АВТОМОБІЛІ

ГАЗ, Горьківський автомобільний завод (в період 1935–1957 рр. — ЗіМ (завод ім. Молотова), GAZ — російський завод з виробництва легкових автомобілів марок «Волга», «Чайка», а також вантажівок марки «ГАЗ». Штаб-квартира розташована в Нижньому Новгороді (із 1932 і до 1991 називався Горький).

ГАЗ — одне з найбільших російських (до розпаду СРСР — радянських) підприємств автомобільної промисловості. Емблема заводу, яку прийняли в 1950 році, повторює частину стародавнього герба Нижнього Новгорода з гарцюючим оленем. Деталі емблеми з роками варіювалися.

ГАЗ» (раніше «Горьківський автомобільний завод») бере свій початок з 1929 р.

4 березня 1929 р. ухвалено рішення ВРНГ СРСР і підписано наказ про будівництво автомобільного заводу.

6 квітня 1929 р. затверджено рішення про вибір району будівництва майбутнього автозаводу — біля міста Нижнього Новгорода.

31 травня 1929 р. ВРНГ СРСР і американська фірма «Ford Motor Company» уклали угоду про технічну допомогу з організації і налагодження масового виробництва легкових автомобілів типу «Ford-А» і вантажних автомобілів типу «Ford-АА». Технологічне і будівельне проектування велося в Америці за тісної співпраці з фірмою «Ford Motor Company». Архітектурно-будівельний проект розроблявся фірмою «Austin & K».

2 травня 1930 р. під Нижнім Новгородом був закладений перший камінь у фундамент майбутнього автомобільного заводу. Завдяки вдалому проекту, умілому керівництву, особистій відповідальності кожного учасника завод був побудований за 18 місяців.

1 січня 1932 р. автозавод вступив в дію.

29 січня 1932 р. з конвеєра зійшов перший автомобіль — вантажівка ГАЗ-АА.

З грудня 1932 р. на автозаводі почалося складання легкового автомобіля середнього класу ГАЗ-А. Перші автомобілі моделей ГАЗ-А і ГАЗ-АА виготовлялися за кресленнями американської фірми «Форд». Попри це, вони вже дещо відрізнялися від американських прототипів: для радянського варіанту були посилені картер зчеплення і рульовий механізм. Поєднуючи використання фордівських розробок з пошуком і впровадженням своїх рішень, конструктори створили немало модифікацій на базі «полуторки».

У 1933 р. з’явився автобус службового призначення ГАЗ-03-30. В кінці 1934 р. на конвеєр поставили тривісну вантажівку ГАЗ-ААА. Пізніше з’явився самоскид ГАЗ-410. А в 1937 р. на філіалі Горьківського автомобільного заводу розпочали виробництво санітарного автобуса ГАЗ-55. Також у ті роки було створено і газогенераторну вантажівку ГАЗ-42. На базі автомобіля ГАЗ-А був створений пікап ГАЗ-4 з суцільнометалевою кабіною і металевою платформою на 500 кг вантажу. Пікапи ГАЗ-4 почали сходити з конвеєра у 1933 р.

Важливою датою в біографії заводу став день 17 квітня 1935 року, коли з конвеєра зійшов стотисячний автомобіль. Це був легковий ГАЗ-А.

Так, в 30-і роки, вперше в СРСР за технічної допомоги американських фахівців з «Ford Motor Company» було освоєне конвеєрне потокове виробництво автомобілів.

Новою віхою в історії заводу стало створення і освоєння легкового автомобіля М-1. Масовий рух за оволодіння технікою і підвищення продуктивності праці дали можливість в найкоротші терміни провести підготовку виробництва нових автомобілів. За угодою, підписаною з фірмою «Форд», цим автомобілем, як і ГАЗ-А, був також визначений свій фордівский прототип. Проте конструкторський колектив ГАЗу, очолений в 1933 р. талановитим фахівцем і організатором А. О. Ліпгартом, враховуючи не тільки набутий досвід виробництва і експлуатації першої моделі, але і свою власну точку зору на вітчизняний автомобіль, рішуче відмовився від копіювання американського зразка. Так, замість встановлення двигуна V-8 з американського аналога, був форсований з 40 до 50 к. с. і істотно модернізований чотирициліндровий, що вже випускався. Але головні зміни зазнало шасі: були створені рама підвищеної міцності і нова конструкція підвіски (на чотирьох ресорах замість двох поперечних у аналога); спиці колеса поступилися місцем дисковим штампованим з шинами збільшеної розмірності. Причини зрозумілі: фордівське шасі виявилося фактично непридатним до роботи в умовах радянських доріг. У результаті ГАЗ-М1, як і всі подальші моделі легкових автомобілів ГАЗ, виявився витривалим, міцним, невибагливим. Зовнішній вигляд автомобіля теж був змінений: за рахунок укрупнення передньої частини і подовженої рами та колісної бази кращими стали пропорції, цікавішою стала зовнішність всієї передньої частини — крил капота і облицювання радіатора. Таким чином, конструкторський колектив заводу створенням автомобіля ГАЗ-М1 не тільки витримав важливий іспит, але й заклав основи конструкторської школи ГАЗу. У 1937 р. автомобіль М-1 гідно представив СРСР на Всесвітній промисловій виставці в Парижі.

