Енергозбереження

Проблема енергозбереження.

Закон України «Про енергозбереження».

Національна енергетична компанія «Укренерго» є приватним акціонерним товариством 100% акцій якого належать державі, підпорядковується Міністерству фінансів України і виступає гарантом цілісноcті та надійного функціонування Об’єднаної енергетичної системи (ОЕС) України. З 2016 року керівником Укренерго є Всеволод Ковальчук.

До ОЕС України входять:

• електростанції енергогенеруючих компаній: 12 ТЕС, 4 АЕС, 7 ГЕС, 3 ГАЕС, а також 95 ТЕЦ, малі, міні та мікро ГЕС, ВЕС, СЕС та інші.
• магістральні та міждержавні електромережі Укренерго;
• електромережі операторів системи розподілу (обленерго).

Сумарна встановлена потужність ОЕС України становить 49 730,1 МВт. У 2018 р. електростанціями вироблено 159,3 млн кВт∙год електроенергії.

Компанія забезпечує:

• збалансування виробництва і споживання електроенергії і потужності в країні та регіонах в режимі реального часу;
• експлуатацію та розвиток магістральних і міждержавних електромереж;
• паралельну роботу ОЕС України з енергосистемами сусідніх країни;
• експорт електроенергії до 4-х країн Євросоюзу.

Об’єднана енергетична система України (ОЕС України) – сукупність атомних, теплових, гідравлічних і гідроакумулюючих електростанцій, теплоелектроцентралі, а також електростанції з відновлювальних джерел енергії (вітряні, сонячні  та інші), магістральні електричні мережі Укренерго та розподільчі електромережі (обленерго), які об’єднані спільним режимом виробництва, передачі та розподілу електричної та теплової енергії.

Централізоване диспетчерське управління ОЕС України здійснює Укренерго.

Зв’язок з енергосистемами інших країн здійснюється через міждержавні лінії електропередачі.

Режим роботи ОЕС визначається виходячи з балансу виробництва та споживання потужності, ремонтів електромереж та генеруючого обладнання, а також можливості ліквідації аварійних ситуацій у разі відключення генеруючого обладнання на електростанціях та магістральних ліній електропередачі.

Для запобігання порушенням режиму роботи ОЕС України або її окремих частин внаслідок певних факторів Компанія вживає необхідні заходи для обмеження  споживання електричної енергії та потужності, а також застосовує спеціальні графіки і протиаварійні системи зниження електроспоживання.

Встановлена потужність енергосистеми України

Встановлена потужність — сума номінальних потужностей сукупності елементів об’єкта, який розглядається.

Енергогенеруючі українські АЕС:

• Запорізька АЕС (Енергодар)
• Південноукраїнська АЕС (Южноукраїнськ)
• Рівненська АЕС (Вараш)
• Хмельницька АЕС (Нетішин)

В Україні, також, існує ще чотири недобудовані АЕС:

• Харківська АТЕЦ (Бірки) 1986 р.
• Одеська АТЕЦ (Теплодар) 1980 р.
• Кримська АЕС (Щолкіне) 1975 р.
• Чигиринська АЕС(Орбіта) Черкаська область, 1985 р.

ТЕС та ТЕЦ на біопаливі

• ПАТ “Кіровоградолія” ТЕЦ (м.Кропивницький) →26,7 МВт
• ТОВ «Смілаенергопромтранс» ТЕЦ (м.Сміла) →6 МВт
• ТОВ «Комбінат Каргілл» (м.Донецьк) ТЕЦ →2 МВт
• ТОВ «Біогазенерго» (смт Іванків Київської області) ТЕС →6 МВт
• ТОВ «АПК «Євгройл» (м.Миколаїв) ТЕЦ→ 40 МВт встановлена потужність

Когенераційні установки на біогазі

• ТОВ «ЛНК» полігон ТПВ на території Глибоцької сільської ради Бориспільського району Київської області
• ТОВ «ЛНК» полігон ТПВ в адміністративних межах Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області (2 черга)
• ПрАТ «Оріль-Лідер» (1 черга)
• ТОВ «ТІС-Еко» (полігон ТПВ, м. Маріуполь Донецької області)

Географічне розташування та наявність потужних міждержавних ліній електропередачі ОЕС України дозволяє забезпечувати значний обмін електроенергією з енергетичними системами країн Європейського Союзу (Угорщини, Словаччини, Польщі та Румунії) та енергетичними системами країн СНД (Росії, Білорусі, Молдови).

