Життя і педагогічна діяльність Василя Олександровича Сухомлинського

Василь Олександрович Сухомлинський – 

народився у незаможній селянській родині 28 вересня 1918 року в с. Василівка Онуфріївського району Кіровоградської області.

Навчався Сухомлинський у Василівській семирічці (1926-1933).

Влітку 1934 р. він розпочав навчання у Кременчуцькому педагогічному інституті, проте через хворобу мусив залишити навчання.

З 1935 року працював вчителем української мови й літератури у школах Онуфріївського району. 1936-1938 р. навчався на заочному відділі Полтавського педагогічного інституту, де здобув кваліфікацію вчителя української мови та літератури.

З 1938 року і до початку Великої Вітчизняної війни Сухомлинський працює вчителем української мови й літератури і завідуючим навчальною частиною Онуфріївської середньої школи.

1938 – 1941 рр. –  Василь працював учителем української та російської мови і літератури у старших класах Онуфріївської середньої школи, а згодом став завідувачем навчальною частиною цього закладу. У 1941 р. Василь Олександрович вступив на військово-політичні курси, після чого вирушив на фронт, брав участь у боях на Західному та Калінінському фронтах.

1942 р. – Після поранення та численних шпиталів В.О. Сухомлинський був комісований.

Червень 1942 р. – березень 1944 р. – У невеличкому селищі Ува в Удмуртії він працював директором школи.

Навесні 1944 року Сухомлинський разом з дружиною переїжджає до смт. Онуфріївська Кіровоградської області, де протягом чотирьох років очолює Онуфріївсікий районний відділ народної освіти та викладає у школі за сумісництвом.

1948 року його призначають, у зв’язку з особистими клопотаннями, директором Павлинської середньої школи. сторінках республіканських та всесоюзних журналів.

У 1955 р. В.Сухомлинський захищає кандидатську дисертацію “Директор школи – керівник навчально-виховної роботи” у Київському університеті ім. Т. Шевченка. Через рік виходить з друку його перша монографія “Виховання колективізму у школярів”.

У 50-х роках В.Сухомлинський написав ще кілька монографій:

“Педагогічний колектив середньої школи”, “Виховання патріотизму у школярів”, “Виховання комуністичного ставлення до праці”.

Починаючи з 1960 р., виходять з друку його праці: “Духовний світ школяра”, “Праця і моральне виховання”, “Як ми виховали мужнє покоління”, “Виховання особистості в радянській школі”, “Павлиська середня школа “.

У 1957 р. його обирають членом-кореспондентом АПН РСФСР, а в 1958 р. Міністерство освіти УРСР присвоїло йому звання заслуженого вчителя школи УРСР.

У другій половині 60-х Василь Олександрович готує трилогію з проблем формування особистості у загальноосвітній школі: “Серце віддаю дітям”, “Народження громадянина”, “Листи до сина”. Щодо першої частини трилогії, то вона була вперше надрукована в тодішній Німецькій Демократичній Республіці, а у Д.969 р. – в Україні. Пізніше (1974) книга була удостоєна Державної премії УРСР.

У 1968 р. В.Сухомлинського обирають делегатом Всесоюзного з’їзду вчителів і присвоюють звання Героя Соціалістичної праці. Останніми роботами вченого спиш “Батьківщина в серці” та “Батьківська педагогіка”, які вийшли друком у 70-ті роки.

2 вересня 1970 року Василя Олександровича не стало.

В. Сухомлипський про формування гуманної особистості

 Виховання гуманності, на думку педагога, починається з виховання любові до всього живого, до матері, бабусі, рідних.

У книгах “Серце віддаю дітям”, “Народження громадянина”, “Павлиська середня школа” педагог розкриває конкретні форми становлення гуманної поведінки дітей. Серед них: створення лікарень для пташок і тварин, допомога немічним, участь в естетизації інколи і селища тощо. Формуванню гуманізму дітей сприяло також створення галереї портретів матерій найвідоміших людей світу.

В умовах гуманізації виховання вчений по-новому осмислював суть взаємин колективу і кожного вихованця, розвивав ідеї А.С.Макаренка щодо виховного впливу колективу на дитячу особистість. У роботах “Виховання колективізму у школярів”, “Духовний світ школяра”, “Розмова з молодим директором школи” він встановлює принципи взаємо залежностей особистості і колективу. На думку педагога, колектив лише тоді позитивно впливає на становлення кожного вихованця, коли сам мас насичене духовне життя та складається з яскравих особистостей. За цих умов кожен вихованець здатен впливати на загальний стиль взаємин у колективі, збагачуючи при цьому один одного, що дозволить гармонізувати взаємини у дитячому співтоваристві.

