Українська культура 20-30років XXст.

Зміст

1. Вступ
2. Особливості культурного-освітнього процесу доби
3. Розвиток освіти
4. Розвиток вищої школи та науки
5. Особливості літературного процесу 1920-1930-х років “Розстріляне відродження”
6. Розвиток музичного, театрального мистецтва та кіно
7. Список використаних джерел

Вступ

В радянській владі було основне гасло культурної революції, саме тому газети щодня друкувала короткі звернення про культурне будівництво, що розглядали як не менш важливий фронт ніж продовольчий, вугільний, металургійний тощо. Та називати революційними культурні здобутки комуністичної було б неправильно. Передусім через сталінські репресії, від яких особливо страждала культурна еліта.
Одним із важливих пунктів є те, що комуністична влада ще з ленінський часів ставилися до культури дуже прагматично. Вона цікавили її передусім як важиль здійснення політичної влади, тому культурне життя стало дуже політизованим і тоді вже культуру розглядали як ідеологічне підґрунтя.

Особливості культурного-освітнього процесу доби

Зміст національно культурного процесу контролювала партія. Щоб культурне життя було національним за формою і соціальним за змістом, тобто не суперечило комуністичній доктрині. Метою було формування свідомості певних стереотипів в суспільстві, які мали зробити поведінку широких мас населення прогнозованою.
До весни 1927 року українізація залишилися аппаратную кампанією. Коли в березні того ж року з’явився наркомат освіти УСРР, М. Скрипника її було перенесено в іншу сферу, а саме освіти науки і культури.

Неписьменна дитина — ганьба для матері. Плакат І. Громницького. 1930 р.

В. Седляр. «У школі лікнепу». Межа 1920-1930-х рр.

Розвиток освіти

В 1921 році все населення, яке було віком від 8 до 50 років раднаркому УСРР зобов’язувався навчитися грамоти. Щоб подолати не писемність дорослого населення в роки перших п’ятирічок виділялися чималі кошти. На початку 1936 р. було підбито перші підсумки багаторічної кампанії лік непу. ЦК ВКП(б) і РНК СРСР ухвалили рішення завершити її до кінця другої п’ятирічки, тобто за два роки.
З 1924 р. почалася підготовка до запровадження чотирирічного обов’язкового початкового навчання дітей. У липні 1930 р. ЦК ВКП(б) ухвалив постанову «Про загальне обов’язкове навчання».
1934 р. у травні в країні запровадили єдину структуру загальноосвітньої школи трьох типів: початкова, неповна середня, середня

Було ухвалено постанову ЦК ВКП(б) у 1931 році всі в ній йшлося про те, що початкова та середня школа повинна виховувати покоління, що буде здатне остаточно встановити комунізм. Особливо контролювалися викладання історії. З 1932 року навчальний предмет “історія” відновили. Предметом вітчизняної історії вважали історію СССР.
З початком другої п’ятирічки в українських школах навчалася понад 80% учнів. Національні меншини мали свої школи. Та вже коли політику коренізації було припинено в школах національних меншин почали викладати російською або українською.
У неросійській школах було запроваджено обов’язкове вивчення російської мови. Саме російська мова стала основною дисципліною. І тому навчальні програми з інших предметів скорочуватися>>> початок русифікації української школи.

Розвиток вищої школи та науки

Тільки коли було ліквідовано університети дослідження зосередилася в установах української академії наук. 1921 року вона була названа “ВУАН” підпорядковувалась Наркомату освіти. ВУАН працювала у складі трьох відділів: історико-археологічного фізико-математичного та соціально-економічного. Саме там основним осередком наукової роботи стали інститути. В науково-дослідницьких інститутах та інших осередках ВУАН було досягнуто вагомих результатів. М Кирилов разом зі своїм учнем Боголюбовим створювали там нову галузь- нелінійну механіку. Світового визнання набули фундаментальні праці набули таких математиків як: Кравчук, Крейн, Пфейффер, Ландау, Ліфшиця. Інші науковці з різних інститутів теж свідчили про народження в Україні центру теоретичної фізики світового рівня.

