Пригоди Емми у Хмарковому місті

ПРИГОДИ ЕММИ У ХМАРКОВОМУ МІСТІ

                 Передмова

Одного разу у небі над містом, захованим поміж густих заростей папороті, високих дерев і кущів румбамбару, з’явилися дивовижні хмаринки. Вони сяяли кольорами,змінюючи відтінки від ніжно-рожевого  до яскраво- жовтого з легкими вкрапленнями блакитного та фіолетового.Це явище вражало своєю незвичністю та красою,адже жителі міста звикли до сірих і зелених відтінків в природі.  У цьому місці не було ані сонця,ані дощу, ані снігу. Мешканці жили в тіні,з похмурими обличчями,не знаючи,що таке радість,сміх,веселощі.  Їжа їхня складалася з трави, кислою на смак, грибів, горіхів, а замість води вони споживали вологу з моху.Єдиною радістю для дітей були диномимрики—м’які, кудлаті створіння,які стали справжніми друзями.  Вони зігрівали та розважили малят,а дорослим  допомагали шукати гриби та горіхи.

Того дня все населення міста, від найменших до найстарших, разом з диномимриками  вийшли на центральну галявину, аби  помилуватися дивом. Коли з хмаринок  впав перший дощ, мешканці почали відчувати дивовижні зміни. Їхні обличчя звиклі до смутку, вперше осяялися посмішками.Дощові краплі були не простими, бо містили в собі смішинки і сміхотунчики—чарівні порошинки, які проникли в хмаринки через захопливу пригоду однієї дівчинки.Але не будемо забігати вперед. Ця історія лише починається…

Розділ 1.

Хмаркове місто, де мешкають чудові бабусі і працьовиті дідусі.

Високо над лісом,в якому ростуть древні евкаліпти, настільки високі,що їхні гілки торкаються пухнастих хмар, розкинулося чарівне Хмаркове місто.Це була домівка для незвичайних бабусь і дідусів,які володіли таємними знаннями про життя і явища природи.

У цьому місці панувала надзвичайна атмосфера: затишні будиночки оточували квіткові клумби,а вузькими вуличками можна було прогулятися,вдихаючи аромати прекрасного саду. Цікавою постаттю була Бабуня Хмаруня, яка жила на пагорбі з хмар.Її будинок був охайним та чистим.У дворі стояла велика балія,де прали хмари,чудо -порошком, який готувала Бабуня Чистюня. Після прання хмари сушили вітрами,наповнювали киснем і відправляли в небо.Ще на подвір’ї був горщик в якому варилися  нові хмарки.

Зачіска у Бабуні Хмаруні теж була схожа на пухнасту хмаринку: біла та досконало кучерява. На носі в неї були круглі окуляри, ошатна чорна сукня і фартушок, завжди чистий. Фартушок був з особливими кишенями та торбинками, в яких зберігалися секретні інгредієнти для хмароваріння. У  кишенях фартушка жили вітри. Двоє старших Холодунь і Теплунь, двоє середущих Вечірній та Ранковий і, наймолодший Вихорець. Холодунь літав на Північ і освіжав небо, а Теплунь на Південь, зігріваючи повітря і все живе у прохолодні дні. Завдяки вітрам, у місті завжди була чудова погода, м’який клімат і гарний настрій у мешканців.Ранковий вітер приносив бадьорість та допомагав розвернутися планеті до сонечка. Вечірній вітер повертав планету від сонечка, вкладаючи всіх спати. Вихорець більшу частину часу дрімав у кишені бабусиного фартушка, але іноді прокидався, рвався до пригод і робив шкоду.Він міг випадково спричинити шторм на морі чи буревій в лісі.Коли таке траплялося, на його пошуки вирушав Дрімка, хлопчик, що збирав зоряний пил у Хмарковому місті. Лише він міг втихомирити Вихорця , заколисати його і повернути до Бабуні Хмаруні в кишеню фартушка.

Бувало до хмаринок  підмішувалися смішинки та сміхотунчики, які вирощувала  Бабуня Сміхотуня. Її будинок був окрасою міста і мав найвищий дах, зроблений з прозорих хмаринок, а підлога з часточками срібла виблискувала у світлі. Збудував його,як і інші будинки для бабусь, талановитий Дідусь Архітектор(про чарівних дідусів буде окрема розповідь).

В Бабуні Сміхотуні було гарно зачесане волосся, затягнуте у вузлик на маківці, напрасована сіра сукня з білим мереживним комірцем та мешти з великими пряжками. Краплинки срібла на підлозі ловили промінчики світла,  з яких пізніше  бабуся виготовляла сонячні зайчики, причепурювала їх, підгодовувала смаколиками і виходили смішинки, які дарували всім дідусям і бабусям посмішки, гарний настрій, а також чудові, свіжі ідеї.

Траплялося, що зайчики виростали надто великими і стрибучими, тоді на допомогу Бабуня Сміхотуня кликала двох павучків, які жили в комоді, звали їх Сміх та Хох. Вони наздоганяли сонячних зайчиків і посипали їх порошком перетворюючи на сміхотунчиків. Коли вони потрапляли до їжі чи напоїв, то викликали нестримні веселощі,жарти та кумедні ситуації. Павучки були дуже веселими і завзятими, їм подобалося розкривати талант сміхотунчиків і навчати їх різним трюкам. З кількох перерослих сонячних зайчиків вдалося виховати справжніх артистів та акробатів. Вони демонстрували чудові шоу, які павучки частенько влаштовували у Хмарковому місті. Сміх і Хох пишалися своєю роботою, а ними пишалася Бабуня Сміхотуня.

