Сучасна українська культура
Copyright © 2022
Іван Марчук
Іван Марчук – народний художник України, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, почесний громадянин міст Києва та Тернополя, член Золотої гільдії Римської академії сучасного мистецтва. 2007-о року потрапив до рейтингу “100 найвизначніших геніїв сучасності”, який уклала британська газета The Daily Telegraph.
У доробку майстра близько 5000 картин, котрі є на всіх континентах світу. За півстоліття творчої діяльності він провів понад 150 монографічних та 50 колективних виставок. Протягом останніх трьох років полотна художника експонувалися переважно за кордоном (Литва, Німеччина, Польща), виконуючи функцію народної дипломатії: утверджуючи місце України в європейському просторі, а європейського мистецтва у контексті світового.
Народився художник 12 травня 1936 року в селі Москалівка Тернопільської області України, в родині відомого на всю округу ткача. Навчався у Львівському училищі декоративно-прикладного мистецтва імені Івана Труша на відділенні декоративного розпису та на відділенні кераміки Державного інституту прикладного і декоративного мистецтва. У середині 1960-их років Іван Марчук приїхав до Києва і саме тут віднайшов власний шлях у мистецькому просторі, котрий дозволив митцю стверджувати “Я – єсмь!”. Далі жорстке протистояння системі, котра нещадно придушувала все, що не вписувалось у догми соціалістичного реалізму. 12 років еміграції (Австралія, Канада, США). З вересня 2001 року після повернення з еміграції майстер постійно живе і працює в Києві.
Представники різних галузей знань намагаються збагнути секрет феномену Марчука і притягальної сили його таланту. Вплив його полотен на глядача можна порівняти з дією 25 кадру, що передусім діє на підсвідомість. І творить художник полотна, окрім пейзажів і портретів, виключно на підсвідомості.
Марчук винайшов цілком оригінальну техніку “пльонтанізм” (від слова “пльонтати” ‒ плести, переплітати), котра балансує на межі рукотворного і технологічного і через складність філігранного виконання і трудомісткість практично не підлягає повторенню.
Владислав Єрко (01.07.1962)
Владислав Єрко — визначний майстер української книжкової графіки.
Єрко народився 1962 року в Києві. Навчався на кафедрі «Мистецтво книги» Київського Поліграфічного інституту (1984-1990). Член Спілки художників. Працював у жанрі кіноплакату. Володар 2-ї премії Московського Міжнародного конкурсу плакату (1987).
У книжковій графіці працює з 1989 року. Ілюстрував твори Шекспіра, Свіфта, Гофмана, Льюїса Керрола, Германа Гессе, Умберто Еко, Кастанеди, Пауло Коельо, Річарда Баха, українські народні казки.
Загальне визнання отримали його чорно-білі ілюстрації до книг Пауло Коельо та кольорові ілюстрації до андерсенівської «Снігової Королеви», яка на всеукраїнському конкурсі «Книга року» завоювала гран-прі як найкраща книга 2000-го року та титул «Найкраща дитяча книжка-2006» (Фонд Андерсона, США). Пауло Коельо про Єркову «Снігову Королеву» сказав так: «Це найдивовижніша дитяча книга, яку я бачив у своєму житті». Єркову «Снігову Королеву» видано в багатьох країнах світу: від Великої Британії — до Південної Кореї та Австралії.
Гапчи́нська Євгенія Генадіївна (15 листопада 1974, Харків) — українська художниця-живописець. У 1992 році закінчила Харківське художнє училище, в 1999 році — Харківський художньо-промисловий інститут. У період із 1996 до 1997 рoку стажувалася в Нюрнберзькій академії образотворчих мистецтв (Німеччина). Здобувши освіту, вона тривалий час не могла працевлаштуватися за фахом. У 2000 році переїхала до Києва, де обіймала посади менеджера у філії іноземної компанії, що торгувала пластиком, фахівця з манікюру, митного брокера, декоратора.
Євгенія Гапчинська – одна з найбільш знаменитих українських художниць, яка має свій неповторний стиль. Малює маленьких смішних чоловічків із зворушливими написами…Роботи Є.Г. Гапчинської, виконані у «дитячій» манері, на диво життєрадісні та світлі, персонажі її творів — крихітні, кумедні чоловічки — надзвичайно привабливі. Сама художниця називає себе «постачальником щастя №1», тому що її творчість повертає глядачів у світ дитинства, повного радості та любові.
Війна в Україні надихає творчих людей на нові мистецькі прояви. Художник із Рівного Костянтин Качановський створив мурал у центрі міста, намалювавши українку, яка символізує сильну та незалежну Україну.
На центральній вулиці обласного центру Рівненщини з’явився мурал із зображенням України в образі сильної й незалежної жінки у вишиванці та з кулеметом на плечі, яка завжди готова захистити себе.
Автор стінопису, місцевий художник Костянтин Качановський, до цього розписував храми. Але в часи війни, як і мільйони патріотів різних професій, у своєрідний спосіб вирішив зробити особистий внесок у перемогу України над країною-загарбником.
В образі українки з кулеметом Костянтин Качановський показав незалежну Україну, яка дасть відсіч та не гратиме за чужими правилами.
Назва муралу “Красуня терпіти не буде” говорить сама за себе. Як ви здогадалися, це відповідь на фразу Путіна “Нравится, не нравится, – терпи, моя красавица”. Її він оголосив за декілька днів до вторгнення в Україну.
Kalush Orchestrа: історія гурту-переможця євробачення 2022
Група Kalush
Учасники: Олег Псюк — засновник і соліст, Ігор Діденчук — мультиінструменталіст, МС Килиммен, та бек вокаліст Джонні Дивний.