У моделі ГАЗ-М1 своєрідна біографія. Рік за роком, модернізуючись в деталях, вона вірою і правдою служила людям з кінця 30-х до 50-х років, включаючи війну. На базі М-1 був розроблений і серійно випускався пікап ГАЗ-415 вантажопідйомністю 400 кг. Випускалися «Емки» і з 6-ти циліндровим двигуном, що одержав індекс ГАЗ-11. Цей двигун робочим об’ємом 3485 см³ і потужністю 76 к. с. не тільки дозволив поліпшити динаміку, але і відкрив перспективи для його застосування на майбутніх конструкціях вантажних автомобілів, а в роки війни — на легких танках і самохідних установках.

Легковий автомобіль з новим двигуном одержав індекс ГАЗ-11-73. Його перші зразки були готові у 1938 році. Окрім силової установки, на автомобілях було введено ще цілий ряд удосконалень: подовжені передні ресори, ефективніші гальма, нова панель приладів та ін. На базі ГАЗ-11-73 був створений автомобіль ГАЗ-11-40 з кузовом фаетон, почати серійне виробництво якого перешкодила війна. А ось повнопривідна модифікація ГАЗ-61, створена В. А. Грачовим, випускалася серійно. Автомобіль міг долати підйоми крутизною 38°, без зусиль долав круті пішохідні сходи, долав брід завглибшки 720 мм. Фахівці стверджували, що при встановленні спеціальних шин з розвиненими ґрунтозачепами ГАЗ-61 за прохідністю перевершував напівгусеничні машини.

До кінця 30-х років ГАЗ став провідним автозаводом країни і дав СРСР 450 тисяч автомобілів. Він освоїв виробництво 17-ти моделей і модифікацій автомобілів і виробляв 68,3 % всіх автомобілів, що випускалися в СРСР. Велика заслуга в цьому належить першому директору заводу С. С. Дьяконову (1898—1938).

Роки війни[ред. | ред. код]

ГАЗ-13 «Чайка»

ГАЗ-21 «Волга»

У роки німецько-радянської війни робота підприємства цілком підпорядковувалась потребам фронту.

Друга світова війна зажадала переорієнтації заводу на випуск бойової техніки. Заводські конструктори і технологи оперативно розробили і підготували до виробництва нові машини: всюдиходи ГАЗ-64 і ГАЗ-67, бронеавтомобілі БА-64, БА-64Б, танки Т-60, Т-70. Разом з вантажними автомобілями завод розгорнув випуск самохідних гармат, боєприпасів і різного військового спорядження.

Видатними конструкторами — новаторами у створенні бойової техніки проявили себе А. А. Ліпгарт, М. О. Астров, В. А. Дєдков, В. А. Грачов, А. М. Крігер, Л. В. Косткін, Ю. Н. Сорочкін, В. К. Рубцов.

За роки німецько-радянської війни ГАЗ випустив:

• автомобілів — 176221 шт.
• танків — близько 12000 шт.
• самохідних установок — більше 9000 шт.
• мінометів — 24000 шт.
• автомобільних двигунів — 232000 шт.

1945—1970 рр.[ред. | ред. код]

Після закінчення війни на заводі була налагоджена робота із створення нових моделей легкових автомобілів. Першою з’явилася знаменита «Побєда» М-20 (потужність двигуна 50 к. с., швидкість 105 км/г), а також ГАЗ-12 і ГАЗ-69.

1956 ознаменував новий етап в розвитку заводу — на зміну «Побєді» прийшла «Волга» ГАЗ-21. А з 1959 розпочався випуск сучаснішої і комфортабельнішої моделі «Чайка» ГАЗ-13 з двигуном потужністю 150 к. с. (у подальші роки потужність моделі ГАЗ-14 досягла 220 к. с.).

У 1969 замість старої «Волги» було освоєно виробництво нової моделі ГАЗ-24.

Реконструкція[ред. | ред. код]

ГАЗ-24 «Волга»

Після розпаду Радянського Союзу ГАЗ одним з перших зумів адаптуватися до нових ринкових умов.

На початку 80-х років була створена модель 3102, оснащена двигуном потужністю 100 к. с., а в 1997 заводські інженери, піддавши її конструктивному оновленню, розробили сучасну базову модель ГАЗ-3110 з двигуном потужністю 100—150 к. с.