Ще однією подругою Бабуні Хмаруні була Бабуня Квітуня,яка мешкала на околиці Хмаркового міста і була майстринею квітникарства та бджільництва. ЇЇ будиночок, заховався за  квітучими кущами бузку  та жасмину, а неподалік була оранжерея із різними рослинами, приладами та пробірками.Тут бабуня створювала унікальні рослини з неповторним ароматом і чудо властивостями.За оранжереєю  стежина вела до городу і саду. Сюди висаджувалася розсада, що вже могла рости в хмарковому ґрунті, в який регулярно потрапляв попіл, з вулкана неподалік Хмаркового міста. Попіл мав у своєму складі дрібні частинки самоцвітів, які росли глибоко у вулканічних печерах. Саме цей дорогоцінний попіл і надавав різноманітних барв квітковим пелюсткам.

Бабуня Квітуня носила елегантний капелюх, на якому постійно розквітали її улюблені троянди. Коли вона прогулювалася містом, повітря наповнювалося неповторним ароматом. Її сукня  була з павутинок, вкритих крапельками роси.  На ногах  були сандалі, сплетені з тоненьких травинок. Бабуня Квітуня, після насиченого трудового дня, любила відпочивати на лавці коло липи, від якої пахло медом, бо на ній мешкали бджоли. Це була чудова і дружна сім’я, яка збирала   сік з квітів і виготовляла мед, яким любили ласувати усе населення повітряного міста (особливо дідусі). Крім того, бджоли допомагали Бабуні Квітуні у догляді за рослинами.Вони переносили пилок з однієї квіточки на іншу, і через деякий час з квіточки утворювалися смачні ягоди або фрукти,з яких  готувала Бабуня Смакотуля  пастилу, джем, мармелад і варення.

Ось так, коротенько, дізналися ви про чудове місто з неймовірними бабусями і дідусями.

Розділ 2

Зелене місто

Не менш дивовижними були і мешканці Зеленого міста. На околиці, біля лісу, в невеличкій хатинці, жила сім’я лісника. Чоловіка звали Грем, він займався доглядом за деревами, зрубував сухі гілки і готував їх на дошки і дрова, з яких пізніше будували будинки та робили все домашнє начиння. А його дружина, Енн, зналася на травах, горіхах та грибах, які збирала, сушила, а потім готувала з них їжу. Ще вона намагалася вирощувати рослини, корені яких можна було їсти, але чомусь нічого в неї не виходило.  Чи то бракувало знань, чи то рослини самі собі вибирали місцину для зростання, невідомо. Деякі трави були цілющими і допомагали лікувати рани та застуду, тому їх жінка готувала про запас.  Енн любила малювати,і хоча фарба була лише зелена, візерунки на картинах виходили чудові.

В подружжя підростала донька, Емма. Хоча слово ” підростала”, сюди не зовсім пасує, бо вона була малесенька зростом і дуже тоненька, мала поганий апетит і постійно вередувала.На її блідому обличчі не було рум’янцю, а синці під очима були звичною справою, русяве волосся погано росло, а руки і ноги були завжди холодними. Їй не смакували борщ з кропиви та пюре з ревеню, які так любили інші діти. Майже всі страви нею відчувалися кислими і пекучими на смак, вони обпікали всю середину,викликали спазми і постійно  псували настрій. Цілими днями вона нудьгувала і страждала від поганого самопочуття  та болю у животику. Єдиною стравою ,яка їй підходила,був теплий напій з солодки і горіхова паста. На смак чай був м’який, приємний, дарував тепло і спокій зсередини. Коли Емма себе гарно почувала, то бавилася з домашнім улюбленцем, диномимриком Айком і допомагала матусі.

Диномимрик Айк був ще  дуже маленьким по диномимрячим міркам. Його дорослі родичі працювали з людьми, розшукуючи гриби, що росли під мохом і давали шерсть для теплого одягу і ковдр.  Маленькі диномимрики бавили дітей. Вони  оберігали, зігрівали коли не було поруч батьків, а також розважали, катаючи верхи на спині. Якщо маленького диномимрика лоскотали, то він починав гавкати мильними бульбашками, за якими ганялися дітлахи, плескали по них долоньками, намагаючись їх розплющити.  Диномимрики дуже любили ласувати гірким евкаліптовим листям і пекучою кропивою і, завдяки цьому, мали чисту, пахучу шерсть.

Дні минали, Емма продовжувала ходити з поганим настроєм.

Одного разу, її матуся по-між двох дерев у лісі зачепила шмат тканини зітканої з розм’якшених стебел кропиви, щоб складати туди зібрані трави. Вийшов такий собі гамак. Дівчинку зацікавила така новинка і вона, сівши, почала гойдатися, розглядаючи верхівки дерев серед туману з хмар. Свіже лісове повітря покращило їй настрій і апетит. Вона впросила матір залишити гойдалку в лісі, аби щодня приходити туди гойдатися.

Але з плином часу вона зовсім не захотіла повертатися до батьківської  хатинки і наполягала,що тепер буде жити в лісі, спати в гойдалці і їсти те, що вона сама знайде. Батьки були дуже мудрими людьми і їм вдалося домовитися з Еммою, що вона буде ночувати ,снідати і вечеряти з ними у хатинці, а день проводитиме на лісовій галявині,  обов’язково під наглядом диномимрика Айка.

