощо. Орнамент вибійок залежав від двох типів різьблених дощок. Перший – з вибраним тлом, другий – з вибраним орнаментом. Розписні тканини, різні за орнаментом, технікою виконання, кольоровим рішенням, поділяються на типологічні групи за функціональним призначенням. В окрему групу об’єднують розписні тканини інтер’єрного призначення: декоративні панно, скатертини, рушники.

Художня обробка шкіри – вид декоративно-прикладного мистецтва, що специфічними прийомами формотворення й оздоблення утворює чимало естетично досконалих побутових речей: взуття, одягу тощо. У первісні епохи шкіру розглядали лише під кутом її практичної придатності. На сьогоднішній день зі шматочків шкіри створюють картини, прикраси, які функціонують як доповнення до жіночого святкового одягу: кулони, брошки, паски, браслети, півобручі до волосся, декоративні квіти, дрібні особисті речі (гаманці, портмоне, футляри для окулярів, ключів та ін.).

Художня обробка дерева – найдавніший вид декоративно-прикладного мистецтва, виготовлення оригінальних виробів з дерева різноманітного функціонального призначення. До найдавніших технік художнього декорування виробів із дерева належить різьблення, яким прикрашали скрині й інші предмети побуту. Сучасні меблі формують життєвий простір, інтер’єри громадських і житлових споруд, є водночас видом декоративно-прикладного мистецтва та галуззю художнього конструювання [3, с. 68].

Художнє плетіння означає процес виготовлення творів з природних рослинних матеріалів, інколи на ребристій основі. Плетені вироби, відомі з епохи неоліту, відзначаються легкістю і зручністю в користуванні, їх пружна, наповнена форма, насичена своєрідною фактурою переплетення, ритмікою ажурних смужок, дає неповторний художньо-образний ефект.

Художня кераміка – вироби, виготовлені з різних глин та інших неорганічних складників, які для міцності черепка висушують і випалюють при температурі 900-1500 °С. Українська кераміка має багатотисячну історію, а її славні традиції продовжують активно розвиватися і сьогодні. Її коріння сягає в глибини епохи неоліту (VI-IV тис. до н. є.) та Трипільської культури (IV-II тис. до н. Е..). Вона завжди була, перш за все, побутовим мистецтвом, творчість та удосконалення майстерності обмежувалися посудній формами і їх стриманим декором. Але навіть ті предмети, що дійшли до нас з тих давніх часів, донесли неабияке художнє майстерність їхніх авторів. Професійна кераміка кінця XX ст. відображає певну естетичну систему поглядів, уявлень, критеріїв, яка існують в сучасному декоративному мистецтві. Твори українських професійних керамістів, вражають оригінальністю мислення, несподіваними, часом парадоксальними рішеннями, новизною образно-пластичних знахідок [7, с. 314].

Художні вироби зі скла в нашому побуті стали такими звичними предметами, що їхні мистецькі якості ми переважно не помічаємо. Ефектна прозорість і яскравий полиск дають перевагу виробам зі скла над виробами з інших матеріалів. Скло, як і коштовне каміння, можна гранувати, різьбити, гравіювати, розписувати тощо. Декоративно-ужиткові предмети зі скла – рід виробів, які призначені для обладнання житла (вази, мініатюрні іграшки зі скла, флакони та ін.)

Художнім металом називають декоративно-прикладні й монументально-декоративні твори, виготовлені вручну різноманітними техніками з чистих металів та їх сплавів. Більшість металів доволі міцні і при нагріванні пластичні, добре піддаються механічній обробці. Можна відливати масивну і легку ажурну форму. Із бляхи зручно карбувати рельєфні зображення, посуд та ін. З металу можна кувати різноманітні конструктивні речі або, витягуючи тонкі нитки, створювати візерунки. Архітектурні елементи – рід художніх виробів з чорних металів, які безпосередньо пов’язані з будівлями і надають їм привабливого вигляду (решітки, ворота з орнаментом, декоровані лавки).

Витинанки – орнаментальні й фігурні прикраси житла, ажурно витяті ножицями, вирізані ножем з білого або кольорового паперу. Нескладні для опанування прийоми витинання й недорогий матеріал дали чудові зразки прорізного паперового декору, в якому втілені вічні символи природи, колективний досвід пізнання світу, багатство фантазії. Настінні прикраси – найбільший рід витинанок, які разом з настінними розписами, паперовими квітами та іншими декоративними компонентами формували традиційну систему декору народного житла наприкінці XIX – на початку XX ст.

Писанкарство – розписування яєць. Розпис писанок мав стародавні язичницькі коріння, характеризується вишуканими і символічними орнаментальними мотивами – геометричними, рослинними, антропоморфними, які чітко й злагоджено підпорядковуються сферичній формі яйця. Тому писанку справедливо називають твором-мініатюрою, іноді це унікальний шедевр народного мистецтва [3, с. 102].

Народне декоративне мистецтво має багатовікову історію. Упродовж століть сотні тисяч майстрів творили речі, необхідні людям у побуті, зберігаючи народні традиції, матеріалізуючи естетичний і моральний ідеал українського народу. Народне мистецтво – виразник душі народу.