Крім того, у 1997 була підписана угода між ГАЗ і італійським концерном Fiat про створення спільного підприємства під назвою «Нижнєгород-моторс» із збирання легкових автомобілів трьох фіатівських марок. Через кризу 1998 ГАЗ, хоч і пристосувався до нових економічних умов набагато краще за більшість російських автомобільних підприємств, також зіткнувся із складнощами.

У 1999 р. з конвеєра заводу зійшли 125486 легкових автомобілів. В кінці року з’явився новий задньопривідний седан ГАЗ-3111. Автомобіль, створений за тісної співпраці з американською компанією Venture, значно відрізняється від своїх попередників. Довжина комфортабельного салону автомобіля збільшена на 120 мм.

У 2000 і 2001 рр. для збирання автомобілів введені в дію нові промислові потужності, для створення яких була залучена допомога ряду західних компаній і декількох десятків фірм з Росії і країн СНД. Разом з тим, недолік фінансових коштів примусив перенести терміни впровадження ряду перспективних моделей. Все більше машинокомплектів відправляються на дочірні підприємства. Автомобілі з маркою ГАЗ почали збирати в Інгушетії, Білорусі, Україні.

Припинення виробництва легкових автомобілів[ред. | ред. код]

ГАЗ-31105 («Волга»)

У виробничій програмі автозаводу до 2009 року виготовляли седан ГАЗ-31105. На їх частку припадало понад 80% загального виробництва заводу. Архаїчні 90- і 100-сильні двигуни сімейства ЗМЗ-402, що ведуть свій родовід з 1958 року, поступово поступалися місцем більш довершеному 2,3-літровому агрегату ЗМЗ-4062.10, що розвиває 145 к.с. Але автомобіль не зміг витримувати зростаючої конкуренції в своєму класі і його виробництво припинили.

В 2008 році завод здійснив спробу поставити на конвеєр модель Volga Siber, що виготовлялася на базі застарілого Chrysler Sebring другого покоління. Однак, на ринку модель не мала попиту завдяки кризі 2008 року. В 2010 році завод припинив виробництво легкових автомобілів, зосередившись на комерційній техніці.

Примітки

Bayerische Motoren Werke AG або скор. BMW (Баварські автомобільні заводи, БМВ; вимовляється: Бе́-еМ-Ве́) — німецький автобудівний та авіамоторний концерн і однойменна торгова марка автомобілів преміум- та люкс-класу і мотоциклів. Концерн є материнською фірмою (холдингом) об’єднання BMW Group, в яке входять такі окремі виробництва: мотоцикли BMW, автомобілі марок BMW, Rolls-Royce, MINI, дочірні виробництва BMW M, BMW i.

У списку найбільших публічних компаній світу Forbes Global 2000 за 2022 рік BMW Group посіла 64-е місце, а в списку Fortune Global 500 — 59-е місце.

BMW була заснована Карлом Фрідріхом Раппом у жовтні 1916 року, спочатку як виробник авіаційних двигунів, Bayerische Flugzeug-Werke. Округ Мюнхена — Milbertshofen був обраний тому, що він розташований поблизу від Flugmaschinenfabrik Густава Отто — німецького виробника літаків.

У 1916 році компанія підписує контракт на виробництво двигунів V12 для Австро-Угорщини. Потребуючи додаткового фінансування, Рапп отримує підтримку Камілло Кастільйоні і Макса Фріца, компанія відтворюється як Bayerische Motoren Werke GmbH. Надмірне розширення стало причиною ускладнень, Рапп покинув компанію, і керівництво компанією було прийнято австрійським промисловцем Францем Джозефом Поппом у 1917 році, компанія була перейменована у BMW AG в 1918.

У 1919 році Франц Дімер встановив перший світовий рекорд BMW, піднявшись на висоту 9760 метрів на аероплані з двигуном BMW.

Після Першої світової війни, Версальський мирний договір (1919) заборонив виробництво літаків у Німеччині. Отто закрив свою фабрику і BMW перейшла на виробництво гальм для потягів.

BMW R32 — найперший мототоцикл марки BMW, 1923 рік.

У 1919 році BMW розробив свій перший мотоциклетний двигун, що використовувався у моделі Victoria, яку випускала компанія у місті Нюрнберг.

1922 — BMW будує свою сьогоднішню основну будівлю на схід від мюнхенського аеропорту Обервізенфельд (сьогодні це міський Олімпійський Центр).

У 1923 році BMW випускає перший мотоцикл — R32, який мав горизонтально-опозитний двигун повітряного охолодження об’ємом 500 см³.

1924 — перший міжконтинентальний політ в Персію на літаку, оснащеному двигунами BMW.

1926 — гідролітак Rohrbach Ro VII з двигунами BMW VI встановлює п’ять світових рекордів.

1927 — у цьому році було встановлено 87 світових рекордів в авіації. 29 з них — на літаках з двигунами BMW.

BMW 502 V8 3,2 л

1939 — початок серійного виробництва найбільшої і найпотужнішої довоєнної моделі BMW 335

Після Другої світової війни[ред. | ред. код]

1948 — мотоцикл BMW R 24 з Мюнхена стає першим післявоєнним виробом BMW.