Минуло кілька днів, Емма під час спостереження за хмарами серед  зеленого гілля, помітила маленьких сірих пташок, які звили на дереві гніздо і стали  її сусідами. Вони цвірінькали, стрибаючи і перелітаючи з гілки на гілку, про щось гомоніли між собою, обіймалися, чистили пір’ячко і дзьобики. Інколи птахи співали, і це дуже подобалося диномимрику, який настовбурчував свої вушка, і в такт мелодії крутив  мордочкою і намагався підспівувати.

Якогось дня Емма з диномимриком помітили, що з птахами щось відбувається дивне. Зранку і по обіді  їх не було видно. Птахи почали злітатися лише  у вечірню пору. А все тому, що Бабуня Квітуня, в Хмарковому місті, збирала з бджолами саме ввечері нектар та пилок. Днем раніше, одна допитлива птаха, залетіла у Хмаркове місто і, спробувавши кольоровий пилок, зафарбувалася в різні яскраві кольори. Вона прилетіла і одразу ж розповіла про дивне місце в хмарах, де ростуть   листочки з чимось дуже  смачним   всередині і там  можна ласувати досхочу новими смаколиками.

Емма широкими від подиву очима дивилася на вже не зелених, а на яскравих птахів, і слухаючи їхні розповіді, мріяла потрапити у це місто над лісом. Вона зовсім забула про свою обіцянку батькам: до вечері вона з диномимриком мала б бути вдома. Незабаром її охопила дрімота і вона міцно заснула, як і решта мешканців міста лісу, адже над ними пролетів Вечірній вітерець.

Розділ 3

Пригоди Дрімки 

Перші зорі з’явилися на обрії. Дрімка сів на хмаринку, насипав до срібного мішечка смішинок і сміхотунчиків для хорошого настрою і,дочекавшись Вечірнього вітерця ,полетів розсипати зоряний пил. Допоки Дрімка літав над Зеленим містом, Вихорець, виспавшись досхочу, скористався тим,що Бабуня Хмаруня читала журнал про новинки етикету перед сном, вислизнув непомітно з кишені фартуха і помчав вслід за Вечірнім вітерцем і Дрімкою. Вихорець був незграбним, молодесеньким вітерцем, тому вслід за ним підіймалися клуби пилу, падали дерева і підіймалися  дахи з дерев’яних будинків. Пролітаючи то вверх, то вниз,він досить швидко наздогнав Дрімку з  хмаринкою  і почав заважати їм летіти по запланованому маршруту. Мандруючи в лісі між деревами, Вихорець зацікавився гамаком.  Він затягнув туди Дрімку ,щоб разом повеселитися і погойдатися . Емму і диномимрика Вихорець не помітив. Нагойдавшись  досхочу, він вирішив забрати з собою цей гамак, щоб повісити його у квітучому садку і розважатися. Відчепивши гамак від дерев, він разом з усіма, хто в ньому був, помчав у височінь.

Вихорець сміявся і тішився,з того як весело він пожартував з Дрімкою і Вечірнім братом. Він зовсім не думав про наслідки для інших. Ніколи не повторюйте пустощі вітерця Вихорця!

Тим часом у Зеленому місті наступив час сніданку. Лісник Грем ще звечора прийшов подивитися як там його донечка, яка пропустила вечерю, але нікого не знайшов.   Зник   гамак  і диномимрик. Натомість купа гілля і листя лежала на траві після нічного буревію, який влаштував Вихорець. Повернувшись додому, він все розповів дружині.

Незабаром, вже всі жителі Зеленого міста шукали Емму. Адже це вперше з міста зникла дитина.

Вечірній вітерець та Вихорець  прилетіли  у кишеню фартушка Бабуні Хмаруні і лягли відпочивати,скрутившись клубочком. Хмаринка  відправилася чиститися до Бабуні Чистюні від порохів. Все було як зазвичай, але без Дрімки.

Наступила пора, коли Вечірній  вітерець знову вилетів зі своєї затишної домівки ,підхопив хмаринку і помчав по  звичному маршруту.

Ніхто не помічав  відсутності Дрімки. Але раптом почали чхати  бабусі, дідусі,павучки,бджоли і квіти.Чхали навіть пташечки, які залітали з Зеленого лісу .Зоряний пил осідав все більше і більше, нікому було його збирати та відносити на планету. Мешканці  Зеленого міста тим часом  вкладалися у свої м’які постельки, втомлені після марних  пошуків зниклої дівчинки. Але заснути так  нікому і не вдалося.

Розділ 4

Нові друзі Дрімки

Дрімка  впав  на щось тверде  і  вперше відчув,що таке земля. Його мало не  розплющило під час падіння, адже Вихорець дуже швидко  полетів додому, не помітивши, що  загубив товариша. Довелося прикласти чималих зусиль, щоб прийти до себе і зорієнтуватися у просторі. Неподалік він побачив шмат тканини, Емму і диномимрика, які теж випали з гамака і були без свідомості. Дрімка поспішив привести  їх до тями. Емма лежала з заплющеними очима і не рухалась. В голові всі думки перемішалися. Було боляче ворушитися, в тілі все дзвеніло і це дуже сильно її лякало. За якийсь час вона відчула, що її огорнув приємний спокій і тепло, біль поступово вщух, всередині щось радісно затріпотіло, і з’явилося бажання поворухнутися і відкрити очі. Те саме відчув диномимрик Айк. Майже одночасно вони відкрили очі.

Дівчинка побачила перед собою хлопчика, схожого на неї, такого ж маленького і тоненького, який випромінював світло, доброзичливість та співчутливість. Дрімка видавався дуже добрим,веселим і зовсім несхожим на інших людей.

– Хто ти? –  запитала вона.

-Мене у моєму місті звуть усі Дрімкою, а як тебе називають? – і собі запитав він.

