Африка

Африка
Положення континенту на Земній кулі (ортогональна проєкція)
Географічне положення
Крайні точки:
⮝ північна	мис Рас-Енгела 37°20′ пн. ш. 9°51′ сх. д.
⮟ південна	мис Агульяс 34°52′ пд. ш. 19°59′ сх. д.
⮜ західна	мис Альмаді 14°45′ пн. ш. 17°32′ зх. д.
⮞ східна	мис Рас-Хафун 10°26′ пн. ш. 51°23′ сх. д.
Часові пояси	від UTC−01:00 до UTC+04:00
Територія
Загальна площа	30 271 000 квадратний кілометр (2-ге)
• островів	60 000 км²
Довжина узбережжя	30 500 км
⯅ Найвища точка	вулкан Кіліманджаро (5895 м)
⯆ Найнижча точка	уріз води озера Ассаль (-150 м)
Середні висоти	750 м
Найдовша річка	Ніл (6853 км)
Найбільше озеро	Вікторія (68 870 км²)
Населення
Чисельність	1 200 000 000 (2-ге)
Густота	42,12 осіб/км² (3-тє)
Назва мешканців	африканці
Найпоширеніші мови	[показати]
Найбільші міста	[показати]
Економіка
ВВП номінальний	2,45 трлн USD (2019) (5-те)
• за ПКС	7,16 трлн USD (2019) (5-те)
• на душу населення	1930 USD (2019) (6-те)
Країни
Незалежні	54 + 2
Залежні	11
Інтеграція	АС, ЛАД, Співдружність
Африка у Вікісховищі

А́фрика — другий за площею і населенням материк у світі, після Євразії. Загальна площа континенту становить понад 30,27 млн км², враховуючи прилеглі острови — він займає 5,9 % площі земної поверхні і 20,3 % площі суходолу

Населення континенту, станом на 2020 рік, оцінюється майже в 1,3 млрд (понад 16 % населення світу). Населення Африки є наймолодшим серед усіх континентів; середній вік 2012 року становив 19,7, проти середньосвітового — 30,4. Сучасна карта континенту — це велике різноманіття народів, народностей, їхніх традицій, вірувань, культур і мов.

Континент омивається на сході водами Індійського океану і Червоного моря, на заході — Атлантичного, на півночі — Середземного моря останнього. На північному заході Африка відділена Гібралтарською протокою від Європи, на північному сході — Суецьким каналом і Баб-ель-Мандебською протокою від Азії. Найбільший острів, що відноситься до континенту — Мадагаскар. Африка — єдиний материк, розташований у всіх чотирьох півкулях Землі: Північній, Південній, Східній і Західній. Через центральну частину материка проходить екватор, від якого на північ і південь майже симетрично розходяться природні зони . Це єдиний материк, що простягнувся від північного до південного субтропічного поясу. В екваторіальному поясі протягом року сонце перебуває близько до зеніту, тому щодня йдуть дощі, що зрошують реліктові дощові ліси узбережжя Гвінейської затоки і западини Конго. На південь і північ від екватора, в субекваторіальному поясі бувають сухий і вологий періоди, що творять неповторну природу саван, серед безкрайніх рівнинних просторів яких декілька мільйонів років тому з’явились наші першопредки (сахельантроп, австралопітек африканський і афарський, людина прямоходяча, уміла і працююча) і від 300—260 тис. років тому проходила перші етапи своєї еволюції людина розумна. У районі тропіків, розташовані пустелі, найбільша з яких Сахара. Жива природа континенту своєрідна і неповторна, тут збереглось найбільше видів мегафауни, оскільки вона зазнала найменшого впливу під час четвертинного вимирання. Тваринний світ представлений найбільшим (африканський слон) і найвищим (жирафа) звіром суходолу, чемпіоном з бігу (гепард), найбільшим птахом (африканський страус) та багатьма іншими рекордсменами. Природа континенту сильно потерпає від широкого спектру екологічних проблем сучасності: опустелювання, вирубуки лісів, дефіциту води тощо. Очікується, що ці проблеми будуть тільки погіршуватись у зв’язку зі змінами клімату. Міжурядова група експертів ООН з питань змін клімату (IPCC) визначила Африку континентом, найбільш вразливим до змін клімату.

