Іван Марчук-видатний українець

by Goncharenko Sviatoslav Olexsandrovich

This free e-book was created with
Ourboox.com

Create your own amazing e-book!
It's simple and free.

Start now

Іван Марчук-видатний українець

  • Joined May 2022
  • Published Books 1

Марчу́к Іва́н Степа́нович (нар. 12 травня 1936, с. Москалівка, тепер Кременцуцького району Тернопільської  області України) — український живописець, народний художник України, лауреат Національної премії України ім. Шевченка. Почесний громадянин Тернополя, Києва, Канева. 2007 року потрапив до рейтингу 100 геніїв сучасності, який уклала британська газета Дейлі телеграф.

 

 

Іван Марчук народився в Москалівці (ґміна Білозірка Кременецького повіту Волинського воєводства, Польська республіка; нині село Лановецького району Тернопільської області) в родині відомого на всю округу ткача.

 

 

Доробок митця налічує близько 5000 творів. Провів понад 150 персональних і близько 50 колективних виставок. Майстерня митця знаходиться в самому центрі Києва на вулиці Пушкінській.

У 1965 році віднайшов свій авторський стиль у мистецтві, що не вписувався в шаблони соцреалізму, і тривалий час не міг офіційно виставляти свої твори, перебуваючи андеграунді. За це зазнавав утисків і переслідувань з боку органів КДБ.

До 1988 року Спілка художників офіційно не визнавала творчість Івана Марчука, хоча він мав понад 15 експозицій у різних містах колишнього СРСР (перші виставки 1979 і 1980 років у Москві).

 

Іван Марчук є засновником нових стилів у мистецтві, зокрема «пльонтанізму» (таку назву митець жартома дав своєму стилю — від слів «плести», «пльонтати»: картини ніби створені з клубочків чудернацьких ниток). Авторська техніка передачі зображення — пльонтанізм (від діалектизму «пльонтати» — плести, заплітати, переплітати): нанесення фарби тонкими кольоровими лініями, їх переплетення під різними кутами, чим досягається ефект об’ємності й світіння. Таке зображення, балансуючи на межі рукотворного і технологічного, через складність філігранного виконання і трудомісткість практично не підлягає повторенню. Вперше застосував у пейзажі (1972). Згодом термін пльонтанізм, набув значення авторського творчого методу — оригінальної системи світосприймання і його передачі на полотні, для якого характерна асиметрія ритмічних скорочень у кольорі й штрихах (мазках), метафоричність і символізм, деформація зображень, чим досягається ефект кульмінаційної напруги статичних образів; зосередження довкола тем екзистенції, буття людини, її місця у світі та проблем самопізнання.

Діапазон напрямків образотворчого мистецтва, пропущених через призму самобутньої світоглядної системи й екстрапольованих на полотно, феноменально широкий: від примітивізму (з чіткими ознаками архетипності) до реалізму, гіперреалізму абстракціонізму, абстрактного експресіонізму, сюрреалізму й абстрактного сюрреалізму. Маневруючи пропорціями, ритмом, кольором, Іван Марчук творить на підсвідомості й впливає на підсвідомість.

Сьогодні його картини вражають мистецтвознавців Європи, Америки, Австралії, йому пропонують виставлятися в найкращих залах світу, і це все на противагу минулому гонінню та переслідуванню в Україні. Картини Івана Марчука зберігаються в багатьох колекціях у різних країнах світу.

 

 

 

До 80-річчя від дня народження Івана Марчука Укрпошта видала поштовий конверт і марку із зображенням картини «Скажи мені правду». 12 травня 2016 року в присутності митця на Головпоштамті у Києві відбулося урочисте погашення марки.

Ювілейний рік розпочався ретроспективною виставкою у Національному культурно-мистецькому та музейному комплексі «Мистецький Арсенал» — «Іван Марчук. Генотип вольності». Але півтори сотні представлених полотен — це невелика частка того, що міг показати художник цінителям його творчості.

У травні 2016 року в рідному селі за участі гостей відзначили 80-річчя майстра. На урочини митець прибув із донькою Богданою, яка вперше завітала на малу батьківщину батька.

 

 

2

Після закінчення семирічної школи вступив до Львівського училища прикладного мистецтва імені Івана Труша на відділ декоративного розпису, де навчався протягом 1951—1956 років (викладачі Карло Звіринський, Олекса Шатківський, Н. Сукачова). Після служби в армії продовжував навчання на відділі кераміки Львівського інституту прикладного мистецтва, який закінчив 1965 року (викладачі Роман Сельський, Данило Довбошинський).