-Я Емма, а це диномимрик Айк, мій друг.

Дрімка розповів їй, про свою вечірню подорож, про бешкетника Вихорця, який любить веселитись, показав срібну сумочку з зоряним пилом, який згодом мав перетворитися на земний порох. А Емма розповіла про своє місто,батьків,сірих пташечок,які вміють співати і зафарбовуватися в чудові кольори ввечері.

Підходив час обіду в Зеленому місті. Емма з диномимриком,які пропустили вечерю і сніданок, вже відчули  голод і сильний  холод. Роздивившись навкруги, вони побачили, що опинилися серед засніжених чагарників на схилі вулкану, по якому стікала вода.  Ближче до долини, вже бурхлива, швидка, річка розтікаючись сріблястими струмками   по зеленій долині, зникала під землею, напуваючи собою всі рослини і дерева. Один  струмок був дуже допитливим, він не поспішав зникати під землею, бо незважаючи на те, що своє вічне життя він мільйон разів перетворювався з води на пару, з пари на лід, з льоду знову на воду, побував на землі, під землею та на небі, знав про все і про всіх, він і далі шукав пригоди та ще незвідані таємниці. Його  увагу привернули маленькі  діти,  кудлате звірятко, які блукали по чагарниках і він побіг до них, міркуючи:

“Діти,- згадував Струмок,- це такі маленькі люди, їм потрібна їжа, тепло, дах над головою та догляд батьків. І  що вони тут роблять? Самі без дорослих людей…напевне їм потрібна допомога!”

Диномимрик  Айк  помітив  струмочок, який намочив йому лапки. Емма вирішала скуштувати, що це таке мокре і текуче. Смачну і свіжу  воду  вони пробували вперше. Вона сильно відрізнялася від того болотяного на смак напою, яку споживали з рослин і моху мешканці Зеленого міста.Напившись досхочу, нові друзі сіли перепочити біля Струмка.

Емма з Дрімкою міркували, що робити  далі.Серед чагарників було холодно і їжі не було. Потрібно було йти туди де тепло і де, можливо вони знайдуть їстівні рослини. Струмочок вирішив заговорити і допомогти знайти дітям притулок.

– Ходіть за мною, там внизу, у підніжжя вулкана, є тепла печера, де можна зігрітися, а неподалік в долині росте солодка тростина і ліщина які вам стануть і за обід і за вечерю. Емма, загорнута в кропив’яний гамак, диномимрик Айк і Дрімка підхопилися і пішли вслід за Струмком. Чагарників і снігу ставало все менше, почали де- не -де з’являтися ялівець з ялинками, йти стало зовсім легко, бо м’який мох разом з зеленою травою вкривав доріжку.

Долина, оточена величними горами в білих снігових шапках, видавалась досить затишною, а вздовж річки росло багато тростини з солодким соком. Струмочок показав шлях до місцини, де росла ліщина, і діти з диномимриком назбирали достатньо лісових горішків. Усі троє вперше їли  тростину. Для Емми  їжа виявилася дуже  смачною, її настрій став хорошим і  усмішка з’явилася  на її обличчі . Айк, наївшись горіхів і солоду вирішив порозважатися, напустивши мильних бульбашок, чим потішив дітей. Ось так дружньо,розмовляючи дорогою зі Струмком ,товариші дійшли  до печери.

Розділ 5

Пошуки зниклих дітей

У Зеленому місті дорослі, діти і диномимрики так і не змогли заснути. Зробивши заплановану роботу на два дні вперед вони захвилювались, бо ніхто не зміг пояснити причину безсоння. Щоб якось добути до ранку, чоловіки стали влаштовувати змагання, бігали наввипередки, боролися, присідали і стрибали.

Їхні сім’ї спостерігали за змаганнями, вболіваючи за свої рідних, молодші діти  і собі почали влаштовували подібні розваги, аби хоч якось відволіктися від хвилювання.Бабуня, яка дуже любила дітей, змайструвала з трави і кропив’яної мотузки  кулю, розділила дітей на дві команди і вигадала правила для гри. Поміж ігор,малята слухали оповідання і казки ,які вигадувала Бабуня.

Не спали після вечері і батьки Емми. Енн зібрала в торбинку  сушених корінців та грибів,щоб вистачило на кілька днів, і разом вони вирушили до лісу на пошуки Емми і диномимрика.

Взявшись за руки, вони йшли стежкою встеленою мохом до старої модрини. Древній ліс простягався перед ними нескінченно далеко,стовбури дерев були товсті і вузлуваті,вкриті шарами смарагдового моху та лишайників, які ледь помітно виблискували в місячному світлі. Лісова тиша була глибокою,її порушував лише час від  часу шелест листя.Таємничі тіні,лякаючи Грема і Енн,танцювали між деревами,але завдяки дивним грибам,що світилися біля коріння дерев вони прямували до мети. Поволі,обережно ступаючи моховим килимом вони дійшли до модрини.Це було найстаріше,не схоже на інші рослини, дерево, з масивним стовбуром,вкритим глибокими борозенками та завитками,які приховували історію написану часом. ЇЇ гілки простягалися широко й високо,а кінчики були прикрашені м’якими пір’ястими голками,що переливалися усіма відтінками зеленого і зачаровували своєю пухнастою  красою. Серед голок висіли темно-сірі шишки,схожі на дерев’яні квіти. Лісник часто приходив на галявину та радився, як краще доглядати за рослинами та що робити з хворими і пошкодженими деревами. Подружжя мало надію, що дерево допоможе.

****

Тим часом пилу у Хмарковому місті все більшало і більшало. Вже не лише горища будинків були заповнені ним, а й на хмаркових вулицях лежав товстий шар порохів.

