Марічка і чарівний ліс

Жила-була в далекій казковій країні маленька дівчинка на ім’я Марічка. Вона жила в невеликому селі, оточеному густими лісами та високими горами. Марічка була дуже допитливою та любила пригоди. Але більше за все вона мріяла побачити чарівний ліс, про який часто розповідав її дідусь.

– Ліс цей особливий, – казав дідусь. – Там ростуть дерева, які сягають неба, і ходять звірі, яких ти ніколи не бачила. Але найголовніше – там живе мудрий старий дракон, якого всі бояться, але який знає відповіді на будь-які запитання. Тільки знайти цей ліс непросто. Він прихований від очей людей і відкривається лише тим, у кого в серці є справжнє бажання зробити добро.

Одного дня Марічка вирішила вирушити на пошуки чарівного лісу. Вона взяла з собою лише маленький кошик з хлібом і водою та вирушила в путь. Довго вона йшла, переходячи через поля та річки, поки не дійшла до краю лісу.

там, на межі лісу, сиділа старенька бабуся, яка пряла нитки.

– Куди йдеш, дитино? – запитала вона.

– Я шукаю чарівний ліс, – відповіла Марічка. – Кажуть, що там живе мудрий дракон, який може відповісти на мої запитання.

Бабуся посміхнулася:

Ліс цей не простий, і дорога туди довга. Але якщо твоє серце чисте, ти зможеш знайти шлях. Ось тобі клубок чарівної нитки. Як тільки відчуєш, що загубилася, відпусти нитку, і вона приведе тебе туди, куди треба.

Марічка подякувала бабусі і пішла далі в ліс. Спочатку шлях був легким, але чим глибше вона заходила, тим густіші ставали дерева. Сонце поступово зникло за хмарами, і в лісі стало темно й страшно. Вона почала сумніватися, чи правильний обрала шлях.

Раптом вона почула дивний звук. Десь у кущах хтось хлипав. Марічка підійшла ближче і побачила маленького зайчика, що заплутався в гілках.

– Не бійся, я допоможу, – сказала вона, звільняючи його з пастки.

– Дякую, – сказав зайчик. – Мене звати Кузя. Я тут заблукав, бо шукав їжу для своїх братів і сестер. А ти що тут робиш?

– Я шукаю чарівний ліс, – відповіла Марічка.

– Чарівний ліс? О, я чув про нього! Але туди ніхто не ходить, бо всі бояться дракона.

– Я не боюся, – сказала Марічка. – Якщо ти хочеш, можеш піти зі мною.

Зайчик погодився, і вони вирушили далі разом. Шлях ставав усе важчим, але завдяки клубку чарівної нитки, який дала бабуся, вони завжди знаходили правильну дорогу.

Йшли вони довго, поки не дісталися до величезної галявини. Посеред галявини стояло велике дерево з золотими листями. Під деревом сидів величезний дракон, його луска блищала, мов смарагди, а очі були мудрими та спокійними.

– Чого ти прийшла, маленька дівчинко? – запитав дракон низьким голосом.

– Я хотіла знайти тебе, – сміливо відповіла Марічка. – Мій дідусь казав, що ти знаєш відповіді на всі запитання. А я хочу дізнатися, як зробити так, щоб усі люди були щасливі.

Дракон подивився на неї уважно, а потім відповів:

– Щастя не можна знайти в лісах чи горах, його не подарує навіть наймудріший дракон. Щастя живе в кожному серці, і щоб його знайти, потрібно робити добро і допомагати іншим.

Марічка задумалася. Вона згадала, як допомогла зайчику, і зрозуміла, що дракон мав рацію. Щастя було поруч увесь цей час – у її добрих вчинках і щирому бажанні допомагати.

– Дякую тобі, мудрий драконе, – сказала вона.

Дракон усміхнувся:

– А тепер час повертатися додому, маленька сміливице. Але не забувай, що справжня магія – це любов і доброта.

Марічка повернулася до свого села разом із зайчиком Кузею. Відтоді вона завжди намагалася допомагати іншим, і люди в її селі дійсно стали щасливішими.

А про чарівний ліс вона розповідала тільки в казках, бо знала: справжнє диво – це вміння бути добрим і робити світ кращим.

Кінець.