~ Казка
Одного зимового дня матуся Віхола разом зі своїми донечками Сніжинками-крижинками прикрашала все навколо казковим сріблом та золотом. Прикрашала як ніколи, бо готувалися зустріти святого Миколая. Сніжинки-крижинки весело кружляли над землею, вкривали її білою, легкою, теплою ковдрою, а дерева одягали в білі шати. Кришталинки інію виблискували сяйвом, милуючи око. Навколо панувала Казка. Матуся Віхола спостерігала за донечками чи часом не втомилися за день, бо дівчатка облітали міста та села, гори та поля, а потрібно було ще завітати до лісу та встигнути його оздобити перш ніж засвітить Зіронька Вечірняя.
Кружляючи між деревами разом з донями, матуся Віхола вгледіла рукавичку.
– Мабуть, хтось із звірят її загубив, – подумала відразу матуся Віхола і попросила Сніжинок-крижинок не притрушувати знайдену рукавичку.
– Донечки мої дорогі, мусимо рукавичку залишити на видноті, щоб її одразу знайшли.
– Добре, матусю, не журися. Ми подбаємо про рукавичку!- задзвеніли Сніжинки- крижинки.
… Чарівний зимовий день добігав до кінця. Все навколо готувалося до приходу Ночі-чарівниці.
Раптом неподалік рукавички, під кущем, з’явилося Мишеня. Мабуть заблукало. Воно підбігло до рукавички, зацікавлено огледіло її і, не вагаючись, шмигнуло до середини. На превеликий подив Мишеняти, в середині рукавички було затишно та тепло. Незабаром до нього приєдналися й інші лісові мешканці. Це були і Жабка зелененька, Лисичка хитренька, Зайчик-вуханьчик, Ведмедик-ласун, Білочка- веселунка. .
Диво!Кожного разу, коли до рукавички потряпляло нове звірятко- рукавичка збільшувалася. Ніби чекала кожного, хто відчував холод, мороз, хто шукав захисту. Рукавичка була готова приголубити кожне звірятко, зігріти і захистити від негоди.
Звірятам у рукавичці було затишно та весело. Вони вже навіть про сон забули. Адже ця ніч була особливою. Це ніч, коли святий Миколай гостює на землі та обдаровую малечу подарунками. Так, так. Навіть звірята чекають на нього та гостинці.
Раптом звірята почули шорох. Хтось просився до рукавички…
… Це була Сорока- білобока, лісова поштарка. Вона принесла телеграму для звірят. Але біда. Звірята не знали читати. Що роботи? Хто міг би допомогти? Звичайно, що Мудра Сова. Сорока- білобока полетіла за подружкою. Незабаром Мудра Сова читала телеграму. Вона була від Янголів- помічників Святого Миколая. У ній писалося про загублену рукавичку святого. Ангелики просили допомогти її відшукати та повернути.
Усі відразу зрозуміли чому рукавичка була такою ДИВНОЮ. Це рукавичка самого святого Миколая. Не вагаючись, звірята вирішують повернути знахідку. Але як? Де шукати його? Адже ніхто й ніколи його не бачить. Він приходить та зникає непомітно…
– Гадаю, що знаю як зарадити біді, – переконливо оголосила раптом Мудра Сова. Сорока – білобока розповідала про новорічне свято в українській школі. Нам треба поспішати саме туди, щоб зустрітися з Янголами.
– Але нас ніхто не запрошував. Ми навіть не знаємо де ця школа, – сумно відповіли звірята.
– Дорогенькі мої, не журіться. Я допоможу вам відшукати школу. Але спершу, друзі, вам слід відпочити та поспати трішки- дорога далека. Як завжди, Мудра Сова мала рацію. На допомогу Сові прийшла Нічка- чарівниця та Дрімота. Слухаючи ніжної колискової, звірята поснули. Нічка- чарівниця звернулася до Місяця та Зіроньки Вечірньої за допомогою та попросила їх освітити яскравим світлом путь, щоб звірята не заблукали та одразу віднайшли дорогу.
Тук, тук. Хтось знову стукав.
– Хто це міг би бути в таку пізню годину? – подумала Мудра Сова. Це були Сніговик та Сніговичка.
– Доброї ночі, розумнице!
Доброї ночі і вам!Що трапилося?
– Вибач за пізню годину. Надворі розгулялася Віхола . Вітер замітає доріжки. Мороз щіпає у щічки. Ми заблукали. Якби не Сорока- білобока, то мабуть ніколи не відшукали би вас. Діти школи запрошують вас усіх на новорічне свято. Крім того, нам ще наказано супроводжувати вас.
Отож, готуйтеся до подорожі…
– – Тільки як нам до школи дістатися? – – стурбовано спитала Жабка.
– – Щоб Віхола вщухла, треба пісень поспівати, – – запропонувала мишка.
– – Або потанцювати, – – додала Сорока.
Звірята заспівали:
“Ліс накрила темна нічка,
Спить в барлозі десь ведмідь.
Завірюха засніжила
І затанцювала вмить.
То угору, то униз,
Вкрило снігом трави й хмиз”.
На вулиці стало тихо- тихо. Навіть сніжинки перестали падати.
Звіряла виглянули з теплої схованки:
– – Пора вирушати.
Сова зі сніговичками показували шлях.
І зовсім скоро мандрівники побачили дорогу.
Яке було їхнє здивування, коли поруч з ними зупинилися сани і Святий Миколай засміявся звідти:
– – Ви вчасно. Поїхали до школи на свято. Нас вже там всі чекають. І вашу рукавичку я теж захоплю.
Він підняв свою ліву руку і рукавичка вмить опинилася на ній.
Звірята повсідалися в санчата і ті легко поїхали сріблястим сніжком.
Skip to content