Виховання всебічно розвиненої особистості

Центральною у педагогічній системі В.О.Сухомлинського є ідея гармонійно розвиненої особистості. Незадовго до відходу у небуття вчений підготував доповідь для захисту докторської дисертації за сукупністю робі г під назвою “Проблеми виховання всебічно розвиненої особистості”, де вчений розкриває складники всебічного розвитку особистості учня у період його навчання. За традиційного підходу до компонентів всебічного розвитку вчений, разом з чим, по-новому окреслює власне розуміння змісту виховання та шляхів його реалізації.

У розвитку особистості першорядного значення він надавав розумовому вихованню. Ідеалом школи є те, щоб у життя не вступала жодна невихована у розумовому відношенні людина. Невігласи небезпечні для суспільства, незалежно від того, освічені вони чи ні. Невіглас не може бути щасливим сам і завдає нещастя іншим. Той, хто вийшов зі стін школи, може чогось і не знати, але він має бути розумною людиною. Розумова вихованість, на думку Сухомлинського, нерівнозначна обсягу набутих знань; “Уся суть у тому, як відбувається житія знань у складній і багатогранній діяльності людини”.

Важливе завдання школи педагог вбачав у формуванні стійких переконань, вихованців. Знання стають переконаннями за умови, коли у школі живуть ці переконання – у взаємовідносинах між вихованцями і педагогами, в їхніх вчинках, прагненнях, радощах і прикрощах. Моральний розвиток, писав педагог, є складне життя переконань – їх народження, розпиток, зміцнення, вираження у вчинках.

Центральним у розпитку дитячої особистості, на думку вченого, є трудове виховання. Особливого значення, у зв’язку з цим, він надавав єдності трудової культури і загального розвитку – морального, розумового, естетичного, фізичного; розкриттю, виявленню і розпитку індивідуальності й праці, високій моральній сутності праці, її суспільно-корисній спрямованості. Педагог вважав за необхідне широко залучати дітей та молодь до різноманітних видів продуктивної праці. Природно, що трудове виховання розпочинається за шкільною партою, оскільки навчання с найважчою працею для школяра.

Загалом, розкриваючи особливості формування всебічно розвиненої особистості, вчений розкриває наступну педагогічну закономірність: між виховними впливами існують десятки, сотні, тисячі залежностей і зумовленостей, а ефективність виховання визначається тим, як ці залежності й зумовленості враховуються і реалізуються на практиці.

Серед шляхів і засобів формування всебічно розвиненої особистості у школі педагог вирізняв навчання, рідну природу, працю, слово, традиції, експериментування, багате духовне життя вихованців. За словами вченого, школа стає “колискою народу”, якщо в ній панують культ Матері, Батьківщини, Людини, культ Слова. Саме за цих умов і можливе формування юного громадянина.

Ідеї становлення вчителя-вихователя

У “Павлиській середній школі” В.Сухомлинський розкриває складові педагогічної професії. При цьому він на конкретних прикладах показує особливості становлення керованого ним колективу. Природно, що найважливішим у педагогічній діяльності, за його переконанням, є любов і повага до дітей. Без сумніву, Василь Олександрович сам був феноменальним вчителем, оскільки, за винятком біології, хімії і фізики у старших класах, сам міг провести будь-який урок (і проводив). Звичайно, він насамперед постійно збагачувався знаннями. Його бібліотека включала всю тодішню не лише фахову, а й соціологічну, психологічну, педагогічну літературу, яка видавалася в тодішньому Союзі РСР. Маловідомим є той факт, що коли вчителі словесності й класоводи відмовилися писати творчі роботи, то на засіданні психологічного семінару він поставив на обговорення 20 (як йому здавалося, кращих) власних творів. Природно, психологічний семінар був суттєвим чинником становлення майстерності павлиських вчителів.

У книзі “Сто порад вчителеві” вчений розкриває технологію власної творчості (поради молодим учителям – початківцям, педагогам-вихователям, творчим особистостям. Подає поради щодо зміцнення учителів поняття “покликання вчителя”.

Для того, щоб виявляти власну творчість вчитель,за Сухомлинським, має глибоко володіти фактичним матеріалом, який він “доносить” до дитячої дуті (він має знати на 2-3 порядки більше, ніж це передбачено навчальною програмою).Особливо наголошував Сухомлинський на необхідності знання вчителя психології дитячої особистості (на “розуміння стану дитячої душі”).З цією метою у період його діяльності у Павлиській школі успішно функціонував “Психологічний семінар для вчителів”.

У “Розмові з молодим директором школи” він стверджував, що керівник повинен постійно вдосконалюватись, щоб бути ерудованим, володіти мистецтвом викладання та навчання. Загалом сам Сухомлинський читав всі навчальні курси у старших класах (крім математики і біології).Досить цікавою у цьому зв’язку е система аналізу уроків молодих вчителів.яку він здійснював.

Василь Олександрович Сухомлинський – великий педагог, мудрий учитель. У його палкому серці жила велика доброта та любов до всього світу. Він не лише навчав, а й прищеплював кожній дитині найкращі людські якості, виховував доброту, чуйність, людяність, патріотизм, любов до батьків, до людей і до рідної землі.