Освіта і наука.Києво-Могилянська академія.Григорій Сковорода

У XVIII ст. територія України була розділена між Австрією та Російською імперіями. До цього часу завершилася ліквдація української державності. Це значно вплинуло на розвиток освіти і науки загалом. Вживання української мови зберігаються виключно у народному середовищі. В Україні спостерігаються відносно високий порівняно з Росією рівень письменності. У багатьох селах функціонують школи, де навчаються діти старшини, козаків і селян. Так на Слабожанщині була 131 трирічна церковнопарафіяльна школа.

Освіта

Освіта  XVIII ст. позначена значними змінами в освітянській сфері: було створено розгалужену мережу початкових навчальних закладів, сформовано систему спеціальної професійної освіти. Початковий рівень освіти представляли церковно-приходські школи у яких вчителювали дяки. Головною метою таких шкіл було виховання християнина. Завдання початкових шкіл – навчити дітей читати і розуміти прочитане, адже християнин повинен був самостійно знайомитися з богослужбовими книгами і розуміти церковну службу. Ще учні засвоювали навички спрощеного письма. Своєрідним явищем у системі освіти в українських землях, особливо на Лівоборежжі та Слобожанщині, була діяльність мандрівних учителів – дяків, студентів колегіумів, які під час канікул мандрували Україною. Багато з них не поверталися до свого навчального закладу, приставали до приходских шкіл і навчали дітей, заробляючи цим на життя.

Важливу роль у системі освіти грали середні навчальні заклади – колегіуми. В них навчалися діти духовенства, заможніх міщан, старшин і козацтва. У XVIII ст. діяли колегіуми в Чернігові, Переяславі, Харькові, які забезпечували доволі високий рівень знань. У 1782-1786 роках Російська імперія провела освітню реформу. У губернських містах було запроваджено головні народні училища, а в повітових – малі народні училища. Навчання у таких закладах було безстановим і безоплатним.  Наука й освіта вищого рівня зосередились у Київській колегії (з 1701 року – академія). Києво-Могилянська академія була першим і найкращім за значенням вищим навчальним закладом України. В її стінах здобували освіту українські діти і діти слов’янських народів. Студенти академії продовжували навчання, що було нормою, у провідних європейських навчальних закладах.

З цього закладу вийшло чимало талановитих і обдарованих державних діячів, науковців, письменників і митців: Ш.Прокопович, Г.Сковорода, М.Березовський, Д.Бортнянський, І.Григорович-Барський, Н.Згурський, О.Шумлянський та інші. Академія мала велику бібліотеку, яка наприкінці XVIII ст. налічувала близько 10 тис. томів з різних залузей знань на всіх європейських мовах, якими вільно володіли студенти. В академії крім наукових стадій розвивалося мистецтво. Обов’язковою дисципліною для всіх слухачів було вивчення поетики і музики, працювали великий зведений хор і оркестр.

Українська старшина, розуміючи роль і значення освіти для розвитку нації, постійно порушувала клопотання перед царським урядом про відкриття в Україні вищіх навчальних закладів – університетів. Але ці клопотання ігнорувалися.

Наука

Наукові дослідження в Україні вперше почали набувати систематичного характеру у кінці XVII – XVIII ст. З розвитком Києво-Могилянської академії. Поступово звільнилася від релігійного впливу медицина. З’явилися перші підручники з викладом основ медичних знань. Успіху було досягнуто у боротьбі з епідемічними захворюваннями. Математична наука також почала набувати практичного спрямування.

У XVIII ст. в Україні з’явились історичні праці, написані як козацькі літописи. Авторами цих праць були випускники Києво-Могилянської академії Г.Граб’янка і С.Величко.

Цей метець є найвидатнішою постаттю в культурному та літературному житті України XVIII ст. Він мав великі здібності до навчання. Вже у 16 років вступив до Києво-Могилянської академії – першого вищого навчального закладу в Україні. Вивчав латинську, грецьку, церковнослов’янську, польську, німецьку та інші мови. Грав на сопілці, флейті, скрипці, гуслях, лірі, бандурі. Проте вищої освіти так і не отримав. Працював педагогом у Харківському колегіумі. Його називають основоположником жанру байки. Григорій Савич надавав перевагу особистій духовній свободі. філосовські трактати присвячував переважно етиці, а головним сенсом людського існування вважав самопізнання. За життя Сковороди не було надруковано жодного його твору, хоча в рукописному варіанті вони все таки були. Образ Сковороди асоціюється з образом бродячого чоловіка, але він полюбляв вишувкані та дорогі речі, якими його обдаровували багаті друзі, спав він не більше 4 годин на добу та ніколи не мав сім’ї та власного дому.

Григорій Сковорода подарував українській культурі велику кількість байок, пісень, біблійних притч, філосовських творів. До самої смерті жив мандрівним життям. Помер Григорій Сковорода 9 листопада 1794 року.

Одже внесок Григорія Савича Cковороди в українську культуру, у розвиток нашої нації є по-справжньому неоціненним. Тож не дивно, що його творчість вивчають у школах, а портрет прикрашає українську національну валюту – банкноту номіналом п’ятсот гривень.