Зникаючі види рослин

            Миколаївської області

1)Шафра́н сітча́стий

Опис

Трав’яниста рослина заввишки 5-30 см. Весняний ефемероїд, геофіт. Бульбоцибулина завширшки до 1,5 см, з коричневими грубосітчасто-волокнистими, нерідко розірваними оболонками; щороку змінюється. Стебло відсутнє. Листків 3-4 штуки, вони вузькі, шилоподібні (завширшки лише 0,5-1 мм), зелені з білою смужкою, з’являються одночасно з квітками і після цвітіння сильно видовжуються.

Покривало складається з 2-3 плівчастих лусок. Квітки поодинокі, запашні, блідо-фіалкові з 3 ніжно-бузковими або фіолетовими смужками на зовнішніх пелюстках. Зрідка трапляються рослини з білими квітками. Оцвітина тричленна, зрослопелюсткова, актиноморфна. Віночок з довгою трубкою та шестилопатевим відгином, у зіві голий. Тичинок 3, вони жовті, з помаранчевими пиляками, які за довжиною дорівнюють тичинковим ниткам. Приймочка жовтогаряча, трилопатева, довша за тичинки. Плід — довгаста коробочка, що лежить на поверхні землі. Насінини коричневі, завширшки 2 мм.

Основні характеристики

Рослина світлолюбна, морозостійка, помірно вологолюбна, але зростає у посушливих місцевостях. Таке пристосування можливе завдяки скороченому періоду вегетації, під час якого шафрани сітчасті встигають використати весняні запаси вологи у ґрунті. Типовими екотопами цього виду є схили степових балок, зарості чагарників, узлісся сосняків, негусті діброви, ялівцеві рідколісся, цілинні степи, рідше — узлісся заплавних лісів.

2)Пі́вники причорном́орські

Опис

Трав’яниста рослина, яка утворює напіврозетки. Кореневище потовщене, діаметром 0,5-1 см, занурене в ґрунт на 3-5 см. Внаслідок галуження кореневища формується дернина, а після вегетативного розмноження утворюється клон (куртина). Стебла короткі, висхідні. Листки розетки лінійні, 8-25 (рідше до 45) см завдовжки, 1,5-5 мм завширшки. Квітка одна (рідше дві), верхівкова, запашна, в її основі розвиваються парні зелені ланцетні приквітки. Діаметр квітки 5-6 см, під час цвітіння висота квітконоса не перевищує 10 см, внаслідок чого квітка розташовується нижче листків. Зовнішні пелюстки оцвітини фіолетово-сині або лавандові з сіткою темних прожилок, з жовтою плямою при основі, облямованою білим, внутрішні пелюстки вино-червоні з блідо-зеленкуватими краями. Плід — видовжена коробочка. Цвітіння спостерігається у квітні-травні, плодоношення — у травні-липні. Розмножується вегетативно (поділом кореневища) та насінням.

Основні характеристики

Рослина світлолюбна, помірно посухостійка. Типові місця зростання півників понтичних — степи, зарості степових чагарників, степові трав’янисті і кам’янисті вапнякові і гранітні схили, часто в угрупованнях з типчаком. Характерною особливістю цього виду є інтенсивне вегетативне розмноження, яке дозволяє рослинам відтворюватись навіть у незадовільних умовах. Хоча півники причорноморські добре розмножуються вегетативним шляхом, їх популяції зазнають надто великого антропогенного впливу, внаслідок чого їх розмір і кількість постійно скорочується. Вид охороняють у заповіднику «Єланецький Степ», національному парку «Гранітно-степове Побужжя», в заповідних об’єктах Миколаївської та Кіровоградської областей України.

3)Горицвіт весняний

Опис

Отруйна багаторічна рослина висотою 10—40 см. Може також використовуватися як лікарська рослина. Цвіте з ранньої весни до половини травня. Росте у степах, на степових схилах у лісостепу та степу, на яйлах в Криму. Зрідка трапляється на степових схилах в Прикарпатті, Розточчі — Опіллі й на півдні Полісся (зокрема на території Маслятинського ПНДВ^[1][2][3], котре входить до складу Національного природного парку “Кременецькі гори”).