Бабуня Квітуня і Бабуня Сміхотуня відправилися до Бабуні Хмаруні на пораду.

Слід було негайно відшукати Дрімку, адже без нього місту загрожувала не тільки чхаюча хвороба, а й небезпека обвалу, адже воно було з хмар і найменший надлишок пилу міг спричинити жахливу катастрофу.

Бабуні підійшли до підніжжя хмаркової гори і сіли на красиву рожеву хмаринку ліфт, яка підняла їх до будинку Бабуні Хмаруні.

Привітавшись, кілька разів чхнувши, вони розмістилися у вітальні навколо кришталевої квітки, на якій можна було відшукати загублені хмаринки.

– Будь ласка, квіточко, покажи останній шлях Вечірнього вітерця і Дрімки,- попросила  Бабуня Хмаруня.

Квітка прокинулась, адже її вже дуже давно не турбували і, розгорнувши свої карти, стала показувати шлях Дрімки. Стрілка навігатора рухалась повільно, звичним курсом, аж раптом щось її підняло вгору і закрутило та відкинуло далеко в бік, на північні гори. Збільшивши за допомогою лупи місце, де вона зупинилася, Бабуні уважно стали виглядати Дрімку.

Серед сухих чагарників, вони зуміли розгледіти залишки хмаринки, які зачепилися за колючки, а також бурхливу річку, яка спускалася з вершини льодовика.Прослідкувавши за нею, вони побачили, що та щезла у темній печері.

Розділ 6

Печера та її господар Вогняний Король

Діти і диномимрик зайшли в темну, але теплу   печеру. Струмочок побіг кудись, але швидко повернувся, принісши з собою камінчики які в темряві почали світитися. Це був фосфор. Накопичене за день каменем світло, розсіювало темряву і можна було добре роздивитися все навкруги. Зі стелі звисали сталактити – величезні кришталеві бурульки. Печера мала голос:скажеш до неї добре слово і вона тобі відповість тим самим, а скажеш непривітне ,то почуєш в десять раз  гірше. Струмочок плескався у  калабані, бавився з краплями води,  розглядаючи нових друзів. Вони йому дуже подобалися. Емма, жодного разу не вередувала і їй все більше була до вподоби ця несподівана пригода.

Вона залюбки смакувала солодкою тростиною та горішками. Диномимрик Айк не відходив від дівчинки, зігріваючи її своїм теплом. А  от Дрімці не дуже подобалася ця пригода, хоча він теж радів знайомству з Еммою і Айком, але  хвилювання примушувало міркувати , де  б знайти таке місце,щоб зустрітися з вітром. Він розумів про  небезпеку, яка загрожувала Хмарковому місту.

Втомлена дівчинка  пригорнулась до диномимрика і заснула. Раптом стіна печери затріщала і крізь тріщини почала просочуватися гаряча вогняна жижа. Струмок побіг у розвідку і одразу зашипів, перетворившись у пару. Дрімка підійшов впритул і почав уважно роздивлятися дивну речовину.Це була лава. Вона загрозливо  шкварчала, намагаючись налякати всіх.  Лава підібралася до черевиків, в яких був взутий Дрімка і зупинилася. Відчувши зоряний пил, вона відступила назад. Дрімка уважно спостерігав, як лава ховається назад у стіну. Коли зникла остання крапля вогняної рідини, з темряви вийшов чоловічок. Невеликий зростом, його борода і волосся горіли блакитно-жовтим вогнем, шапка, жилетка, штанці та черевики були з різнокольорового каменю. У відблисках вогню, одяг яскраво світився. Емма і диномимрик прокинулися.

– Радий вітати вас у Кам’яному місті, – промовив чоловічок до Дрімки та Емми, яка дивилася величезними сонними очима і кліпала довгими віями. – Я, створив підземне місто і все, що є в ньому. Сподіваюся, що вас не налякала лава, вона любить мандрувати і створювати нові печери всередині гір, а ще нові чудернацькі камені та міцну гірську породу. Бачу, що на ваших черевиках  є зоряний пил. Розкажіть, хто ви і як потрапили до мого міста. Дрімка з Еммою розповіли про спільну пригоду, а також про Хмаркове і Зелене місто.

Розділ 7

Допомога  лісу

Батьки Емми вийшли з Зеленого таємничого  лісу і потрапили на світлу галявину, посеред якої росла модрина.

” Напевне, щось трапилося з дитиною,- одразу подумалося їй,-інакше чого б вони двоє прийшли?”

Лісник притулився до могутнього стовбура  модрини і промовив:

– Добрий день, Модрина.Я шукаю донечку. Може ти бачила її, чи щось чула  про неї?

– Нічого не бачила і не чула, про твою дитинку, але через воду, яка тече в наших коренях, я зв’яжуся з усіма деревами, і обов’язково щось дізнаємося. Шкода, що ваша донечка зникла,- поспівчувало дерево Грему.

Мама Емми присіла на пеньок, її ніжки були стерті до крові, далі вона не могла йти.  Лісник назбирав листя і приклав до її ран.

– Далі я піду сам, ось тільки Модрина скаже у який бік, а тобі потрібно відпочити і повернутися додому,- сказав лісник.

– Мені так шкода,- відповіла йому Енн,- я дуже хвилююся, але  в душі  маю  відчуття, що Емма і диномимрик у повній безпеці. Я повернуся до міста,як тільки зможу йти, а ти обов’язково знайди нашу маленьку донечку.