Зв’язок з енергосистемами інших країн здійснюється через міждержавні лінії електропередачі Укренерго. Це забезпечує взаємовигідний обмін електроенергією, дозволяє підвищити надійність енергопостачання споживачів та інтеграцію ринків електроенергії різних країн.

ОЕС України розділена на дві частини. Основна частина ОЕС України працює паралельно з енергооб’єднанням країн СНД та Балтії, а інша – «Острів Бурштинська ТЕС» – у складі об’єднання електроенергетичних систем континентальної Європи ENTSO-E.

Паралельна робота ОЕС України в складі потужних енергооб’єднань дозволяє підвищити надійність її роботи, знизити потужність сумарної величини аварійного резерву, який необхідний для її роботи.

Укренерго здійснює передачу електроенергії міждержавними ЛЕП у наступних напрямах:

• з «Острова Бурштинської ТЕС» до Угорщини, Словаччини, Румунії.

Величина потужності максимального допустимого експорту – до 650 МВт.

– «Направлена передача» по ЛЕП 220 кВ Добротвірська ТЕС – Замость (Польща)

Величина потужності максимального допустимого експорту – до 235 МВт.

– Молдавська енергосистема

Максимальна величина перетоку між ОЕС України та ЕС Молдови – до 700 МВт, але може обмежуватися до нуля.

• Республіка Білорусь

Максимальна величина перетоку між ОЕС України та ОЕС  Білорусі – до 900 МВт.

• Російська Федерація

Максимальна величина перетоку між ОЕС України та ЄЕС  Росії – до 3000 МВт.

Закон України про енергозбереження.

Основні визначення.

Енергоконсервація (або більш прийняте в Україні поняття — eнергозбереження) стосується зменшення споживання енергії за рахунок використання меншої кількості енергетичних послуг.

В Україні прийнято Закон про енергозбереження, в якому цей термін (енергозбереження) визначається як «діяльність, яка спрямована на раціональне використання та економне споживання первинної та перетвореної енергії і природних енергетичних ресурсів». У свою чергу, «раціональне використання» енергоресурсів в даному Законі визначено як «досягнення максимальної ефективності використання енергетичних ресурсів за наявного рівня розвитку техніки та технології».

Закон України «Про енергозбереження» — Закон, що визначає правові, економічні, соціальні та екологічні основи енергозбереження для всіх підприємств, об’єднань та організацій, розташованих на території України, а також для громадян. Прийнятий 1 липня 1994 р.

Містить розділи:

І. Загальні положення.

ІІ. Економічний механізм енергозбереження.

ІІІ. Стандартизація та нормування у сфері енергозбереження.

IV. Експертиза з енергозбереження.

V. Контроль у сфері енергозбереження та відповідальність за порушення цього закону.

VI. Міжнародні відносини України у сфері енергозбереження.

Витяг з Закону України “Про енергозбереження” (Закон N 0074094)

ЕНЕРГОЗБЕРЕЖЕННЯ, діяльність (організаційна, наукова, практична, інформаційна), яка спрямована на раціональне використання та економне витрачання первинної та перетвореної енергії і природних енергетичних ресурсів в національному господарстві і яка реалізується з використанням технічних, економічних та правових методів.

ЕНЕРГОЗБЕРІГАЮЧА ПОЛІТИКА, адміністративно-правове фінансовоекономічне регулювання процесів видобування, переробки, транспортування, зберігання, виробництва, розподілу та використання паливно-енергетичних ресурсів з метою їх раціонального використання та економного витрачання.

ПАЛИВНО-ЕНЕРГЕТИЧНІ РЕСУРСИ – сукупність всіх природних і перетворених видів палива та енергії, які використовуються в національному господарстві.