У 1965—1968 роках працював у Інституті надтвердих матеріалів НАН України, у 1968—1984 роках — на Київському комбінаті монументально-декоративного мистецтва.

З 1984 року — на творчій роботі.

У 1989—2001 роках мешкав у Австралії, Канаді й США. У 1990 році Марчук відвідав Україну й відбулася його перша офіційна виставка у Києві — у Державному художньому музеї українського образотворчого мистецтва (нині Національний художній музей України).

Живе та працює в Києві

3

У 1979 році його роботи були представлені на першій виставці українських художників-нонконформістів, організованій молодими представниками української діаспори, у Парижі (Франція), Мюнхені (Німеччина), Нью-Йорку (США), Лондоні (Велика Британія), де на своєрідний стиль картин Івана Марчука звернув увагу Роланд Пенроуз, авторитетний мистецтвознавець й особистий біограф Пабло Пікассо.

Лише 1988 року Івана Марчука прийняли в члени Спілки художників України.

Започаткований у середині 60-х років спосіб вираження власного світовідчуття втілився в полістилістичному і політематичному циклі «Голос моєї Душі», наскрізному у творчості Івана Марчука, котрий варіює новими стовбуровими відгалуженнями-циклами впродовж всього творчого шляху. За стилістикою, технікою виконання, колористичним вирішенням, тематикою, картини систематизуються в цикли: «Голос моєї Душі», «Пейзаж», «Цвітіння», «Кольорові прелюдії», «Портрет», «Нові експресії», «Натюрморт», «Біла планета І», «Біла планета II», «Виходять мрії з берегів», «Погляд у Безмежність». Завершеною серією в циклі «Голос моєї Душі» є «Шевченкіана» із 42 картин (1982—1984), за яку був відзначений Національною премією України імені Тараса Шевченка (1997).

4

Відзнаки й нагороди

Зірка Івана Марчука на Алеї зірок у Тернополі, осінь 2013

  • Широке визнання митця за кордоном спричинило прийняття його до Спілки художників СРСР без його відома.
  • 1996 рік — отримав звання Заслуженого художника України.
  • 7 березня 1997 року — став лауреатом Національної премії України ім. Т. Г. Шевченка.
  • 2002 рік — за вагомий особистий внесок у розвиток вітчизняного образотворчого мистецтва, багаторічну плідну творчу діяльність надано почесне звання «Народний художник України».
  • 2004 рік — у Києві заклали музей Івана Марчука, який, проте, досі не збудований.
  • 2006 рік — Міжнародна академія сучасного мистецтва в Римі прийняла Івана Марчука до лав «Золотої гільдії» та обрала почесним членом наукової ради академії. Це перший випадок визнання українського художника інституцією такого високого рівня. Сьогодні «Золота гільдія» нараховує 51 художника з усього світу .
  • Жовтень 2007 року — внесений до британського рейтингу «Сто геніїв сучасності» (72-ге місце). На формування рейтингу впливали: роль в зміні системи поглядів, суспільне визнання, сила інтелекту, досягнення та культурна значущість кожного з кандидатів.
  • Орден Свободи (25 червня 2016) — за значний особистий внесок у державне будівництво, соціально-економічний, науково-технічний, культурно-освітній розвиток України, вагомі трудові здобутки та високий професіоналізм
  • Відзнака Президента України «Національна легенда України» (20 серпня 2021) — за визначні особисті заслуги у становленні незалежної України і зміцненні її державності, вагомий внесок у розвиток національного мистецтва, спорту, багаторічну плідну професійну діяльність

 

5

18 травня 2016 року о 15-й годині у виставковому залі Одеського художнього музею відбулось відкриття виставки живої легенди українського живопису, всесвітньо відомого художника Івана Марчука — «Генотип вольності». В експозиції було представлено близько ста полотен шести (з 11) авторських циклів широкого творчого діапазону: від філософськи проникливого «Голосу моєї Душі», вишуканих натюрмортів і зачарованих пейзажів, до благородно витончених абстракцій «Білої Планети I», «Білої Планети II», колористично гармонізованого сюрреалізму «Погляду в Безмежність». Більшу частину експонованої колекції складали роботи, які в останні роки демонструвалися винятково за кордоном: Литва (Вільнюс), Німеччина (Берлін, Мюнхен), Польща (Варшава, Краків), викликаючи подив і захоплення у європейського глядача

6
This free e-book was created with
Ourboox.com

Create your own amazing e-book!
It's simple and free.

Start now

Ad Remove Ads [X]