Казка

Жило на світі Сонечко.
Світило воно людям на землю, приносило їм тепло і затишок, дарувало радість.
Так тривало дуже довго, але якось Сонечко помітило, що люди не радіють йому, бо звикли і стали байдужими.
Тому сонечко надумало сховатися. За високими горами і глибоким морем воно збудувало собі домівку. Сонечко зайшло додому і вирішило з неї не виходити.
Люди дуже здивувались, коли на небі не стало їхнього світила.

Але коли воно не з’являлося дуже давно, всі жителі землі занепокоїлись. Вже не чути було сміху, люди мерзли.
І тоді вони вирішили пошукати Сонечко, але не було видно ніякої дороги, тому просили в неба допомоги, і воно раптом засяяло мільйонами зірок, а молодий Місяць вказав шукачам шлях до домівки сонечка.
Коли люди прийшли туди, воно якраз прокинулось.

Тоді найсміливіший з людей виступив уперед і промовив:
— Будь ласка, повертайся назад, адже без твого тепла ми замерзаємо, твої промінці дарують нам радість, без тебе все в’яне, а звірі ходять похмурі.
— Ви про мене забули, — відповіло Сонечко, — але саме я дарую вам життєву енергію.
— Повертайся назад, ми будемо тобі вдячні, — мовили люди

— Мені краще вдома, — відказало світило.

Воно глянуло на сумні обличчя людей і промовило:
— Добре, я повернусь, але буду світити тільки вдень, а вночі відпочиватиму вдома. Тоді вам світитимуть Місяць і зорі. А ви з нетерпінням чекатимете нового дня.
Так і повелось, що сонечко освітлює землю вдень, а вночі ховається, щоб люди відпочили.
А новий день принесе нові радощі, коли Сонечко повернеться!