РАЦІОНАЛЬНЕ ВИКОРИСТАННЯ ПАЛИВНО-ЕНЕРГЕТИЧНИХ РЕСУРСІВ, досягнення максимальної ефективності використання паливно-енергетичних ресурсів при існуючому рівні розвитку техніки та технології і одночасному зниженні техногенного впливу на навколишнє природне середовище.

ЕКОНОМІЯ ПАЛИВНО-ЕНЕРГЕТИЧНИХ РЕСУРСІВ, відносне скорочення витрат паливно-енергетичних ресурсів, що виявляється у зниженні їх питомих витрат на виробництво продукції, виконання робіт і надання послуг встановленої якості.

ЕНЕРГОЗБЕРІГАЮЧА ТЕХНОЛОГІЯ, метод виробництва продукції з раціональним використанням енергії, який дає можливість одночасно зменшити енергетичне навантаження на навколишнє природне середовище і кількість енергетичних відходів, одержуваних при виробництві та експлуатації виготовленого продукту.

НОРМАТИВ ВИТРАТ ПАЛИВА ТА ЕНЕРГІЇ – регламентована величина витрат палива та енергії для даного виробництва, процесу, продукції, роботи, послуг.

ВТОРИННІ ЕНЕРГЕТИЧНІ РЕСУРСИ – енергетичний потенціал продукції, відходів, побічних і проміжних продуктів, який утворюється в технологічних агрегатах (установках, процесах) і не використовується в самому агрегаті, але може бути частково або повністю використаний для енергопостачання інших агрегатів (процесів).

НЕТРАДИЦІЙНІ ТА ПОНОВЛЮВАНІ ДЖЕРЕЛА ЕНЕРГІЇ – джерела, що постійно існують або періодично з’являються в навколишньому природному середовищі у вигляді потоків енергії Сонця, вітру, тепла Землі, енергії морів, океанів, річок, біомаси.

Стратегія розвитку вугільної промисловості України.

Вугільна промисловість традиційно є однією з ключових галузей української економіки, що посідає у ній вагоме місце за обсягами виробництва, залученого капіталу та чисельністю працівників. Вугільна промисловість є містоутворювальною галуззю. Водночас вона належить до категорії так званих «старих» галузей промисловості, тобто тих, поява та подальший розвиток яких вимірюється століттями. Причому понад 100-річний стаж має і її функціонування в Україні. Це означає, що найзручніші для великого промислового видобутку поклади вугілля на сьогодні вже вичерпано.

Однак, починаючи з 2014 р., вугільна промисловість України де-факто перейшла до вельми специфічного етапу свого розвитку.

На цьому етапі до традиційних проблем «старої» видобувної галузі в перехідному суспільстві додалися форс-мажорні обставини, обумовлені тривалим широкомасштабним збройним конфліктом у регіоні розміщення основної частини вітчизняних вугільних підприємств, тобто на Донбасі.

Вугільна промисловість України складається з недержавного (приватного) і державного секторів. У недержавному секторі налічувалося 37 шахт, без урахування дрібних (25% загальної кількості), видобуто 43,6 млн т вугілля (53%); у державному секторі – 111 шахт (75%), видобуто 38,4 млн т (47%). Недержавний сектор за рахунок отримання в концесію двох державних підприємств розширився до 49 шахт (33%) із збільшенням видобутку вугілля до 61,0 млн т (71%), а державний сектор скоротився до 99 шахт (67%) із зменшенням видобутку до 24,8 млн т (29%).

Для забезпечення зростаючого попиту з боку споживачів України на вугільну продукцію, з урахуванням необхідності поетапного переходу на використання власних первинних енергоресурсів, можливі два варіанти розвитку вугільної промисловості.

Згідно з першим варіантом виробничі потужності в 2030 р. збільшаться до 124,4 млн т на рік (з коефіцієнтом їхнього використання 90%). Обсяг видобутку вугілля збільшиться до 112,0 млн т, що задовольнить потреби національної економіки лише на 76,5%. Імпорт вугілля складе 30,6 млн т, в тому числі 18,3 млн т енергетичного і 12,3 млн т коксівного.