Одні з перших людських цивілізацій, єгипетська та фінікійська, виникли в Північній Африці. Впродовж багатьох тисячоліть складної історії на континенті виникали, розквітали та згасали ряд місцевих цивілізацій, відбувались різноманітні міграції, від розселення первісних людей до міграцій банту. Останні 500 років континент перебував під європейським впливом, який активізував торгівлю і включив місцеве населення до глобальних процесів, включно з такою ганебною сторінкою історії людства, як трансатлантична работоргівля, що також сприяла заселенню африканцями американського континенту. Наприкінці XIX століття європейські країни колонізували всю Африку, безжально експлуатували природні ресурси континенту та місцеві спільноти.

Незважаючи на багатство природних ресурсів, континент залишається найбіднішим у перерахунку доходу на душу населення. Частково це пояснюється географічними та демографічними чинниками, частково наслідками європейської колонізації та холодної війни, але переважно недемократичними формами правління та примітивними політичними режимами, що не дозволяють справедливо перерозподіляти дохід від неефективної експлуатації національних багатств всередині громад. Економіка континенту поєднує в собі низьку концентрацію національних багатств, наслідки колоніальної епохи, проблеми молодого віку трудових ресурсів та великий потенціал росту в глобальному вимірі.

На континенті існує 54 незалежні держави, що є членами ООН і об’єднались в регіональну економіко-політичну організацію — Африканський Союз із штаб-квартирою в Аддис-Абебі (Ефіопія). Більшість з них виникли в процесі деколонізації другої половини XX століття й торують свій незалежний шлях крізь невирішені проблеми, що дістались їм від колоніальної епохи. Найбільша за площею держава — Алжир

Природа

Географічне положення

Африка — другий за розмірами після Євразії материк, найбільший з материків Південної півкулі. Площа континенту становить 29,2 млн км² (з островами — 30,3 млн км²)^[28]. Африка — єдиний материк, розташований у всіх чотирьох півкулях Землі: Північній, Південній, Східній і Західній (більша частина в північній та майже вся в східній). Загалом в екваторіально-тропічних широтах майже симетрично по відношенню до екватора. Протяжність Африки з півночі на південь — 8000 км (від мису Рас-Енґела 37°21′ пн. ш. до найбільш південної точки — мису Голкового (Агульяс) 34°51′15″ пд. ш.), із заходу на схід у північній частині — 7500 км (від мису Альмаді 17°33′22″ зх. д. до мису Рас-Гафун 17°33′22″ сх. д.), у південній — 3100 км. На на півночі Африка омивається Середземним морем, на заході безпосередньо Атлантичним океаном, на сході — Червоним морем та безпосередньо Індійським океаном^[28][29]. Сполучається з Азією Суецьким перешийком завширшки 130 км, прорізаним Суецьким каналом. Від азійського Аравійського півострова відділений глибокою Баб-ель-Мандебською протокою (глибина не менше 182 м, загальна ширина 26,5 км)^[30][29]. Від Європи відокремлюється відносно вузькою Гібралтарською протокою (14 км).

• 

  Супутникова фотографія Африки

• 

  Порівняння розмірів Африки з територією деяких країн

• 

  Гібралтарська протока

• 

  Баб-ель-Мандебська протока

Береги Африки слабо розчленовані, переважно високі, важкодоступні, довжина берегової лінії дорівнює 26 тис. км. Найбільший і єдиний великий півострів континенту — Сомалійський на заході, який називають «африканським рогом»^[32]. Затоки мало врізані і широко відкриті до океану, найбільші з яких: Гвінейська у центральній частині західного узбережжя, Сідра на півночі, Аденська — на сході. Зручних бухт мало. Навколо берегів континенту відсутні великі за площею архіпелаги, найбільший острів Мадагаскар (587 тис. км²) лежить на схід від південних берегів і відділяється найдовшою протокою у світі — Мозамбіцькою (1670 км), що відділився від материка внаслідок тектонічного розлому десятки млн років тому. До Африки належать також такі острови й архіпелаги: Мадейра, Канарські острови, Зеленого мису, Сан-Томе, Принсіпі, Вознесіння, Святої Єлени, Тристан-да-Кунья, Сокотра, Пемба, Занзібар, Мафія, Коморські, Амірантські, Сейшельські, Маскаренські острови та інші. У Червоному морі й Індійському океані біля берегів формуються численні коралові рифи, що ускладнюють судноплавство й перешкоджають морським судам підхід до узбережжя.