1950 — BMW R51 / 2 — відродження мотоциклів з двоциліндровими двигунами.

BMW 1600

1951 — BMW виробляє свій перший післявоєнний автомобіль — 501.

1954 — BMW стає чемпіоном світу в перегонах мотоциклів з колясками та утримує світову першість наступні двадцять років.

BMW R 1200 RT

1955 — Відділення BMW Triebwerk GmbH повертається до життя. Компанія орієнтується на традиції виробництва авіамоторів. Наступним кроком у правильному напрямку стала зміна політики компанії BMW з метою популяризації своєї продукції у середнього класу. А першим масовим автомобілем у післявоєнні роки стала BMW Isetta. Ідея створення мініатюрної машини належала італійській компанії Iso, а створений нею прототип кузова був куплений німцями.

BMW 525i E34

1956 — Спортивні автомобілі моделей 503 і 507.

1959 — Модель 700 стала першим великим серійним успіхом для автомобілів BMW. Компанія BMW виставляється на продаж.

1994 — Запущено завод BMW в Спартанбурзі. Відкрито 16-ту філію BMW de Mexico SA, створено торгове представництво в Пекіні.

1995 — Презентація легендарного BMW Z3 Roadster. Автомобіль стає зіркою кінематографу і знімається у фільмі про Джеймса Бонда.

1999 — На автосалоні в Детройті проходить презентація нового повнопривідного автомобіля BMW X5.

Нині BMW, що почалася з маленького авіамоторного заводу, виробляє свою продукцію на п’яти заводах у Німеччині і двадцяти двох дочірніх підприємствах по всьому світу.

АвтоВАЗ — автомобілебудівна компанія Росії, найбільший виробник легкових авто в Росії та Східній Європі. Розташований у місті Тольятті Самарської області.

Офіційна назва: повна — Відкрите акціонерне товариство «АвтоВАЗ», коротке — ВАТ «АвтоВАЗ». Стара назва — Во́лзький автомобі́льний заво́д (ВАЗ).

Раніше випускав автомобілі марки ВАЗ з найменуваннями «Жигулі», «Нива», «Супутник», «Самара», «Ока». Сьогодні виробляє автомобілі під торговельною маркою «Lada» («Лада»), котру продавці й покупці по-старому часто називають ВАЗами. Окрім того, поставляє іншим виробникам машинокомплекти для випуску автомобілів марок ВАЗ, «Lada» і «Ока».

Контроль над компанією належить альянсу Renault-Nissan-Mitsubishi^[2] і Ростеху. Близько половини акцій АвтоВАЗу належить Renault-Nissan-Mitsubishi.

АвтоВАЗ — автомобілебудівна компанія Росії, найбільший виробник легкових авто в Росії та Східній Європі. Розташований у місті Тольятті Самарської області.

Офіційна назва: повна — Відкрите акціонерне товариство «АвтоВАЗ», коротке — ВАТ «АвтоВАЗ». Стара назва — Во́лзький автомобі́льний заво́д (ВАЗ).

Раніше випускав автомобілі марки ВАЗ з найменуваннями «Жигулі», «Нива», «Супутник», «Самара», «Ока». Сьогодні виробляє автомобілі під торговельною маркою «Lada» («Лада»), котру продавці й покупці по-старому часто називають ВАЗами. Окрім того, поставляє іншим виробникам машинокомплекти для випуску автомобілів марок ВАЗ, «Lada» і «Ока».

Контроль над компанією належить альянсу Renault-Nissan-Mitsubishi^[2] і Ростеху. Близько половини акцій АвтоВАЗу належить Renault-Nissan-Mitsubishi.

Volkswagen (вимова: укр. Фольксваґен, переклад: «народний автомобіль»; також скорочено VW) — німецька автобудівна фірма та відповідна марка або бренд; головна та основоположна серед декількох інших, які належать концерну Volkswagen AG.

Створена в 1930-х роках ХХ століття як автобудівник для «простого народу». Протягом своєї історії завдяки політиці керівництва, надійності та якості компанія стала світовим і європейським лідером в галузі масового автомобілебудування. У XXI столітті Фольксваген за випуском продукції сперечається за перше місце в світі з Toyota та General Motors. За якістю та технологічним поступом в галузі «автомобілів для народу» Фольксваген своїми окремими моделями посягає на ринок авто преміум-класу та класу «люкс»^[2][3][4].

17 січня 1934 року колишній шеф-конструктор австрійської фірми Daimler-Motoren-Gesellschaft Фердинанд Порше залишив в Імперському міністерстві транспорту свою доповідну записку «Меморандум щодо побудови німецького народного автомобіля» (нім. «Exposé betreffend den Bau eines Deutschen Volkswagens»). І вже 22 червня того ж року Імперська спілка автомобільної промисловості видала йому замовлення на конструювання легкового автомобіля «для народу». Перший прототип автомобіля під умовною назвою V 1 (від нім. Versuchswagen— випробувальний автомобіль) був зібраний в приватному гаражі Фердинанда Порше під Штутгартом у 1935 році. Було збудовано ще два екземпляри, які отримали загальну назву V 3.