Відповідно до другого варіанта прогнозується збільшення виробничих потужностей до кінця 2030 р. до 144,4 млн т на рік за тим же коефіцієнтом використання, що дозволить довести видобуток вугілля до 130,0 млн т (88,8% від прогнозованої потреби) і зменшити імпорт вугілля до 14,6 млн т, в тому числі 2,5 млн т енергетичного і 12,0 млн т коксівного. Для цього необхідно забезпечити своєчасне відтворення шахтного фонду за рахунок підвищення техніко-технологічного рівня вугледобувних підприємств, будівництва нових шахт з відповідним збільшенням капіталовкладень.

Щоб вітчизняна вугільна промисловість могла належно виконувати роль певного гаранта енергетичної безпеки країни, державна політика має бути спрямована на вирішення двох глобальних завдань:

1) техніко-технологічна модернізація галузі;

2) реформування галузі відповідно до ринкових умов господарювання.

Стосовно модернізації матеріально-технічної бази вугільної галузі мова має йти про випереджальну стратегію інноваційного розвитку, тобто не лише про переоснащення шахт сучасним високопродуктивним та надійним устаткуванням, але і про створення принципово нових, нетрадиційних засобів і технологій вуглевидобування в складних умовах, які з часом можуть бути затребувані на світовому ринку.

Що стосується реформування вугільної промисловості, то основною його ідеєю має бути створення конкурентного середовища і у приватизованому, і в державному секторах галузі.

Заходи щодо реформування вугільної промисловості мають знайти відображення у Програмі розвитку галузі на період до 2030 року, яка зараз розробляється. При цьому слід виходити з того, що реформи треба проводити послідовно і неухильно, але без зайвого поспіху і кампанійських підходів, за наявності належного нормативно-правового і методичного забезпечення.

Реальними видаються такі терміни реалізації основних етапів реформування галузі:

1) завершення реструктуризації галузі – 2025 р.;

2) завершення приватизації, передачі в концесію та оренду державних вугледобувних підприємств – 2025 р.;

3) припинення дотування вугледобувних підприємств (державної підтримки на часткове покриття витрат із собівартості вугільної продукції) – 2028 р.;

4) припинення всіх форм систематичної державної підтримки (субсидування) діючих вугледобувних підприємств – 2030 р.

СТРАТЕГІЯ РОЗВИТКУ ЕЛЕКТРОЕНЕРГЕТИЧНОЇ ГАЛУЗІ

Основою електроенергетики країни є Об’єднана енергетична система (ОЕС) України, яка здійснює централізоване електрозабезпечення внутрішніх споживачів, взаємодіє з енергосистемами суміжних країн, забезпечує експорт, імпорт і транзит електроенергії. Вона об’єднує енергогенеруючі потужності, розподільні мережі регіонів України, пов’язані між собою системоутворюючими лініями електропередачі напругою 220 – 750 кВ. Оперативно – технологічне управління ОЕС, управління режимами енергосистеми, створення умов надійності за паралельної роботи з енергосистемами інших країн здійснюється централізовано державним підприємством НЕК „Укренерго”.

Характеристика сучасного стану та розвиток електричних мереж

Магістральні мережі

Магістральні електричні мережі – це одна з основних складових ОЕС України, яка налічує 22,7 тис.км, з них напругою 400 – 750 кВ – 4,9 тис.км, 330 кВ – 13,2 тис.км,
220-110 кВ – 4,6 тис.км та 132 електропідстанції (ПС) напругою 220 – 750 кВ.

Стан магістральних електричних мереж рік у рік погіршується, 34% повітряних ліній електропередач (ПЛ) напругою 220-330 кВ експлуатуються понад 40 років, з них 1,7 тис.км
ПЛ-330 кВ (13% від загальної протяжності) та 1,6 тис.км ПЛ-220 (52%) потребують реконструкції, 76% основного обладнання трансформаторних електропідстанцій спрацювало свій розрахунковий технічний ресурс.

Нестача фінансування для модернізації та реконструкції діючих електричних мереж і електропідстанцій та будівництва нових знижує надійність роботи Об’єднаної енергетичної системи.

