Сонечкова Сімейка

Це було давно, навіть не просто давно, а дуже-дуже-дуже-предуже давно!
Коли у Сонечка був стомільйонний день народження (це одиничка і вісім нуликів), а нині Сонцю більше як чотири з половиною мільярди років (4 500000 000), матуся з любов’ю подарувала йому власноруч сплетеного надміцного золотого вінка, щоб дитина носила його як Оберіг від зла, і поцілувала синочка у щічку. А татусь мовив:
— Дитино дорога моя, ти вже знаєш життя. Ти став, Сонечку, старшим, хоч назавжди залишишся нашим малим сином. Ти маєш досвід, засвоїв істинні цінності, розумієш, що таке обов’язок. Тому дарую тобі справжні планети й довіряю повну опіку над ними. Відтепер вони обертатимуться навколо тебе. Тож дуже прошу: ніколи не забувай про свій Обов’язок — добре дбай про малого Меркурія, палку Венеру, затишну Землю, про Марса, Сатурна, Урана, про Нептуна і маленького Плутона! Завжди стався до них з турботою й теплом.
Ми з матусею будемо навідувати тебе. Не осоромся. Світи та грій! Будь пильним і дбайливим! Ми тебе дуже любимо і віримо в тебе!

А Сонечко відразу ж стало до праці. Спочатку, правда, розгубилося — чи ж подужає? Та дуже скоро призвичаїлося, гарненько до всього пригледілося, все вивчило й уклало режим свого нового буття, і з цим усім йому допомагав його друг промінець. І старанно дбали вони  про свій світ.
Вони від початку любили спостерігати за планетами та їх супутниками, з великою цікавістю вивчали їх характери, поведінку і навіть примхи.

Ну от. Першою від Сонця є планета на літеру “ем” із трьох складів. Це… Меркурій.

Другою, найгарячішою (бо перша планета має слабку щільність і пропускає крізь себе тепло променів Сонця) є Венера з достатньою щільністю, тому затримує тепло — на її поверхні може бути аж до 470 градусів вище нуля. А ще вона має свою примху, забаганку — забажала обертатися навпроти інших планет, щоб зустрічатися з усіма лице в лице! І Сонце не проти. Адже таке рішення його Венери.
А третя — наша з вами прекрасна Земля. Потім — невелика, менша від Землі — планета Марс, а далі — найбільший — Юпітер, що має потужну гравітацію — тобто силу тяжіння.

За Юпітером слідують Сатурн (трішки менший від Юпітера) зі своїми знаменитими кільцями , Уран (пори року на якому тривають по 20 літ), замріяний синій Нептун (названий на честь давньоримського володаря океану).Плутончик складається з каменю й льоду, він іще не розчистив собі як слід шлях-орбіту. Проте має 5 супутників, а зі своїм першим супутником Хароном рухається разом. Земля ж більша від Плутона десь у 170 разів.
Ще 4 карликові планети Сонця.
Тож Юпітер знаходиться між Марсом — четвертою планетою від Сонця (сусідом Землі, що є третьою планетою) і Сатурном.

Сонце завдяки своєму вірному другу промінчику дізнавалось все більше про свій Всесвіт.

Промінчик розповів, що Всесвіт- це величезний простір, заповнений планетами, зірками, галактиками, чорними дірами, туманностями .

Найкращий друг Сонечка був дуже розумним, і знав багато цікавих казок. І вирішив розповісти Сонцю одну казку про Комету-мандрівницю.

*******************************************

Серед пилу та льоду, десь дуже-дуже далеко, між жовтих, червоних і білих зірок народилась Комета.
Цікавість відразу ж відправила її вперед, у велику подорож по Всесвіту.
Комета мала загнутий хвостик, що тягнувся за нею. Такий довгий-довгий, сяючий.
Вона навіть спершу дивилась не вперед, куди летить, а на свій хвіст.
–Обережно! — попередив Комету Астероїд. Їх тут зібралось дуже багато. Більших і менших, схожих на кульку, плоских, поломаних…
Комета трішки сповільнила свій рух, подивилась на зустрічних і спитала зацікавлено:
— Ви хто?
— Ми астероїди.
–Вас так багато. І що ви робите?
— Ми танцюємо. Приєднуйся!
І астероїди поспішили й далі водити хоровод. От тільки час від часу хтось з менших або не сильно поворотких налітав на сусіда, але скоро всі астероїди повертались на місця, продовжуючи танок.
Аж ось один астероїдів від зіткнення похитнувся, закрутився і вилетів з кільця. Він спочатку здивовано спостерігав за своїми друзями-танцюристами, а тоді розвернувся і полетів геть.
Комета спочатку летіла поруч з танцюючими. Вона зробила одне коло, а тоді облетіла астероїди.