Хвоя на модрині зашелестіла, і лісник почув наступне:

– Ось ялина біля вулкану, відповідає, що бачила дівчинку, мохнату тваринку і зоряного хлопчика.  Вони щезли в печері і більше їх не було видно. Тобі потрібно вирушати  в тому напрямку,до вулкана, там ти і знайдеш доньку.

Грем вперше за ці дні зміг заспокоїтись: у нього з’явилася надія.

– Але шлях  пролягає через болото з крокозаврами,- продовжувало дерево. По поверхні землі ти, друже, не пройдеш, бо вони тебе залоскочуть. Я попрошу своїх родичів допомогти тобі пройти  по повітрю над болотом: широкі і довгі гілки евкаліптів вишикуються в одному напрямку і переплетуться  один з одним, створивши такий міст .Лісник попрощався з дружиною і вирушив далі.Він перейшов гіллястим мостом небезпечне болото ,роздражнивши крокозаврів, які завжди хотіли розважатися і лоскотати всіх,хто проходив повз ,і опинився на узліссі біля  вулканічної долини . Втомлений та голодний, але неушкоджений,  він ліг на траві  відпочити.

Розділ 8

Вечірня казка для малят про сумну зірочку

  У Зеленому місті наступив час вечірнього відпочинку.Потрібно було відновити сили ,бодай просто полежавши горілиць. На центральній площі міста , стояв великий пень,порослий зелений мохом і кучерявим листям папороті.Навколо нього було багато менших за розміром пнів. Таку  галявину зробили  для відпочинку і вправ які вигадували діти з диномимриками. Щодня туди приходила Бабуня ,найстарша мешканка Зеленого міста, яка розповідала  історії. Оскільки сон не брався, історія обіцяла бути довгою, до ранку.

– Сьогодні я розповім про  одну  зірочку ,- всі стали уважно слухати.

Далеко-далеко в небі, там де ми можемо полетіти лише думками, жила собі зіронька. Вона росла, дорослішала, перетворившись за якийсь час з маленької на велику, гарячу зорю.

Якось їй подумалося: “Для чого я даю стільки світла і тепла, кому це потрібно?”, – але відповіді не було ні звідки.

Навкруги була порожнеча і темрява. Навіть сестри зорі були так далеко, що тільки можна було  розгледіти малесенькі яскраві цяточки вдалечині.

– Самотність, це так жахливо,- продовжувала говорити зірка сама з собою,- це дуже сумно і я більше ніколи не буду посміхатися, бо немає до кого.

Вона спочатку сумувала, а потім почала сердитися сама на себе. І  вона вибухнула.  З зірки вилетіло багато шматочків льоду – це був весь її сум. З часом вони почали притягуватися до метеорита, який самотньо летів у темряві. Світло і тепло ,все що залишилося від гарячої зорі, потягнулися вслід метеориту. Але це був не простий шмат космічного каміння – в ньому було багато різного насіння.Теплі промені світла розтопили лід, і він перетворився на океан.Сплячі насінинки, відчувши світло і воду, почали зростати. І виросли великими гіллястими деревами. За якийсь час з них посипалися жолуді, які  вітри розвіяли  по всьому простору. Незабаром з інших насінин з’явилися інші дерева та рослини, диномимрики і ми.

– Ось така історія, про самотню зірку ,яка подарувала вічне життя .Її тепло досі нас зігріває , пробиваючись різь сірі хмари.Даруйте тепло і світло своїм рідним і ніколи не дізнаєтеся ,що таке самотність ,- завершила Бабуня свою оповідь.

Розділ 9

Вуглики і екскурсія Кам’яним містом

Вогняний король, запросив своїх гостей спуститися всередину Кам’яного міста. Емма, Диномимрик і Дрімка йшли вогняним тунелем, минаючи печери неймовірної краси, з хитромудрими кам’яними візерунками, які змінювалися. Спустившись у найглибші надра гори, друзі відчули сильний жар і специфічний сірчаний запах, який вимусив закрити носи. Вогняний Король зупинився і сказав:

– Дрімко, ти маєш зоряний пил у своєму мішечку?

– Так, маю досить,- відповів Дрімка

-То посип ним Емму та Айка, щоб не обпеклися  і не задихнулися. Моє місто живе в серцевині  гори, і тут постійно кипить робота. Жителі міста, вуглики, постійно зайняті, вони перетворюють все, що їм попадає в піч на паливо та мастило для ядра міста, яке повинно постійно крутитися, щоб було тепло. Інколи  вуглики  перетворюються на алмази – це самий міцний камінь у світі, або на графіт, м’який камінь,яким можна робити малюнки.  Поки Король розповідав, Дрімка дістав з сумочки зоряний пил і щедро посипав ним друзів, кожен ще й помастив в носі, аби не чути неприємного запаху.

В тунелі було запаморочливо спекотно, але зоряний пил відштовхував жар і діти добре себе почували. Чорні вуглики бігали туди – сюди і постійно щось кидали до печі ,в якій булькала  лава.

Минувши центр міста з розжареним ядром, яке постійно оберталося завдяки всюдисущими працьовитим вугликам, Вогняний король, запросив гостей до незвичайної місцини. На галявині, де було приємне тепло, росли невідомі їм рослини. Вони були прозорими, міцними і сяяли, зверху на них падали краплі води і промені світла.

Ці чудернацькі рослини були різними по висоті, їх було багато і верхівки були колючими.

Посеред цих кам’яних заростей була куля, яка сяяла так, що Емма і диномимрик примружили очі. На цю кулю потрапляло найбільше світла і крапель води, вона відображала все що було навколо неї і все що потрапляло разом з променями світла.