Ландау

Пфейффер

Від середини 30-х рр. у ВУАН прискорився розвиток досліджень у галузі техніки. У 1934 р. було створено інститути електрозварювання та гірничої механіки. Літературознавство розвивали М. Возняк, С. Єфремов, вагомим внеском у мовознавчу науку були праці А. Кримського. Однак українознавчі дослідження влада постійно критикувала як націоналістичні, а згодом репресувала найавторитетніших учених.
У 1936 р. під час затвердження нового статуту ВУАН було перейменовано на Академію наук УРСР. Головним завданням вищої школи була підготовка спеціалістів для народного господарства. Кількість вищих навчальних закладів в Україні збільшилася.
У 1933 р. відновилася діяльність університетів у Києві, Дніпропетровську, Одесі й Харкові, наприкінці 1935 р. було скасовано обмажения, пов’язані за соціальним походженням абітурієнтів.

Особливості літературного процесу 1920-1930-х років “Розстріляне відродження”

Українська література періоду 1920-х років відзначалася національним відродженням, що спричинило створення численних центрів літературної творчості та об’єднань, включаючи гуртки та студії, де митці експериментували з формою, спробуючи поєднати світові мистецькі досягнення з національним контекстом. В Києві, зокрема, з’явилася група неокласиків, що складалася з представників різних літературних стилів, таких як О. Бурггардт, М. Драй-Хмара, М. Рильський та ін. Вони прагнули збагатити українську літературу найбільш вражаючими досягненнями західноєвропейської літератури, не визнавши при цьому низькопробної революційно-масової літератури, яка створювалася тільки для потреб моменту.

У тодішній столиці УСРР, Харкові, виникли видатні літературні центри, такі як спілка селянських письменників «Плуг», літературна організація пролетарських письменників «Гарт» і «Вільна академія пролетарської літератури» (ВАПЛІТЕ), яку заснували М. Хвильовий і М. Яловий. ВАПЛІТЕ об’єднала понад два десятки талановитих письменників і поетів, таких як М. Бажан, О. Довженко, М. Куліш, Петро Панч, Ю. Смолич, В. Сосюра, П. Тичина, Ю. Яновський та інші. Однак, в 1928 році, ВАПЛІТЕ самоліквідувалася. У 1925 році розпочалася дискусія про шляхи розвитку української літератури, яка спочатку мала літературний характер, але незабаром стала політизованою. Політичні звинувачення в націоналізмі адресувалися передусім М. Хвильовому через його заклик «Геть від Москви!». О. Шумський був особою, яка захищала М. Хвильового доти, доки міг.

Розвиток музичного, театрального мистецтва та кіно

Музичне життя зосереджувало увагу на г. Верьовці, П. Козицькому, Б. Лятошинському та Л. Ревуцькому, які грали провідну роль. Капела “Думка”, що заснована вже у 1919 році, перетворилася на один з найкращих хорових колективів в Союзі радянських соціалістичних республік. М. Садовський та П. Саксаганський продовжували свою творчу діяльність як ветерани української театральної сцени. Оперні співаки, такі як Б. Гмиря, м. Гришко, М. Литвиненко-Вольгемут, I. Паторжинський та О. Петрусенко, стали знаменитостями. Художники старшого покоління, такі як М. Бойчук, І. Їжакевич, Ф. Кричевський та М. Самокиш, продуктивно творили. У 1936 році чекісти заарештували М. Бойчука та кількох його учнів за сфабрикованими звинуваченнями та всіх їх розстріляли. Федір Кричевський був одним з найвидатніших українських художників, а його триптих “Життя” є найвідомішим його твором.

Найяскравішим здобутком українського театрального мистецтва 1920-х рр. стало мистецьке об’єднання «Березіль», до якого увійшло близько 250 театральних діячів та акторів. Засновником та художнім керівником «Березоля≫ був Лесь Курбас. Від 1931 р. почалося цькування митця. 1933 р. його заарештували, згодом заслали на будівництво Біломорсько Балтійського каналу, на Медвежу Гору, потім етапували на Соловки 1937 р. Курбаса розстріляли урочищі Сандармох (Карелія).
Зі звинувачувального висновку ГПУ: «…Націоналістичну роботу він проводив з 1920 року, а в контрреволюційну організацію вступив в 1926 році, зв’язавшись з групою ВАПЛІТЕ, за завданням організації був керівником контрреволюційної групи УВО в театрі “Березіль”. Як керівник театру “Березіль” використовував його для націоналістичної пропаганди і зв’язку з іншими націоналістами».

Список використаних джерел

1. Історія України (Власов, Кульчицький) 10 клас (Стандарт, Проф)