На перспективу до 2030 року в ОЕС України зберігається стратегія розвитку основних електричних мереж, відповідно до якої системоутворюючi функції видачі потужності електростанцій та забезпечення паралельної роботи з енергосистемами інших країн залишаються за мережами 330 i 750 кВ з послідовним зростанням ролi мерeжі 750 кВ.

Розвиток мереж 330 – 750 кВ необхідно здiйснювати шляхом спорудження лiнiй для:

• утворення нових та підсилення діючих системоутворюючих зв’язкiв як усерединi окремих енергетичних районiв, так i мiж регіонами та енергосистемами інших країн;
• видачi потужностi дiючих електростанцiй та електростанцiй, що споруджуються та розширюються;
• забезпечення надійного електропостачання потужних вузлiв електроспоживання.

Для поетапної реалізації програми розвитку магістральних електричних мереж необхідно побудувати та ввести в експлуатацію:

• в період 2011-2020 рр. – 3000 км ПЛ 330-750 кВ (у т.ч. 750 кВ – 1900 км) та 6750 МВА трансформаторних потужностей (у т.ч. на підстанціях 750 кВ − 6000 МВА) – загальна сума витрат становить 31,2 млрд.грн.;
• в період 2021-2030 рр. – 700 км ПЛ 330-750 кВ (у т.ч. 750 кВ – 500 км) та
  2200 МВА трансформаторних потужностей (у т.ч. на підстанціях 750 кВ − 2000 МВА), для чого необхідно 10,7 млрд.грн.

Міждержавні мережі та експортна політика. Інтеграція з об‘єднанням для передавання електричної енергії (UCTE).

На етапі до інтеграції ОЕС України до UСТЕ реальним шляхом суттєвого збільшення експорту електроенергії до європейських країн є реалізація проекту спорудження вставок постійного струму (ВПС).

На період до 2010 року з метою забезпечення стабільного експорту та збільшення його обсягів необхідним є:

• модернізація електромереж та збільшення генеруючих потужностей „Острова Бурштинської ТЕС”;
• добудова Добротвірської ТЕС-2;
• розв’язання проблеми пропускної спроможності електромереж на перерізі Україна – Молдова шляхом будівництва додаткових електромереж в Одеському енерговузлі.

Введення пiвденного та пiвнiчного транзитiв 750 кВ, відновлення ліній 750 кВ на Iсакчу та Жешув забезпечить функціонування ОЕС Укpaїни в режимi паралельної роботи з європейськими енергосистемами та створення технічних умов для збільшення експорту електроенергії до 20 – 25 млрд.кВтг на кінець прогнозованого періоду.

Розподільні мережі

Розподільні електричні мережі налічують близько 1 млн.км повітряних і кабельних ліній електропередачі напругою 0,4 – 150 кВ, близько 200 тис.од. трансформаторних підстанцій напругою 6 – 110 кВ загальною встановленою потужністю понад 200 тис.МВА.

Погіршений стан розподільних електромереж призводить до аварійних ситуацій в регіонах країни. Брак фінансових ресурсів унеможливлює відновлення, модернізацію та реконструкцію діючих електричних мереж всіх класів напруги, а також будівництво нових ліній електропередачі. Значно зросла кількість об’єктів, які відпрацювали свій технічний ресурс. У розподільних електричних мережах напругою 0,4 – 150 кВ підлягають реконструкції та заміні близько 140 тис.км електромереж, або 17% від їх загальної протяжності, та 19% трансформаторних підстанцій.

Незадовільний стан електричних мереж, їх невідповідність діючим нормам і режимам електроспоживання, а також низький рівень приладів обліку призводить до значного зростання технологічних витрат під час транспортування електроенергії.

Будівництво та модернізація підстанцій напругою 35-150 кВ має відбуватися у прямій залежності від ступеня подальшого енергооснащення промислових, сільськогосподарських і комунально-побутових споживачів і здійснюватися випереджувальними темпами стосовно зростання електричного навантаження.

Розвиток і реконструкція електромереж у сільській місцевості має здійснюватися із залученням коштів місцевого і держаного бюджетів та підприємницьких структур.