– Це моє улюблене місце, – промовив Вогняний король,-  тут цікаво, адже в кулі живуть люди, схожі на тебе, Еммо, є багато кумедних тваринок і красиві зелені дерева, що постійно рухаються,  залишаючись на місці.

– А що це за такі чудернацькі штукенції,- запитав Дрімка, вказавши на кам’яні квіти.

-Це кришталь, утворюється   з дрібних прозорих піщинок та крапель води, які через щілинки падають зверху. Цей камінь має властивість набувати форми світла, яке сюди потрапляє.

-Це дуже схоже на квітку Бабуні Хмаруні, яка допомагає шукати зниклі хмаринки,- зрадів Дрімка і уважно почав заглядати в кулю з усіх боків.

Раптом  він побачив Бабуню  Хмаруню та інших бабусь. Вони плескали в долоні, танцювали і тішилися, попри надокучливе чхання.  Адже вони нарешті знайшли Дрімку і це означало лише одне: що скоро все налагодиться у Хмарковому місті.

Емма і диномимрик  роти повідкривали від здивування,бо це було те саме місто про яке говорили пташки між собою. Дрімка вирішив показати друзям свою домівку  через кулю.

Здивування Емми було ще більшим, коли вони дізналися, яке місто з середини. Все там було кольорове. Затамувавши подих, друзі розглядали будиночки з балкончиками, вулички з лавочками, хмаркові дерева з фруктами та неймовірної краси клумби . А Вогняний король, був  зачарований і Хмарковим містом і бабусями.

Раптом Емма заплакала:

– Що трапилося? – запитав її Дрімка

-А як тепер мені   потрапити додому, до матусі і татуся,- схлипувала дівчинка, – моє Зелене місто теж красиве, а під верхівками дерев літають ті ж самі чудові дивовижні птахи, як у Хмарковому місті.

Дрімка, який весь час , переймався, як зустрітися з вітерцем, тепер став міркувати і про те, що друзям теж потрібно потрапити додому:

“Вогняний король проведе мене на верхню галявину і там я зустріну Вітереця Вечірнього, або Ранкового, адже вони вже знають координати, а як Емма з диномимриком доберуться до свого міста? Вони ж маленькі діти, які ніколи ніде не були, а кругом все невідоме і, часом, навіть небезпечне.”

Дрімка вирішив взяти дівчинку і диномимрика разом з собою до Хмаркового міста.Вони були легенькі,тому хмаринка зможе підхопити їх усіх разом, а там, разом з Бабунями, вони щось придумають.

– Ми всі відправимося до Хмаркового міста, а потім вирішимо як повернути вас з диномимриком до дому,- заспокоїв Емму, Дрімка.

Диномимрик і Емма  припинили хвилюватися і вже з нетерпінням очікували нових пригод і можливість на свої очі побачити Хмаркове місто.

Розділ 10

Велике прибирання

А в Хмарковому місті бабусі вже почали повертатися до своєї щоденної роботи. Було вирішено, що Вихорець сидітиме біля квітки і чекатиме, коли Дрімка з’явиться на галявині за межами чагарників і подалі від розжарілого вулкану. Бабуня Хмаруня чмихаючи, все ж стала варити нові хмаринки, в дворі очікувала на порцію дощинок і смішинок велика купа чистих сухих хмар, які випрала і висушила Бабуня Чистюня. Бабуня Квітуня полетіла на хмаринці в свою оранжерею, адже там дозріли нові хмаркові різнокольорові розчини з яких потрібно було виростити нові квіти. Квіти вирощувалися так: бабуня малювала на хмаринці майбутню квіточку і намочувала в кількох кольорових пахучих розчинах . А далі просто дула крізь хмаринку, так само, як ми дуємо на мильну піну і робимо бульбашки. Тільки в оранжереї літали не мильні бульбашки,а запашні тюльпани,гладіолуси, півонії, лілії,лаванда та інші квіточки ,які  одразу опускалися в ґрунт і пускали корінчики. Далі їх переносили зростати в сад і город, де бджілки перелітаючи з однієї квітки на іншу, переносили  пилок. Вечірній вітерець, пролітаючи над квітами, розносив містом нові пахощі.

Бабуня Сміхотуня поспішила до своєї домівки, адже вона залишила на павучків сонячні зайчики, які потрібно було переробити в сміхотунчики. Павучки теж чмихали, але роботу свою робили, хоча і повільніше, ніж Бабуня Сміхотуня. В будиночку назбиралося занадто багато пилу, адже горище було спеціально пристосоване для збору зоряного пилу і сонячних промінчиків. Тому Бабуня Сміхотуня взяла хмаркову мітлу і почала прибирати горище та будинок. Незабаром чимала гора зоряного пилу назбиралася в подвір’ї.

-Швидше б Дрімка повернувся,- скаржилася вона, раз по раз чмихаючи,- бо якщо пил буде далі накопичуватися, то Хмаркове місто неодмінно опуститься нижче, а може і зовсім впаде і це буде катастрофа.

– Ми можемо сплести щільну тканину з павутинок,- запропонували Сміх і Хох,- для того, щоб в нього зібрати пил і опустити його вниз.

– Апчхи, це чудова ідея. Нумо, до роботи, мої маленькі помічники. Це буде просто чудово!! До праці!

Павучки ткали павутинку, з якої потім плели тканину для зоряного пилу, і навіть артистки смішинки вилізли зі своєї скриньки і теж взялися до роботи.

Бабуня Чистюня, аби не сидіти без роботи, продовжуючи чхати, пішла в гості до Бабуні Солодуні, попити Хмаркового чаю з квітковим медом і допомогти чистити брудний посуд.