Тваринний світ

Тваринний світ Африки різноманітний і багатий на ендемічні види. Північна частина континенту (до зони) саван відноситься до Сахаро-Аравійської (пустельної) та Середземноморської (жорстоколисті ліси та чагарники північного узбережжя) провінцій Середземноморської підобласті Голарктичної області. Більша частина континенту відноситься до самостійної Ефіопської області. В якій виділяють 4 окремішні підобласті: Східно- (саванові області), Західно- (вологі ліси Гвінеї та Конго), Південноафриканську (савани, гори, напів- і пустелі півдня) та своєрідну Мадагаскарську (однойменний великий острів з прилеглими малими островами).

Більшість тварин у вологих тропічних лісах мешкає на деревах (кажани, шимпанзе та інші мавпи, леопарди, у лісах Мадагаскару ендемічні лемури і фоси), на нижньому ярусі — здебільшого великі звірі (слони, бегемоти, окапі, китицевухі свині, горили). Ліси наповнюють величезні маси різноманітних ендемічних комах (мурахи, твердокрилі, лускокрилі, бабки, бджоли, малярійні комарі) і безхребетних (равлики, черви, мокриці), що постійно транспортують і переробляють рослинну й відмерлу тваринну біомасу. Усі яруси лісу населяють різноманітні птахи (одуди, сірі папуги, дятли, птах-носоріг, бананоїди), змії (пітони, кобри, мамби), жаби.

Тваринний світ саван представлений різноманіттям копитних та інших травоїдних: антилопи (гну, канна, орикс), газелі, зебри, бородавочники, жирафи (найвищі ссавці), носороги (чорний і білий), буйволи, бегемоти, слони (найбільші ссавці суходолу)^[58]. За величезними стадами полюють леви, леопарди, гепарди (найпрудкіші ссавці), гієни, шакали^[1][58]. Мавпи представлені стадними павіанами і мандрилами^[58]. Савани населяють різноманітні види птахів: африканський страус (найбільший птах планети), нектарниці (одні з найменших), грифи, ткачики, білі чаплі, рожеві фламінго, марабу, птах-секретар, цесарки, турачі. Різноманітний світ плазунів: у річках і озерах живуть крокодили (найбільші плазуни планети), на деревах ящірки і хамелеони, серед трав мешкають змії та черепахи^[1][57]. Савани населяють численні різноманітні види комах, серед яких особливо вирізняються еусоціальні терміти — колоніями висотою до 5 м (термітниками); сарана — міграціями величезних зграй, що знищують всю рослинність на своєму шляху; муха цеце, що розносить сонну хворобу та приносить цим багато шкоди місцевому скотарству й населенню^[58].

Тваринний світ пустель і напівпустель пристосувався до спеки та нестачі вологи переважно нічним та підземним образом життя. Одногорбі верблюди, антилопи, газель аддакс і доркас, різноманітні гризуни (піщанки, тушканчики), які у спеку ховаються в нори^[60]. З хижаків каракал, лисиця-фенек, шакал, гієна, барханний кіт. Серед пташиного царства помітні ябіру, орябки, качки, голуби, жайворонки, соколи^[60]. Різноманітний світ ящірок, змій (рогата гадюка, піщана ефа, єгипетська кобра), комах (найпримітніший з яких жук-скарабей, освячений давніми єгиптянами) та інших безхребетних (скорпіони, сольпуги)^[1][59][60].