Десь в далині сяяла зірка. Велика-велика, яскрава-яскрава. Звідти віяло теплом.
І цікава подорожня попрямувала в той бік.
Аж тут вона помітила блакитну планету. Не жовту, не червону а блакитну-блакитну.
Цікавість взяла знову верх, і Комета полетіла до велетенської кулі огорнутої чимось прозорим.
Вже підлітаючи ближче, вона помітила на планеті й інші кольори: зелені ліси, жовті піщані пустелі і білі шпилі гір, таких високих, ніби ось-ось і до Комети дістануть.
Та що за диво, чим ближче підлітала Комета, тим тепліше їй ставало. І лід всерединці почав танути.
Тому вона спробувала розвернутися. Але це було так важко. Блакитна Планета ніби тягнула гостю до себе.
І тут вона помітила меншу кулю. Темно-сіру.
Місяць побачив старання їхньої гості.
–Не розвертайся відразу сильно. Поволеньки.
Кометі відразу стало легше.
— Ось так! Молодець! Земля просто має свою силу тяжіння. А ти не така ведика, щоб їй упиратися.
І поки гостя летіла поруч, розповідав їй про людей, рослини і тварини, що є на Землі.
Аж раптом планети не стало видно. Сірі хмари сховали її. І почалась справжня літня буря внизу, з проливним дощем, громом і блискавками.

Комета теж бачила спалахи і чула рокотання грому.
Якось на мить здалося, що вся Земля задрижала від сильного грому, і Комета злякалась. Та тут ще яскравіше засяяла жовтогаряча Зоря, розвісивши над землею коромисло веселки. Сім кольорів цього диво-мостика стали останнім, що помітила Комета, рухаючись вперед.
Зірка була все ближче.
Та раптом вона сховалась за іншу планету. Лише вогняне кільце лишилося в небі. Та це тривало не довго, і вже через кілька хвилин Зірка знову яскраво сяяла.
Хвостата подорожня рухалась в її бік. Але чим ближче підлітала до зорі, чим більша ставала жовта куля, тим спекотніше робилось довкола.
–Ні, не підлечу ближче!– потушила свою цікавість Комета і знову звернула.
Пройшов якийсь час, дуже довгий, чи не дуже, поки цікава Комета пролетіла попри таку велику планету, що, здавалось, облетіти її не вийде.
Вона вже приготувалась впасти…
І тут біля неї пролетіла схожа на неї комета. Тільки трішки менша. З прямим хвостом. У напрямку жовтої Зорі.
–Не лети туди! — закричала перелякана подорожня.
І її бажання допомогти зробило неможливе. Комета різко розвернулась і полетіла до нової знайомої.

Комета теж бачила спалахи і чула рокотання грому.
Якось на мить здалося, що вся Земля задрижала від сильного грому, і Комета злякалась. Та тут ще яскравіше засяяла жовтогаряча Зоря, розвісивши над землею коромисло веселки. Сім кольорів цього диво-мостика стали останнім, що помітила Комета, рухаючись вперед.
Зірка була все ближче.
Та раптом вона сховалась за іншу планету. Лише вогняне кільце лишилося в небі. Та це тривало не довго, і вже через кілька хвилин Зірка знову яскраво сяяла.
Хвостата подорожня рухалась в її бік. Але чим ближче підлітала до зорі, чим більша ставала жовта куля, тим спекотніше робилось довкола.
–Ні, не підлечу ближче!– потушила свою цікавість Комета і знову звернула.
Пройшов якийсь час, дуже довгий, чи не дуже, поки цікава Комета пролетіла попри таку велику планету, що, здавалось, облетіти її не вийде.
Вона вже приготувалась впасти…
І тут біля неї пролетіла схожа на неї комета. Тільки трішки менша. З прямим хвостом. У напрямку жовтої Зорі.
–Не лети туди! — закричала перелякана подорожня.
І її бажання допомогти зробило неможливе. Комета різко розвернулась і полетіла до нової знайомої.

— Ми сузір’я! — промерехкотіли зірочки. –Ми Великий Пес!
І зацікавлена Комета все намагалась знайти інші сузір’я, почути їхні назви, побачити ще дещо цікаве.
Хтозна, скільки наша подорожня пролетіла.
Вона бачила і жовті, і білі, і червоні зірки.
Аж раптом не дуже далеко від Комети, там, де щойно світилась крихітна біла зірочка, щось засвітилось, запалало і різко згасло. На місці зірки залишилась лише чорна діра. І вона намагалась дістати аж до Комети, спробувала її засмоктати, але не вийшло.
Хвостата мандрівниця спокійно летіла собі далі.
Попри галактику, що більше нагадувала звивисту доріжку, Чумацький Шлях.
До найяскравішої Зірки — своєї мети.
А коли та була вже поруч, червоне світло Гіганта так сліпило, що Комета зажмурилась, розвернулась, і хотіла було вже летіти геть, але замітила малесеньку планету, що крутилась довкола зірки. І вирішила залишитися з нею, стати її супутником. І розповідати Планеті про свої мандри.

Ось і закінчилась казочка.Сонце подякувало своєму другові за таку цікаву казку.

Але на цьому промінчик не зупинився. він залишив Сонцю подаруночок і сказав : “якщо щось трапиться, і ти не зрозумієш цього. То переглянь відео.”