РОЗДІЛ 2. Декоративно-ужиткове мистецтво Західної та Північної України

2.1 Символіка кольору та орнаменту в писанкарстві

Кожна писанка – це довершений художній твір декоративного мистецтва.

З давніх часів у різних народів існують обряди пов’язані з символікою яйця, як персоніфікацією сонця, родючості, багатства, здоров’я, краси, охороною та цілющої сили, відродження та воскресіння. Символіка яйця відігравала велику роль в культових обрядах багатьох народів. У міфах різних народів воно є образом первопочатку, з якого виникає Всесвіт, певне божество, людський рід, а також символізує сонце, тепло, життя.

У дохристиянські часи писанка виконувала роль оберега. Наші предки вірили, що писанка має магічну силу – вона приносить добро, щастя, достаток, захищає людину від усього злого. Господарі закопували писанки в землю, бо вірили, що сила яйця сприятиме щедрим жнивам, розкладали писанки на могилах батьків та дідів, закопували у могили дітей, дарували один одному закохані хлопці й дівчата тощо. Використання писанки залежало від ідеї і замислу, від того, що намалює майстр [24, с. 167].

Різноманітні писанкові малюнки умовно поділяють на геометричний, рослинний, тваринний та релігійний орнамент. Українській писанці не властива реалістична чи натуралістична передача навколишнього світу, розпис її цілком умовний. Всі сюжети трактуються площинно-декоративно. Це обумовлено технікою розпису, що не дає переходів тонів, а лише зіставляє різні площини в комбінації барв та кольорових плям. Найбільші мистецькі зусилля спрямовані на опрацювання композицій як одного цілого розпису, так і окремих його ділянок. Надзвичайно велику цінність в писанковому орнаменті має ритміка: ритм ліній, ритм барвних площин. Гармонійні взаємовідносини між тлом і малюнком, міцна побудова усіх ділянок – яскраві докази високої графічної вправності майстринь.

Завдяки майстриням писанкарства Західної та Північної України можемо дізнатися й проаналізувати кольорову гаму писанок, що притаманна цим регіонам.

Для писанок Західної України характерне використання різноманітних кольорів. Кожен колір, як і знаки на писанці, має своє значення:

– жовтий, золотистий, помаранчовий кольори писанки впливають на людину подібно до сонячного проміння, дають радісний, світлий настрій. В писанці означають тепло, надію, небесні світила, врожай в господарстві.

– червоний колір на писанках мабуть є найбагатозначнішим. Червоний колір – кров, що символізує життя, але червоний – то ще й колір, пов’язаний з відходом у «той» світ: червона китайка, червона охра, якою посипали тіло померлого. З часом червоний колір став означати вогонь небесний (блискавка, Сонце), символізувати силу, чоловічу стать, здоров’я, любов, владу. На писанках – це символ життєдайної сили весни, символ відродження. Червона барва символізує добро, радість життя, для молодих – надію на щасливий шлюб. Саме червоне яйце є головним символом Воскресіння, жертовності і небесного вогню.

– зелений колір означає весняне пробудження природи, надію на гарний врожай.

– блакитний – небо, повітря, а також здоров’я.

– бурий, коричневий – землю і її приховану життєдайну силу.

– чорний колір – колір ночі, потойбіччя, всього невідомого і таємного. В писанці, будучи тлом, виявляє силу інших кольорів, так само, як в житті темрява дає змогу зрозуміти, що таке світло. Також символізує нескінченність життя людини, продовження буття після смерті [3, с. 24].

Багатоколірні західноукраїнські писанки є символами родинного щастя, миру, добробуту. Темні писанки писали на проводи, як вираз поваги до тих, хто відійшов у інший світ.

Кожна місцевість Західної України має свої особливості у визначенні головних кольорів: на Волині, частині Поділля виготовляють писанки переважно червоні, бойківські писанки – двобарвні, гуцульські – ясні, писані жовтим і білим по червоному, космацькі писанки вражають багатством фантазії, тонким відчуттям композиції, ювелірною витонченістю геометричного візерунка золотаво-помаранчовим насиченим колоритом. На Тернопільщині використовують тільки дві чи три фарби, основна – чорна, допоміжні – жовта, червона, коричнева, зелена. У південно-східній частині Прикарпаття – в селищі Верховина, Ільці, Яворів та ін. – орнаментації писанок переважають світло-рожеві, темно-зелені та золотисті барви на червоно-коричневому тлі.

На відміну від західноукраїнських писанок, для писанок Північної України характерне використання червоного, чорного, зеленого та жовтого кольорів. По білому, червоному, жовтому або світло-зеленому фону наносили рослинний чи геометричний орнамент у два-три кольори.

Розповсюдженим геометричним орнаментом писанок Західної та Північної України є ружа (рожа, розета, зірка) – символізує сонце і вранішню зорю. Містить в собі косий хрест, прямий хрест, а також лівосторонню і правосторонню свастики. В народній символіці – незмінний символ любові. Подарувати писанку з ружею означало освідчитися в коханні.

