Урок з предмету “Креслення” для учнів 1 курсу

Тема уроку: Взаємне розташування виглядів на кресленні та їхні назви: вигляд спереду, вигляд зверху, вигляд зліва.

Мета:

• формування базових компетентностей під час  засвоєння знань про вигляди, як однієї з форми зображень на кресленні;

• розвиток просторової уяви в процесі побудови виглядів;

• вдосконалення умінь  порівнювати, узагальнювати і робити висновки

• розвивати образне та критичне мис­лення, творчу уяву. Виховувати почуття відповідальності, праце­любність, самостійність, уважність та акуратність.

Вигляд

Розглядаючи проеціювання предметів на одну, дві і три площи­ни проекцій, ви переконались, що вибір кількості проекцій на крес­ленні залежить від складності форми предмета.

Мабуть, ви зверну­ли увагу й на те, що проекції являють собою зображення тільки видимих (зовнішніх) частин поверхонь предмета.

Кількість зображень на кресленні повинно бути мінімальним але разом з тим достатнім для повного розуміння форми та розмірів даного предмета.

     Вигляд — це зображення повернутої до спостерігача час­тини предмета.

     За характером виконання та змістом вигляди поділяють на:

– основні,

– додаткові,

– місцеві.

Основними називають вигляди утворені проєкціюванням предмета на шість граней куба (як показано на малюнку 1).

       Кожний з них має назву залежно від того, на яку із граней куба спроєкційовано предмет.

       В зв’язку з цим встановлені такі назви виглядів (як показано на малюнку 2):

• вигляд спереду (головний вид) – зображення на фронтальній площині проєкцій;

• вигляд зверху – зображення на горизонтальній площині проєкцій;

• вигляд зліва – зображення на профільній площині проєкцій;

• вигляд справа – зображення на профільній площині проєкцій;

• вигляд знизу – зображення на горизонтальній площині проєкцій;

• вигляд ззаду – зображення на фронтальній площині проєкцій.

Вигляд зверху розміщують під головним виглядом, вигляд зліва – з правої сторони головного вигляду, вигляд справа – з лівої сторони головного вигляду, вигляд знизу – розміщують над головним виглядом (малюнок 3).

Головним для побудови зображення є вигляд спереду, тобто зображення предмета, утворене на фронтальній площині проекцій.

Головний вигляд повинен давати найбільш повне уявлення про форму, розміри та службове призначення предмета (малюнок 4).

Тепер роздивимося додатковий вигляд.

Додатковий вигляд – зображення, утворене внаслідок проєкціювання частини предмета на додаткову площину, не паралельну основним площинам проекцій (малюнок 5а). Додаткову площину розміщують паралельно до нахиленої частини предмета, який проєкціюється на додаткову площину в натуральну величину (малюнок 5б).

Для зручності розгляду креслення додатковий вигляд дозволяється повертати, але із збереженням розташування, прийнятого для цього предмета на головному вигляді; при цьому, до напису додається умовне позначення, викреслене у формі кола діаметром 10-12 мм із стрілкою, що означає вигляд А повернуто (малюнок 5в). 

Додаткові вигляди на кресленні позначаються літерами і стрілками.

Місцевий вигляд – зображення окремої, обмеженої частини поверхні предмета. Його застосовують, коли треба показати форму й розміри окремих елементів предмета, наприклад, отвір в деталі.

Місцевий вигляд може бути обмежений лінією обриву чи не обмежений.

Позначення місцевого вигляду не відрізняється від позначення додаткового вигляду. Застосування місцевого вигляду дає змогу зменшити обсяг графічної роботи, зекономити місце на полі креслення (малюнок 6).

Під час виконання креслення необхідно правильно визначити кількість зображень і положення деталі на ньому. Предмет намагаються розташувати так, щоб більша частина його елементів на головному вигляді була зображена як видима (малюнок 7а). Кількість зображень має бути найменшою і давати найбільш повне уявлення про форму та розміри предмета (малюнок 7б).

Для деталей, що мають форму тіл обертання, достатньо одного вигляду. Наприклад, деталь, зображена на малюнку 8а, складається із циліндра, конуса й кулі, розташованих на одній осі. Тому за головне зображення можна прийняти проєкцію деталі на площину, паралельну осі, що є загальною для всіх елементів деталі. Цю вісь розташовують горизонтально, оскільки деталь може виготовлятися або оброблятися на токарному верстаті (малюнок 8б).

Якщо перед розмірними числами діаметрів нанести знаки «діаметр», а перед розміром діаметра кульової частини написати «сфера», то стає очевидним, що одне це зображення повністю визначає і форму, і розміри цієї деталі, а отже, інших зображень не потрібно.

Завдання 2:

За наочним зображенням предмета побудуйте три вигляди, використовуючи послідовність побудови малюнок 9.

Вказівки до роботи:

1. Накресліть рамку та таблицю основного напису.
2. Визначте центр робочого поля і проведіть лінії (горизонтальну та вертикальну), розділивши робоче поле аркуша на чотири частини.
3. Проведіть допоміжну лінію під кутом 45° від центра аркуша вправо вниз. 4. Визначте головний та відповідно інші вигляди деталі.
4. Накресліть габаритні прямокутники кожного вигляду тонкою лінією.
5. Накресліть зображення виглядів у кожному з них та проведіть лінії проекційного зв’язку.
6. Проставте розміри деталі.
7. Перевірте виконане креслення.
8. Обведіть лінії видимого контуру суцільною основною лінією.
9. Заповніть основний напис. Назва роботи — «Деталь».

Для закріплення вивченого матеріалу пропоную передивитися відеоматеріал з роз’ясненнями.