Багаторічна трав’яниста рослина родини жовтецевих (Ranunculaceae) 10—60 см заввишки, з темно-бурим, трохи галузистим коренем, з якого виростають кілька стебел, деякі з них не квітконосні. Стебла численні, голі або злегка запушені, прості або розгалужені, 5 — 20 см заввишки. Низові листки бурі, лускоподібні; серединні — сидячі, тричіперисторозсічені, з вузьколінійними частками. Квітки великі яскраво-жовті (4-5,5 см у діаметрі), правильні, одиничні, на верхівках стебел і гілок; у віночку 12 — 20 яскраво-жовтих, видовжено-яйцюватих пелюсток. Плід — суха сіро-зелена сім’янка. Цвіте з ранньої весни до половини травня. Плодоносить у травні-червні, у північних районах — на місяць пізніше.

4)Астрага́л волохатоцв́ітий

Опис

Астрагал є невибагливою рослиною, яке легко культивується. Він належить до маловідомих цілющих трав, які з давніх-давен застосовують у народній медицині. Рослина використовувалась як ліки древніми скіфами, які вважали її засобом, що продовжує життя. Астрагал носить ряд інших назв – котячий горох, вовчий горох, золототисячник, кам’яний звіробій. Він має високу цінність як лікарська сировина, а також у якості азотфіксуючої культури. У природі існує понад 2000 видів рослини, проте в медицині знайшов застосування астрагал шерстистоквітковий. У лікувальних цілях використовується настій його трави.

Основні характеристики

Зустрічається в лісостепових і на півночі степових регіонів серед залишків степової рослинності. Росте на схилах балок й річкових долин, на остепнених лісових галявинах, серед степових кущів, на старих кладовищах, курганах. Завжди зустрічається розсіяно, однорідних популяцій не утворює. Не вимогливий до ґрунту та вологи. Астрагал балкано-панонський-причорноморський вид. За кордоном зустрічається в центрі та на південному-сході Європи: Угорщина, Румунія, Молдова, Болгарія, Югославія. В Росії в південно-західних регіонах до Волгограда і Ставропольської височини на сході, тобто у низинах річок Волги і Дону. В Україні поширений переважно в Середньому Придніпров’ї, де інколи утворюються не густі популяції площею в декілька гектарів.

5)Ковила́ украї́нська

Опис

Трав’яниста рослина, яка утворює щільні дернини завширшки 7-9 см, гемікриптофіт. Стебла 30-70 см заввишки, численні, голі. Листки щетиноподібні, згорнуті (0,3-0,5 мм у діаметрі), на верхівці тонко загострені, зовні гострошорсткі від густо розміщених горбочків і щетинок, всередині — коротко-густо запушені.

Суцвіття — вузька, стиснута волоть, що складається з 4-7 одноквіткових колосків. Квіткки непоказні, двостатеві, з оцвітиною, складеною з лусок. Нижня квіткова луска зберігається при достиганні плодів, вона 16-20 мм завдовжки, з довгим, двічі колінчастозігнутим остюком, внизу скрученим, зверху білопірчастим. Крайова смужка волосків на ньому на 2-6 мм не доходить до основи. Загальна довжина остюка сягає 30-40 см. Плід — вузька зернівка з волосками.

Основні характеристики

Помірно морозостійка, світлолюбна та посухостійка рослина. Типовими біоценозами цього виду є степи, що формуються на південних чорноземах і каштанових ґрунтах, тут він утворює специфічну формацію. У смузі сухих типчаково-ковилових степів виступає як едифікатор степових травостоїв. У спустелених степах трапляється лише на ділянках з дещо підвищеною вологістю, наприклад, у пониженнях рельєфу, на північних схилах балок. Рослина світлолюбна, жаро- та посухостійка, віддає перевагу ґрунтам з достатнім вмістом карбонатів.