Частини мови

Іме́нник — самостійна частина мови, що має значення предметності, вираженої у формах роду, числа і відмінка, відповідає на питання хто? або що?.

Прикме́тник — самостійна частина мови, що виражає ознаку предмета, граматично виявлену в категоріях роду, числа і відмінка та відповідає на питання.(який? яка?  яке? які? чий? чия? чиє? чиї?)

Займенник — самостійна частина мови, яка вказує на предмети, озна­ки або кількість, не називаючи їх. Займенники співвідносяться з певними іменниками, прикметниками, числівниками, тому, подібно до цих частин мови, відповідають на питання: хто? що? який? чий? котрий? скільки?.

Числі́вник — самостійна частина мови, що позначає кількість предметів або їхній порядок при лічбі та відповідає на питання скільки?, котрий?

Дієслово — самостійна частина мови, що означає дію або стан предмета й відповідає на питання. що робити? що зробив? що робили? що робитимуть? що робила?

Прислівник — самостійна незмінювана частина мови, що виражає ознаку дії, стану, ознаку іншої ознаки або предмета  й відповідає на запитання як? де? куди? звідки? чому? з якою метою? тощо.

Прийме́нник — незмінна службова частина мови, яка разом з відмінковими закінченнями іменників, займенників і числівників виражає відношення між словами у реченні. Прийменники не мають самостійного лексичного значення, тому членами речення не виступають.

Сполучник — службова частина мови, що поєднує однорідні члени речення та частини складного речення.

Частка – це службова незмінна частина мови, яка надає окремим словам чи реченням додаткових смислових відтінків і служить для утворення нових слів або окремих граматичних форм:

Вигук – це незмінна частина мови, яка не належить ні до самостійних, ні до службових частин мови, виражає почуття, емоції, волевиявлення людини, не називаючи і їх служить засобом виразності в художній літературі: Ой люлі, люлі, моя дитино, вдень і вночі (Т.Шевченко).