Гурт Kalush заснований 2019 року Олегом Псюком. Він був названий на честь Калуша, рідного міста Олега Івано-Франківської області. Перший кліп гурту був на пісню «Не маринуй» та випущений на їхньому офіційному каналі YouTube 17 жовтня 2019 року. Кліп був знятий на вулицях Калуша, і напередодні виходу реперша Аlyona Аlyona анонсувала його на своїй сторінці в Instagram.
Після виходу у листопаді 2019 другого кліпу «Ти гониш» гурт Kalush підписав угоду про співробітництво з американським хіп-хоп представництвом Def Jam. 6 грудня 2019 гурт взяв участь у концерті Аlyona Аlyona, де виконав власні пісні «Не маринуй», «Ти гониш», а також спільну з реперкою пісню «Гори». Вже 9 грудня було випущене відео на «Гори». За 12 днів відео набрало 1,2 мільйона переглядів на YouTube.
https://www.youtube.com/watch?v=UiEGVYOruLk&t=48s
Сучасні пісні
https://www.youtube.com/watch?
v=6hm0V49nsjw&list=RDq3Goq35mXQE&index=4
https://www.youtube.com/watch?v=ek0IUKcSdak
ЗНАЙОМТЕСЬ: УКРАЇНСЬКИЙ САЛЬВАДОР ДАЛІ
Мабуть, більшість з вас вже неодноразово зустрічали ці зображення в мережі. Вони дуже популярні, викликають чимало захоплення, й не тільки в поціновувачів мистецтва. І не даремно!
Двовзори – саме так називає власні картини з подвійним, а то й потрійним змістом Олег Шупляк.
Що ж, давайте знайомитись з художником. Олег проживає у містечку Бережани в Західній Україні. За освітою він – архітектор, хоча призвання своє знайшов саме в образотворчому мистецтві. Раніше працював вчителем малювання у рідному селі, тепер викладає у бережанській дитячій художній школі. Окрім того Олег входить до Спілки художників України, бере участь і влаштовує власні виставки в Україні та за її межами. Він неодноразово демонстрував свої роботи закордоном: у Великобританії, Росії, Японії, Кореї, США, Данії та інших країнах. Та, навіть здобувши світове визнання, він продовжує створювати свої шедеври на старенькому горищі. Олег не проміняв спокій та затишок рідного краю на галас та метушню великого міста. Він обрав життя художника-відлюдника, так би мовити, віддаючи весь свій час та енергію мистецтву.
Тара́с Анато́лійович Ткаче́нко (11 грудня 1975 , c. Лук’янівка Таращанського району Київської області) — український кінорежисер і сценарист, колишній Голова Національної спілки кінематографістів України, обраний у 2016 р.
Закінчив Київський національний університет ім. Шевченка (українська філологія) та ім. Карпенка–Карого (факультет кінематографії та телебачення, відділення режисури художнього фільму).
Спільно з однокурсником Тарасом Томенком працював над фільмами «Пересохла земля» (2001—2004) та «Ліза» (2006).
2004 — працював над 3-серійним документальним телевізійним фільмом «Іван Миколайчук. Книга життя».
Викладає на факультеті кінематографії та телебачення в Київському національному університеті театру, кіно і телебачення імені Карпенка–Карого у майстерні Бориса Савченка.
27 червня 2017 року Пленум Правління НСКУ, відправив у відставку Тараса Ткаченка з посади голови Національної спілки кінематографістів України. Тарас Ткаченко пояснив свою відставку неможливістю виконувати свої обов’язки.
Знімає телефільми, документальне кіно:”Гніздо горлиці”,”Собачий вальс”, “Опер за викликом”
Дроздовський Петро Михайлович (06. 06. 1957, с. Озерна Білоцерківського району Київської обл.) – український скульптор.
Закінчив Харківський художньо-промисловий інститут (1981). Учасник всеукраїнських і міжнародних виставок від 1982. Персональні виставки – у Києві (1987, 1999), Берліні (2000). Основні галузі мистецького зацікавлення – станкова і монументальна скульптура. Виконує роботи в бронзі, мармурі, камені, дереві.
Тематика творчості — християнські мотиви, зокрема біблійні образи; використання філософських і символічних узагальнень. В деяких роботах схильний до строгого академізму.
Відомі твори:
- скульптури:
- «Ромео і Джульєтта» (1980),
- «Маленький принц» (1986),
- «Культ» (1988), «Торс»,
- «Козак із бандурою» (1989),
- «Ранок» (1990),
- «Ангел-хранитель» (1998),
- «Дон Кіхот», «Король Лір» (1999);
- серія «Руки» (2002);
- пам’ятники:
- Євангелістам (2004, Київ; архітектори М. Босенко, В. Ісак);
- Георгію Переможцю (2005, с. Данівка Козелецького р-ну Чернігівської обл.);
- Пантелеймону Кулішу і Ганні Барвінок (2003, х. Мотронівка у складі с. Оленівка Борзнянського р-ну Чернігівської обл.),
- Чернігівському князю Михайлу і боярину Федору (2004),
- Хрест на руїнах палацу І. Мазепи (2005, м. Батурин Чернігівської обл.),
- Рівноапостольним Клименту і Науму (Македонія),
- «Голодомор»
- «Гіркий спогад дитинства» (центральна фігура Меморіалу жертвам Голодомору в Торонто) (2017)
Література
Published: May 9, 2022
Latest Revision: May 9, 2022
Ourboox Unique Identifier: OB-1327937
Copyright © 2022
Skip to content