Зайчик По

Вступ 

Мама зайчиха дуже любила свого малюка зайченя По. До його народження вона працювала журналістом, швидко стрибала туди, де траплялися цікаві події. Але потім в їхній родині з’явився По, тому зайчиха присвятила весь час крихтці, якого дуже любила. Папа допомагав мамі, але дуже багато часу проводив на роботі. Казка про дитячий садок розповість про те, як зайчик зробив крок назустріч самостійності.

Зайчику По виповнилося два роки. Його День народження відзначала вся родина, також в гості прийшли бабуся, дідусь, друзі, тітки і дядя. Всі помітили, що По вже зовсім великий.

– Через тиждень По вже піде в садочок, – з гордістю сказала мама.
– Який великий! – здивувалася бабуся.

По почув про дитячий садок, і йому стало трохи сумно. Він знав, що в цьому місці не буде його улюбленої мами. Іграшки будуть спільними, потрібно буде ділитися. Там його не будуть годувати з ложечки. А ще потрібно самому зав’язувати шнурки. Як же не хотілося в дитячий садок!Зайчик розповів про свої побоювання другу – Зайчику Педро.

– Я легко вирішив цю проблему, – прошепотів Педро.

– Я просто постійно плакав в дитячому садку. Моїм батькам стало шкода мене, вони вирішили, що я ще зможу посидіти вдома. Через три місяці вони знову відвели мене в сад. Але я заплакав ще голосніше, кричав в саду так, ніби-то мене ріжуть. Вихователька через годину зателефонувала мамі. Вона прибігла і знову забрала мене додому. Раджу і тобі так вчинити!

Зайчик По зрозумів – що дитячий садок зможе перетворитися на жах для його батьків, якщо він буде плакати. Але з іншого боку йому не доведеться грати з різними дітьми, спати вдень в холодному ліжечку, ділитися іграшками. По, зрадів. На наступний тижня зайчика По відвели в садок. Він розгубився і не зумів заплакати відразу ж. Але приблизно через дві години в саду точно переконався – там занадто нудно, з мамою набагато краще.

Тому По почав голосно плакати, кататися по підлозі, проситися до мами і навіть пукати. Вихователі були в шоці і подзвонили зайчисі. А та якраз встигла зробити репортаж на роботі, на яку тільки повернулася. Зайчиха побігла в сад за дитиною і дуже злякалася. Увечері вдома, коли батьки думали, що По спить, вони говорили на кухні:

– По ще занадто малий для дитячого саду. Він дуже плакав сьогодні, моє серце розривалося, коли я почула його крик. Я побуду з ним вдома ще кілька місяців.
– Але ж ти була так щаслива на роботі! Ти сьогодні вперше за два роки зробила журналістський репортаж, і тобі так сподобалося повернутися на роботу!
– Так! Я була дуже рада побачити своїх колег, повернутися в суспільних справ, принести користь нашому місту. Але я все-таки мама, я побуду з По вдома

По почув про те, що мама була дуже щаслива на роботі, і йому стало сумно. Він підійшов до батьків.
– Мама, тато, я хочу ще в дитячий садок.
– Але ж ти там так плакав! – відповіла мама.
– Так, але я дуже хочу ще раз туди!

На наступний день зайченя знову відвели в сад. І йому там навіть сподобалося. Адже ділитися іграшками – це цікаво. Ти щось віддаєш, а тобі теж щось віддають. У його групі були веселі хлопці, один з них навіть став другом, з яким було веселіше, ніж з мамою. А ще зайчик По відчував, його мама дуже щаслива на своїй роботі. Від цього йому було тепліше на душі.

Кінець, а хто слухав молодець!