Не обійшлось без плагіату. Фердінанд Порше ретельно збирав інформацію про вже існуючі або новітні моделі інших автоконструкторів і тому його прототип дуже нагадував дизайнерську розробку 1925 року австрійського автоконструктора Бела Барені^[5], а також основні риси моделі 1933 року Tatra 97, яка вже мала назву «Жук» (нім. Maikäfer)^[6].

Автомобілі KdF Wagen на шосе, 1943

Невдовзі Порше зібрав невеличку серію з 30 екземплярів, які отримали індекс V 30. В лютому 1937 один із зразків протестував особисто Гітлер і лишився дуже задоволеним. Тоді ж моделі була дана офіційна назва «KdF-Wagen» (нім. «Kraft durch Freude Wagen» — «Автомобіль Сила через радість»). Після дворічних випробувань, за час яких прототипи пробігли понад 2,4 млн кілометрів, 1937 року модель V 30 було запущено у серійне виробництво^[7]. До 1938 автомобіль здобув знайомий кільком поколінням зовнішній вигляд. Volkswagen відразу оцінили конструктори, інженери та водії. Про нього заговорили, з’явилися численні публікації, 1938 року в статті в «New York Times» Volkswagen вперше за зовнішню схожість назвали «жуком» (англ. «Beetle», нім. «Käfer»)^[8]. Пізніше це прізвисько настільки прижилося, що стало власною назвою моделі.^[9]

Для виробництва «народного автомобіля» 26 травня 1938 в місті Вольфсбурзі розпочалося будівництво найбільшого європейського автозаводу Volkswagen. Але війна, що насувалася, перешкодила налагодити випуск цього автомобіля. Їх було виготовлено всього дюжину.

Volswagen Typ 82 у 1941 році

Під час Другої світової війни будівництво заводу Volkswagen було припинено, а недобудований завод перепрофільовано на виробництво військової продукції. Випускався військовий автомобіль підвищеної прохідності VW Typ 82.

Після Другої світової війни (1940-ві та 1950-ті рр.)[ред. | ред. код]

Після закінчення війни підприємство потрапило під контроль англійців, у зоні окупації яких перебував Вольфсбург. Восени 1945 англійська влада передала заводу замовлення на 20 тисяч автомобілів. Але серійне виробництво автомобіля в його первинній модифікації почалося майже через десять років. 1947 року Volkswagen було виставлено на експортному ярмарку в Ганновері і він привернув до себе значну увагу. Завод одержав перше закордонне замовлення з Нідерландів на тисячу автомобілів, а 1948 почали надходити замовлення зі Швейцарії, Бельгії, Швеції та інших країн.^[10]

У січні 1948 змінилося керівництво Volkswagen, його генеральним директором став Генріх Нордхофф, представник нового покоління німецьких технократів. Оновлене керівництво складалося з дипломованих інженерів, що мали досвід роботи на міжнародних автозаводах і вміли нестандартно мислити. З їх приходом автомобілі було вдосконалено і модернізовано. 1949 року почали випускати моделі з новими типами кузова — кабріолет і лімузин. Устаткування салону в серійному виробництві стало комфортабельнішим, встановлювався частково синхронізований двигун.

Було налагоджено мережу автосервісу і технічних станцій з обслуговування автомобілів. Постійно провадилася робота із західними клієнтами. Volkswagen створив могутню мережу збуту автомобілів.

Експорт автомобіля, що здобув світову популярність, до кінця 1948 склав близько 50 тисяч машин, на внутрішньому ринку було продано близько 15 тисяч.

До того часу завод звільнився від союзницького контролю англійців, і 6 вересня 1949 Volkswagen було повністю передано Федеративній Республіці Німеччина.

Почався новий етап розвитку заводу, який перш за все було відзначено інтенсивним розвитком виробництва і збільшенням збуту.

До 1950 було випущено 100 тисяч автомобілів, до 1951 — 500 тисяч машин, а 5 серпня 1955 відбулася урочиста церемонія з нагоди випуску мільйонного Volkswagen 2. Девізом того часу в житті німців стає популярна фраза, пов’язана з Volkswagen, — «Це член моєї сім’ї».^[11]

Сім’я відпочиває біля річки. Поряд з ними знаходиться Volkswagen «Жук». 1939

Перевірена роками надійність і доступна ціна машини підсилили експортні можливості автомобіля. Volkswagen продається у 150-ти країнах світу. З’являються дочірні фірми за кордоном — 1953 року в Бразилії, 1956 — в ПАР, 1957 — в Австралії, 1964 — в Мексиці (з 1968 року тут випускається «жук», що став справжнім хітом у голлівудських зірок) та інших країнах.^[11][12]

Першою модифікацією стандартного Volkswagen-1200 1955 року стало спортивне купе Karmann-Ghia, марка якого була складена з назв фірм, що створили його: кузов проектувала італійська компанія «Ghia», а збирався він на німецькій кузовній фірмі «Karmann»^[en] в Оснабрюці. 1961 року програма поповнилася новим Volkswagen-1500 з кузовом седан і двигуном збільшеного робочого об’єму, на базі якого випускалися чергові виконання купе і кабріолета Karmann-Ghia.