• 

  Африканські слони

• 

  Жирафа

• 

  Білий носоріг

• 

  Африканський лев

• 

  Гепарди

• 

  Африканські страуси

На півночі континенту в Атлаських горах водяться олень берберський, свиня дика, лисиця алжирська, ласка, шакал, гієна, вівера, безхвості мавпи маготи, антилопи, дамани, страуси, кобри. Тваринний світ Ефіопського нагір’я та Драконових гір на півдні подібний до саванового: антилопи, зебри, жирафи, павіани, леопарди.

Економіка

Африка — найменш економічно розвинений регіон світу, за рівнем розвитку майже всі її держави належать до країн, що розвиваються (виняток становить високорозвинена ресурсна економіка Південно-Африканської Республіки. Сумарний вклад до світової економіки лише кілька %. Для африканських країн характерною є нерівномірність темпів економічного росту. Лідером за показниками зростання ВВП у XX столітті, завдяки розвитку алмазовидобувної та інших гірничих галузей, була Ботсвана. Для більшості країн високі темпи росту 1960-х років (5 % і вище) сповільнились (1,8 %) або змінились спадом виробництва під час кризи 1990-х. Криза змінилась економічним бумом 2000-х років, особливо для нафтовидобувних країн на тлі значного подорожчання енергоресурсів. 16 африканських країн 2019 року потрапили до тридцятки швидкозростаючих економік світу; два десятки африканських країн мали показник росту ВВП вище за 5 % на рік. Нерівномірним є розподіл економічного потенціалу і всередині регіону. Так левова частка африканського ВВП припадає на ПАР, Алжир і Єгипет, тоді як сукупний ВВП східноафриканських країн — 8 % від загальноафриканського. У багатьох африканських країнах відбувається формування прошарку з середнім достатком. Руанда через впровадження нових технологій та розвиток інфраструктури стала совєрідним «африканським Сінгапуром». Разом з тим 30 з 54 африканських країн входять до 50 найменш розвинених країн світу, а Бурунді, Еритрея, Південний Судан і Сомалі очолюють рейтинг найбідніших країн світу. Бідні африканські країни можуть відігравати важливу економічну і геополітичну роль на континенті, так Джибуті через однойменний морський порт концентрує торгові потоки Східної Африки, одночасно є місцем розташування військових баз США, Франції, Китаю та Італії, що контролюють безпеку торгових шляхів між Європою, Африкою та Азією через Баб-ель-Мандебську протоку і на Близькому Сході загалом. У перерахунку на душу населення ВВП африканських країн у 5 разів нижче за середньосвітовий і у 30 за показник високорозвинених економік світу. Найвищі показники у ПАР і Алжиру. Причини такого стану — замкнене причинно-наслідкове коло із взаємозумовлюючих та взаємопідсилюючих чинників історичного спадку, корумпованості політичних еліт, браку помітного високоосвіченого прошарку серед населення, недостатності капіталовкладень для реконструкції та розвитку економік, більшість з яких використовуються неефективно і безконтрольно.

• 

  ВВП (номінальний) африканських країн на душу населення

• 

  ВВП (ПКС) африканських країн на душу населення

• 

  Ріст ВВП країн Африки за період 2007-2017 років

• 

  Будівля Західноафриканського центробанку в Дакарі, Сенегал

• 

  Будівля Банку інвестицій і розвитку ЕСКЗА, Ломе, Того

Економіка більшості африканських держав, за виключенням північних та ПАР, має яскраво виражений аграрно-сировинний характер. Основою господарства майже всіх країн є відстале сільське господарство, що використовує здебільшого ручну працю. Тваринництво менш розвинене, ніж рослинництво, традиційно важливим залишається рибальство у прибережних водах і на внутрішніх водоймах. Основа індустріального сектору більшості країн — гірнича промисловість, видобуток і збагачення корисних копалин. Для бюджетних надходжень і народного господарства деяких країн туризм є більш важливою галуззю, ніж промисловість (острівні країни та країни південного сходу). У колоніальний період сформувався монотоварний тип господарювання, підпорядкований потребам зовнішнього ринку, виникла й розвинулась гірнича промисловість.