crismas

Жив-був сніговичок, якого діти зліпили на подвір’ї. Зробили його з пухкого білого снігу, замість носа вставили морквину, очі зробили з чорних камінців, а на голову вдягли старе відро. Назвали його Сніжик.

Щодня Сніжик спостерігав, як діти весело грають у сніжки, катаються з гірки та будують снігові фортеці. Йому теж дуже хотілося приєднатися до їхніх забав, але його снігові ніжки не могли зрушити з місця.

Однієї зимової ночі, коли на небі сяяв місяць, до Сніжика прилетіла Зимова Фея. Вона почула його бажання ожити й подарувала йому чарівну сніжинку. Щойно Сніжик доторкнувся до неї, він ожив! Тепер він міг бігати, стрибати та навіть кататися з гірки.

Спочатку діти здивувалися, побачивши живого Сніжика, але швидко з ним потоваришували. Сніжик став справжньою зіркою їхніх ігор. Він навчав, як будувати найміцніші снігові стіни, влаштовував змагання з катання на санчатах і навіть спробував стати на ковзани.

Проте одного дня Сніжик замислився: “А що зі мною буде, коли прийде весна? Я ж можу розтанути…” Від цієї думки йому стало сумно. Діти помітили його журбу та вирішили допомогти. Вони збудували для Сніжика маленький льодовий будиночок і сховали його в тіні великого дерева, щоб він міг пережити теплу пору.

Коли настала весна, Сніжик трохи підтанув, але чарівна сніжинка захищала його від сонячних променів. А коли знову випав перший сніг, Сніжик повернувся до своїх друзів і продовжив зимові пригоди.

Так і жили Сніжик і діти: взимку вони разом гралися та веселилися, а на літо Сніжик відпочивав у своєму будиночку, чекаючи улюбленої зими.