1965 року Volkswagen викупив у компанії «Даймлер-Бенц» фірму Audi, створивши концерн Volkswagen-Audi, відомий під абревіатурою VAG.^[13][14] Пізніше до нього увійшли іспанська фірма СЕАТ (SEAT) і чеський завод «Шкода» (Skoda). Наразі «Audi AG» — дочірня компанія концерну «Volkswagen», якій надано повну самостійність.

Першим результатом об’єднання 1968 року став VW-411 з двигуном повітряного охолоджування робочим об’ємом 1679 см³. Покупці сприйняли модель вельми стримано. 1969 року, після приєднання фірми НСУ, з’явився перший Volkswagen з передніми привідними колесами, що одержав індекс «К-70». Його можна було придбати з двигунами робочим об’ємом 1594 або 1795 см³. У 1969—1975 роках у співпраці з фірмою Porsche випускалися спортивні автомобілі «Volkswagen-Porsche-914» з 4- і 6-циліндровими двигунами об’ємом 1679 і 1991 см³. 1970 року з’явився VW-181 з утилітарним відкритим кузовом, що нагадував армійські машини часів війни. Його розвитком 1979 року став легкий повнопривідний армійський автомобіль lltis.^[14][11]

Початок нового покоління (1970-ті та 1980-ті рр)[ред. | ред. код]

Засновником нового покоління Volkswagen вважають передньопривідний Passat, випущеного у 1973 року. Його пропонували в численних варіантах із двигунами робочим об’ємом від 1297 до 1588 см³. Наступного року з’явився спортивний Scirocco з 3-дверним кузовом купе і моторами об’ємом від 1093 до 1588 см³., а також компактний 3- та 5-дверний хетчбек Golf. За перші 30 місяців випуску з конвейєра зійшло 1 мільйон машин Golf, перетворивши Volkswagen на одного з найбільших виробників автомобілів у Європі. 1979 року з’явився кабріолет Golf, попит на який був незмінно високим.^[15][16][17]

Модель Golf I, що з’явилася 1974 року, виявилася найвдалішою: сучасна, економічна, надійна, саме така модель могла розворушити міжнародний ринок. Golf ознаменував собою новий етап конкуренції у виробництві класу компактних автомобілів, які стали майже офіційно називатися «класом» гольфу. Якщо за час розробки нових моделей у 1973—1974 збитки концерну перевищили 800 мільйонів німецьких марок, то вже 1975 року за рахунок великого попиту на ці моделі вдалося повернути всі витрати. Всього через 3 роки після запуску Golf I було вироблено мільйонний автомобіль цієї марки. 1983 року побачив зелене світло Golf II, а вісім років опісля (1991) дебютував Golf III, який, як і попередні моделі, підтримав високу репутацію Golf. За двадцять три роки від початку випуску було вироблено 17 мільйонів Golf трьох поколінь. У 1995—1996 Golf III лідирував за кількістю продаж у Європі. 1997 року відбувся дебют нового Golf IV, лише в перші дні якого надійшло понад 60 тисяч замовлень.^[16]

На початку 1975 року було представлено «молодшого брата» Golf — тридверний передньопривідний Polo, аналогічний за конструкцією автомобілю Audi-50, що пропонувався з двигунами робочим об’ємом 895—1272 см³. Недорогий і практичний Polo також став дуже популярним і зміцнив фінансовий стан Volkswagen.^[18] На базі Polo пропонувався трьохоб’ємний варіант з кузовом седан Derby.^[19]

З 1980 року на базі Golf вироблялась модель Jetta з кузовом седан.^[20] 1992 року її було замінено аналогічною машиною (вже на шасі Golf третього покоління), названою Vento.

1981 року Passat і Scirocco було модернізовано, а через рік на базі Passat з’явився седан Santana, який вперше було оснащено 5-циліндровим бензиновим двигуном робочим об’ємом 1994 см³.^[21]

• 

  Виробництво Volkswagen Golf на заводі у Вольфсбургі. 1978 рік.

• 

  Автомобіль Volkswagen Golf I, 1975 рік.