Безкінечник, або кривулька – знак однієї з найголовніших стихій – води. Дивуючись силі і невпинності води, наші предки її знаком позначали вічність. Безкінечник на писанці не має ні початку ні кінця, тому вважали, що зло, яке потрапить у хату і в цю “пастку”, ніколи більше не турбуватиме власника. Це символ невпинного ходу життя , продовження роду. На півночі України писанки з безкінечником використовували в обрядовому дії: пасічник підкладав яйце під вулик для того , щоб бджоли нескінченно роїлися і приносили мед [2].

Ще один з орнаментів, що пов’язан з водою – грабельки (гребінці, трикутнички з гребінцями). Писанки із грабельками писали в посуху, гадаючи, що написавши цей знак, можна викликати довгожданні небесні води.

Найпоширенішими на заході України є прадавні символи – “завитки” – знаки рослинності, “баранячі ріжки” та “качачі шийки”, які сприяють багатому врожаю та пов’язані з ідеєю щорічного відродження рослинного світу, та “сварга” (свастика або ламаний хрест) – позначення чотирьох сторін світу або символ святого вогню, сонця і вічного руху. За народними уявленнями сварга провіщала добро і захищала від темних сил. Різновиди свастики широко використовуються не лише у писанкарстві, а й у вишивці, кераміці, різьбі по дереву [20, с. 36].

Писанкам Північної України притаманне зображення орнаменту «баранячі ріжки», що символізує родючість, достаток, багатство; «зірки» – знак людинолюбства моральної чистоти , символ Миру і рівноваги , гармонії. емблема мудрості; «сорок клинців» – символізує успіх господарства, добробут та чесність людини [8].

В орнаменті «трикутник» втілена ідея триєдності Всесвіту: неба, Землі і води. Цей знак також символізує батька, матір та дитину. Це – символ божественної Трійці. Сяйво у вигляді трикутника – атрибут Бога-Отця. Рівнобічний трикутник символізує завершеність. Трикутник, обернений вершиною вгору є сонячним і має символіку життя, вогню, полум’я, чоловічої основи, духовності. Трикутник, обернений вершиною донизу, є символом, пов’язаним з Місяцем, жіночою основою, символізує Велику Матір, Богиню-Рожаницю.

На писанках Північної України можна побачити зображення Богині Берегині – символ життя і продовження її. Оберіг всього живого, що народжує до життя, що вимагає турботи і захисту від бід і смерті. Берегиня зображується, як жінка (іноді стилізована, спрощена) на весь зріст з піднятими до неба руками, іноді опущеними.

З рослинних мотивів в обох регіонах зображували: дерево життя або вазон, що символізує розвиток роду – батько, мати і дитина, тому, як правило, дерево має три гілочки; «сосонка» – зелена травичка, що найпершою з’являється навесні, плететься, наче змійка, є провісниками весни й дає життєву силу, плодючість, символізує здоров’я та безсмертя; дубовий лист – знак Перуна, Бога, чоловічої, сонячної енергії, знак розвитку життя, захисту сили, довголіття; вербова гілочка – жіночий знак, втілення сили у слабкості, відновлення здоров’я та життєдайних сил, встановлення ладу та порядку; квітка – символізує чисті душі дітей, що мають народитися, чистоту помислів та дій [9, с. 66].

На писанках Київщини можна зустріти зображення орнаменту «соняшник» – це символ, що лікує. Взагалі, рослинні орнаменти вважаються символами вічної молодості, здоров’я, росту і безсмертя.

Орнаменти тваринного світу в писанкарстві Західної та Північної України майже не використовуються. Але для давніх розписів писанок Верховини та с. Ільці, що на Гуцульщині, характерні зображення оленя у стилізованому вигляді. Олень згідно з повір’ям щоденно на своїх рогах виносить сонце на небо. Олень – чистота, що приносить людям світло, сонце, вогонь, вважався провідником душ померлих у потойбічний світ. Зберігся звичай малювати оленя у верхній частині писанки [5, с. 82].

Велика різноманітність писанкового орнаменту – риса характерна для народного мистецтва України. Вона є результатом вміння комбінувати і по різному трактувати той невеликий запас форм та елементів, що є в арсеналі майстрів. Збережені генетичною пам’яттю народу магічні знаки дійшли до нас з глибини тисячоліть і принесли в собі силу оберегів.

Українська писанка – явище культури, в ній сутність національного духу. Час вносить свої зміни. Забувається значення давніх символів. В орнаментику входять нові декоративні форми, помітно розширюється колористична гама, з’являються креслярська точність в побудові елементів.

На сьогодні мистецтво писанки стало одним із найбільш цікавих явищ української культури, одним з найбагатших орнаментальних джерел. Оригінальний орнамент писанок, не тільки чарує своєю вишуканістю, мініатюрністю, гармонією колориту, він несе прадавні символи світорозуміння і природи, єднає з традицією минулого. Українська писанка в світі є символом нашого народу [13, с. 29].

Мотиви розписів писанок здавна мали великий вплив і на українську вишивку, а нині творчо засвоюються, втілюються та переосмислюються майстрами різних видів українського декоративно-ужиткового мистецтва.