Цитатник Григорія Сковороди

“Світ ловив мене, та не спіймав”

Існує легенда про те, як Сковорода якось тікав із церкви з-під вінця.

“…коли священник узяв за руки молодого й молоду і промовив слова: “Чи в доброї волі з’єднуєте руки своїй?” – Сковорода раптом здригнувся, висмикнув свою долоню, підбіг до вівтаря й, упавши на коліна, скрикнув: Господи я грішний перед лицем Твоїм! Помилуй мене!”.

“Стримай пристрасті вуздечкою розуму, мов диких коней”.

Найбільше в житті Сковорода цінував спокій. Про це він писав не раз і не два. Наприклад, в його пісні “Ой ти, пташко жовтобоко” є слова:

“Нехай у тих мозок рветься

хто високо вгору дметься.

А я буду собі тиха коратати милий вік

так мине мене все лихо, щаслив буду чоловік.”

“Сродна праця – ось де джерело нашого щастя”.

А як же пізнати, до якої праці народжене дитя?

“Дивись, – каже філософ, – як хлопченя, змайструвавши задля розваги волове ярмо пробує почепити його цуценятам або котикам, – чи не є це тінь його хліборобської душі? А як припоясує собі шаблю, – чи це не є прагнення стати воїном?”

“Багатий не той, хто багато має, а той, кому вистачає”.

Ідеалом Г. Сковороди була “Христова бідність”. “Бідність, що вдовольняється потрібним і зневажає зайве, – писав він, – це справжнє багатство й та блаженна середина, яка є ніби містком між болотом і болатом, між недостатністю і надміром”.

“Любов виникає з любові; коли хочу, щоб мене любили, я сам перший люблю.”

Сковорода навчав, що в природі — краса, гармонія, а в суспільстві — несправедливість, і щоб змінити макросвіт (навколишнє), треба кожному змінити мікросвіт (тобто себе самого).

“Добрий розум, робить легким будь-який спосіб життя.”

Сковорода вів мандрівне життя, не спокушаючись різноманітними посадами й чинами, щоразу відхиляючи пропозиції і світських, і церковних осіб. Ченці Києво-Печерської лаври його вмовляли: “Доволі блукати по світу! Час причалити до гавані: нам відомі твої таланти, свята Лавра прийме тебе, як мати своє чадо, ти будеш стовпом церкви і окрасою обителі”. На це Григорій Савич саркастично сказав: “Ох, преподобнії! Я стовпотворіння умножати собою не хочу, доволі і вас, стовпів неотесаних, у храмі Божому! Світ мене не впіймає”.