Історія цієї марки складається з історій двох відомих автомобільних брендів — Mercedes («Мерседес»), що випускалися німецькою компанією Daimler-Motoren-Gesellschaft («Даймлер-Моторен-Гезелльшафт») і Benz («Бенц»), які будувалися фірмою Benz & Cie.. Обидві компанії цілком успішно розвивалися самостійно, але 1926 року злилися в новий концерн «Даймлер-Бенц».

Benz[ред. | ред. код]

У 1886 створено триколісний самохідний візок з бензиновим двигуном. Того ж року його творець Карл Бенц отримав патент на винахід. Перший у світі триколісний автомобіль запустили у серійне виробництво.

Через сім років, поступившись Даймлеру першістю, Карл Бенц створив свій чотириколісний автомобіль, а наступного року ще досконаліша конструкція під дивною назвою «Велосипед» пішла в серію.

У 1901, незабаром після випуску Даймлером нової моделі «Мерседес-35PS» стає зрозумілим, наскільки «Бенц» відстає від прогресу. Щоб надолужити упущене, акціонери запрошують в компанію французького інженера Маріуса Барбару. Через технічні розбіжності Карл Бенц залишає засновану ним же компанію. Незабаром стало очевидно, — француз не виправдав покладених надій. Ідучи за логікою, що німецькі автомобілі мають робитися німецькими руками, у фірму, на посаду головного інженера, запросили Фріца Ерле. Знову не пощастило. І тільки з приходом в компанію талановитого інженера Ганса Нібеля справи поступово пішли в гору. 1909 року, створивши цілий ряд прекрасних легкових автомобілів, фірма побудувала найвідоміший гоночний автомобіль того часу «Блітц Бенц» з мотором потужністю 200 к.с. і карколомним об’ємом 21594 см³.

У післявоєнні роки створено безліч нових моделей, більшість з яких з успіхом випускалися до середини двадцятих років. Всього з моменту початку виробництва 1886 року і до об’єднання з «Даймлер-Моторен-Гезелльшафт» 1926 року фірма «Бенц» виготовила 47555 автомобілів, включаючи легкові автомобілі, вантажівки і мінібуси.

Daimler[ред. | ред. код]

У 1890 Готтліб Даймлер, в містечку Бад Каннштат неподалік Штутгарта, заснував компанію свого імені — «Даймлер-Моторен-Гезелльшафт», вирішивши випускати, створений чотирма роками раніше ним самим і Вільгельмом Майбахом, чотириколісний автомобіль. Після низки не дуже вдалих спроб, які все ж знайшли своїх захоплених покупців, конструктору В. Майбаху 1901 року вдалося створити успішний зразок. За наполяганням консула Австро-Угорської імперії в Ніцці і, за сумісництвом, голови представництва «Даймлер» у Франції Еміля Еллінека автомобіль назвали на честь Maria de las Mercedes, Діви Марії Милостивої (від латинського «merces», «дари»), так само в честь якої були названі всі його діти, в числі яких відома дочка консула Мерседес, і майно (яхти, будинки, готель і казино).

Перший «Мерседес-35PS», а саме так він називався, вирізнявся чотирициліндровим двигуном з робочим об’ємом 5913 см³, класичним розташуванням основних агрегатів і красивою (на ті часи) зовнішністю. Через рік світ побачив більш досконалу конструкцію під назвою «Мерседес-Симплекс». Розширився модельний ряд. Найвідоміші представники цієї серії носили горді імена «Мерседес-40/45PS» і «Мерседес-65PS» з двигунами об’ємом 6785 см³ і 9235 см³ відповідно, які дозволяли розвивати швидкість до 90 км/год.

До Першої світової війни «Даймлер-Моторен-Гезелльшафт» встигла випустити широкий модельний ряд своїх автомобілів з різними двигунами (від 1568 см³ до 9575 см³), розрахований на різних споживачів, включаючи розкішні, практично безшумні автомобілі, використовуючи двигуни з безклапанним газорозподіленням вироблені за патентом американської компанії «Найт».

Відразу після війни Пауль Даймлер починає проводити експерименти з компресором, що дозволяє в півтора рази підвищити потужність двигуна. Прийшовши на посаду головного інженера 1923 року, Фердинанд Порше довів експерименти до логічного завершення, створивши 1924 року один з найвидатніших автомобілів світу — «Мерседес-24/100/140PS» з чудовим шасі і шестициліндровим компресорним двигуном об’ємом 6240 см³ і потужністю 100—140 к.с. До 1926 року «Даймлер-Моторен-гезелльшафт» випустила на всіх своїх заводах в загальній складності 147 961 автомобіль, причому максимальну продуктивність досягнуто 1918 року. Незважаючи на всі труднощі того останнього військового року вдалося виготовити 24 690 автомобілів.

