Продовження Пігмаліон

Погодившись поїхати із пані Хігінс, Еліза шла поруч із нею, чуючи у спину колкі фрази, на які не було бажання відповідати.

Вже приїхавши до церкви, дівчина стояла позаду двох закоханих. Вона споглядала на те, як її батько та пані Хігінс стають подружжям, однім цілим.. здається їй теж цього хотілось. Весільна сукня прикрашала жінку,вона була дуже вишукана, пишна. Батьків чорний костюм був на контрасті , але не менш гарним за сукню. Було чути молитви за щастя молодят, а золоті корони виблискували над їх головами. Дивлячись на все це на обличчі Елізи з’явилось декілька сльозинок щастя.

Через деякий час, вже пані Дуліттл та батько Елізи поїхали, бо хотіли провести час разом, але вже як подружжя.

А дівчина й не була проти, ще раз привітавши їх, вона пішла гуляти містом, милуючись весняною природою. Так ходивши, Еліза  дійшла до того місця де раніше працювала квіткаркою. Згадалося усе, що відбулось за чей час і приємне, і погане. Навколо неї співали пташки, на деревах виднілась зелень, а на деяких з них взагалі були цвітіння різних кольорів. Вона так стояла, поки не відчула, що хтось доторкнувся до її плеча. Обернувшись, вона побачила містера Пікерінга.

-Що ви тут робите?- здивовано спитала дівчина.

-Думаю, те саме що й ви,- відмовив Пікерінг, прибираючи руку з її плеча та відводячи погляд,- я знаю, Елізо, що вам подобається професор, але зрозумійте мене..  я винен  перед вами через ту дурну суперечку, пробачте.  Але коли я побачив вашу жагу до перевтілень, ваші результати, я зрозумів.. зрозумів, що ви мені подобаєтесь ще з тої першої зустрічі.

Еліза  не дивилась на нього, алеочувши його слова,очі стали ширшими і погляд свій різко перевела на нього. Той дивився на неї з надією в очах своїх. Коли настала тиша, дівчина просто обмірковувала слова, які були щойно сказані цим чоловіком. Вона опустила свій погляд кудись униз, рукм її місця собі не знаходили від хвилювання.

-Я не знаю, чи можу вам сказати, що ці почуття взаємні, мені треба все добре обміркувати, бо  ваші слова є дуже неочікуваними для мене.

-так так, я все розумію.

І він пішов собі далі, залишивши дівчину з її думками на одинці. Дивлчись, як той розважливий чоловік іде, у голові Елізи крутилося багато чого, рій думок не давав зосередитись на чомуь одному. Зараз важливим було зрозуміти її почуття до цих трьох.

“Фреді якись легковажний, на жаль,  але можна погодитись із Генрі, що той може і пити почати від доброго життя”. “Хігінс.. та й думати нема про що, звісно ж ні!Як би болісно не було, він тепер чужа людина,погана та нестерпна”. “Пікерінг.. він поважна людина у суспільстві, мене завжди поважав, не дорікав.” Так вона простояла аж поки не помітила захід сонця. Воно своїми променями забарвило небо у помаранчевий, рожевий, жовтий та інші кольори. ДІтися було нікуди і повернулась Еліза у дім Хігінса. Він сидів і читав щось, ігноруючи присутність дівчини.

Пройшовши далі, Еліза помітила Пікерінга у кімнаті.

-Можна?- спитала вона заглдаючи у кімнату через щелину двері.

-Звісно проходь.

-Тож.. я подумала над вашими словами.

– І який вирок?- зацікавлено спитав чоловік.

-Думаю наші почуття взаємні.- сказала Еліза, руки її були за спиною, а сама вона дивилась йому у самі очі.

-Тоді мила, думаю нам вже не треба спілкуватись так офіційно.- після її слів на обличчі Пікерінга засяяла посмішка.

Вони спілкувались до ночі, а потім розійшлись по кімнатам. Генрі хотів підслухати, про що ж вони говорили, але усі його спроби були марними. Його его було зачеплене, а сам чолов’яга був злий на дівчину. Сам спровокував сварку, під час якої дізнався про усі почуття Елізи. Його знання засліпили йому очі, він не бачив сенсу в одруженні, стосунках. Хігінса цікавили лише нові знання з фонетики. Він не визнава своєї провини перед дівчиною, навіть після того. як його матір йому на це вказала.

Ось так Еліза з Пікерінгом стали у більш ближчих стосунках. Вона сама собі довело, щой їй не цікаві ані Генрі, ані Фредді. А сам Хігінс тільки й працюва, не підпускаючи до себе жодної дами, яка прагнула стосунків із ним.