Об’єднання конкурентів[ред. | ред. код]

Після злиття 1926 року фірм Daimler і Benz, новий концерн Daimler-Benz зміг ефективно використовувати досвід і знання конструкторів обох компаній, яких очолив Фердинанд Порше. Він повністю оновив виробничу програму, взявши за основу останні моделі Daimler, що випускалися тепер під маркою Mercedes-Benz. Першою новою розробкою Порше 1926 року стала «компресорна» серія К, що включала модель 24/110/160 PS з 6-циліндровим мотором об’ємом 6240 см³. За велику потужність і швидкість (до 145 км/год) її прозвали «смертельною пасткою», вона стала базовою для більш відомої серії моделей S.

У 1928 Порше покинув Daimler-Benz, і його місце зайняв Ганс Нібель (Hans Nibel). Під його керівництвом випущено легковики Mannheim-370 («Маннхайм-370») з 6-циліндровим мотором робочим об’ємом 3,7 л і Nurburg-500 («Нюрбург-500») з 8-циліндровим 4,9-літровим агрегатом, що базувалися на останніх моделях Порше.

У 1930 з’явився Großer Mercedes (укр. Великий Мерседес) або Mercedes-Benz 770 з 8-циліндровим 200-сильним мотором об’ємом 7655 см³ з нагнітачем.

У 1931 фірма дебютувала в секторі малолітражних автомобілів, де її представляв досить вдалий Mercedes 170 з 6-циліндровим мотором 1692 см³ та незалежною підвіскою передніх коліс.

У 1933 з’явилися легковий Mercedes-Benz 200 і спортивний Mercedes-Benz 380 з 2,0 і 3,8-літровими моторами. Останній з них, оснащений нагнітачем, розвивав 140 к.с.

На базі спортивної моделі 1934 року створили Mercedes-Benz 500K з 5-літровим двигуном, що став через 2 роки основою для більш відомого великого «компресорного» автомобіля Mercedes-Benz 540K.

У 1934—1936 фірма випустила легкий Mercedes-Benz 130 з 4-циліндровим 26-сильним двигуном заднього розташування робочим об’ємом всього 1308 см³, за яким пішли родстер 150 і седан 170H.

Під технічним керівництвом головного конструктора Макса Зайлера (Max Sailer), який змінив Нібеля 1935 року, були створені популярна недорога модель 170V з 4-циліндровим мотором об’ємом 1697 см³, перший в світі серійний легковий автомобіль з дизельним двигуном 260D (1936 рік), а також новий «Великий» Mercedes-Benz 770 (1938 рік) з рамою з балок овального перетину і задньою пружинною підвіскою, що служив нацистським лідерам.

На модифікованому Mercedes-Benz W125 Рудольф Караччіола встановив 28 січня 1938 рекорд швидкості 432,7 км/год для машин об’ємом 5000 см³ — 8000 см³. З 1936 розроблявся автомобіль Mercedes-Benz T 80 з прогнозованою швидкістю 600—750 км/год, але через початок війни рекордні заїзди не відбулись.

Mercedes-Benz у період Другої світової війни[ред. | ред. код]

Під час війни Daimler-Benz випускала як вантажні, так і легкові автомобілі різних класів. Однак, двотижневе повітряне бомбардування англо-американськими ВПС у вересні 1944 року перетворили Daimler-Benz Aktiengesellschaft в купу руїн. Руйнування великого концерну оцінювалося по-різному, — головний цех в Штутгарті був зруйнований на 70 %, ходовий і кузовний цехи в Зіндельфінгені — 85 %, цех вантажівок в Гаггенау — знищений повністю. Колишній фабриці Benz und Cie в Мангаймі пощастило найбільше — всього 20 % руйнувань, а завод дизельних двигунів Berlin-Marienfeld, куплений Daimler’ом в 1902, повністю зрівняно із землею. До січня 1945 року оцінку руйнування провели повністю і рада директорів ухвалила, що «Daimler-Benz фізично більше не існує».

Сучасність[ред. | ред. код]

Серійне виготовлення автомашин відновили 1947 року. У 1950-х роках Mercedes-Benz зайняв колишні провідні позиції у світі. На початку 1960-х років провідне місце в експорті машин компанії зайняли США. З кінця 1980-х посилилась конкуренція зі сторони автовиробників BMW, Audi, але у 2012, 2013 роках компанія побила свої рекорди з продажу автівок.

У вересні 2019-го представники Mercedes заявили, що виробник припинить розробку традиційних двигунів внутрішнього згоряння, повністю віддавши перевагу електродвигунам. Виробництво автомобілів з ДВЗ продовжується, сучасні версії, включно з двигуном V6 для Mercedes S і E-класу, протягом деякого часу мають проходити модернізацію й поставлятися на ринок^[1].

Історія логотипів[ред. | ред. код]

У червні 1909 компанія Daimler-Motoren-Gesellschaft зареєструвала фірмові трьох- і чотирипроменеві зірки як торгову марку, проте за фактом використовувала тільки першу. Символіка позначала перевагу марки в усіх напрямках: на землі, воді і в повітрі.

• 

  1902—1909

• 

  1909—1916

• 

  1916—1926

• 

  1926—1980