Тим часом Вихорець з іншими вітрами уважно заглядали в квітку, чекаючи появи Дрімки на галявині.

Розділ 11

Повернення Дрімки 

На кришталевій галявині друзі зустрілися зі Струмком. Він бавився камінцями, обточуючи їх до ідеальної гладкості. Вогняний король тримався подалі від Струмка, адже вони  могли зашкодити один одному: вогонь згасав, а вода в Струмку від жару перетворювалася в пару і осідала на стелі кришталевої печери.

– Тут я вимушений вас залишити, – промовив Вогняний король,- далі вас на поверхню проведе Струмок, вода в ньому буде теплою, бо під галявиною протікає лава,тому ви не замерзнете .А мені далі йти не можна, бо я спричиню пожежу в Зеленій долині.

Емма і Дрімка щиро подякували Вогняному Королю за теплий зустріч і допомогу.

Диномимрик тулився до ніг Емми, а Емма міцно тримала Дрімку за руку. Було моторошно йти самим, без господаря печер. Але страх швидко минув, бо Струмочок знайшов легкий шлях і друзі були у безпеці.За якийсь час вони побачили вихід. Залишивши  темний тунель, Струмочок перетворився на красивий водоспад, внизу якого з’явилася  веселка. Всі дуже зраділи ,бо опинилися на просторі і дихали свіжим повітрям. Вихорець з Ранковим вітерцем і з кількома міцними, пухкими хмаринками вже мчали до мандрівників. Бабуня Хмаруня попросила вітри підхопити Дрімку, дівчинку, диномимрика та Грема. Вихорцю довелося трішки політати, але він таки знайшов сплячого лісника і, підхопивши його, всадив на хмаринку, помчав у місто до бабусь. Татусь Емми був напівпритомним і майже нічого не зрозумів і за якийсь час він заснув міцним сном завдяки зоряному пилу, який був на хмаринці.

Незабаром Дрімка, Емма та диномимрик теж були у Хмарковому місті. В будиночку Бабуні Хмаруні лісник, який прокинувся вельми здивованим,бо опинився в дуже  затишному місці, зустрів свою донечку  цілою та неушкодженою і одразу забув про всі свої поневіряння густими заростями старого лісу. Емма теж не знаходила собі місця від радощів, вона зачепилася за татову шию і не відпускала його дуже довго. Бабуня Солодуня прислала з хмаринкою частування для гостей. Пудинг і чай виявилися неймовірно смачними і після довгих митарств, Емма з’їла зі смаком всю порцію.Єдиним недоліком був жахливий нежить, який турбував мешканців і гостей міста.Потрібно було негайно прибрати місто від пилу.

Дрімка став міркувати, як йому найшвидше прибрати зоряний пил з Хмаркового міста.  Не встиг він попросити про допомогу, як Бабуня Сміхотуня разом з павучками наткали тканини і пошили мішки для порохів. Почалося прибирання міста.

Емма разом з татом допомогли замітати і збирати пил у купи. Диномимрик  Айк теж намагався   замітати  своїм пухнастим хвостиком вулички міст. Тато дівчинки був дуже винахідливий і зробивши з хмарки, яку дозволила взяти Бабуня Хмаруня, мітлу ,шуфлю і  тачку, швидко повимітав і зібрав пил з горищ всіх будинків.

Самий останній будинок, куди вони прилетіли, був будинок Бабуні Квітуні. Емма зраділа, адже це місце їй сподобалося найбільше, коли вона розглядала місто в підземній кришталевій кулі.

Дрімка прибирав горище, а лісник з Еммою пішли прибирати оранжерею. Бабуня Квітуня розповідала новоприбулим гостям тонкощі городньої справи. Радо показувала свої експерименти з квітами, розповідала як  називатимуться  квіти і яким буде на смак пилок .А ще розповіла про кольори, адже їх було безліч, назвала кожний колір і порадила як краще поєднувати квіти в букеті.На городі вона повисмикувала овочі : моркву,буряк,пастернак та петрушку, зірвала броколі та кабачки для вечері, розповіла як їх  вирощувати та які страви можна готувати,а також познайомила своїх гостей з сімейством бджіл .Допоки татусь з донечкою підмітали оранжерею, бджілки витягнули з вулика мед в щільнику ,щоб подарувати гостям  солодку смакоту.

Коли остання порошинка впала у мішок Дрімки, усі мешканці та гості Хмаркового міста перестали чхати і вирішили влаштувати свято на честь повернення Дрімки.

Павучки прикрашали мережевною павутиною простір між будинками, Бабуня Солодуня приготувала безліч хмаркових ласощів: зефір, мармелад, пастилу та пудинг. Бабуня Сміхотуня наготувала  мішок сміхотунчиків та смішинок .Бабуня Чистюня випрала і випрусавала одяг Грему, подарувала светрик і штанці Еммі,щоб та не мерзла і гарно розчесала густу шерсть диномимрика, а також приготувала порошок для чищення зубів,щоб вони не боліли після солодощів, а Бабуня Квітуня посіяла безліч квітів на вулицях міста, і випустила бджіл і птахів щоб співали  чудових пісень.Серед озера забив водограй – це струмочок з печери у вигляді пари потрапив у Хмаркове місто. Дуже вже  він прив’язався до  друзів,з якими так весело провів час і тепер йому бракувало їхнього  товариства. Всі у місті танцювали і співали ,їли смаколики і милувалися квітами.

Емма ходила за Бабунею Солодунею випрошуючи чергову мармеладку, а Диномимрик потоваришував з павучками, які навчили його грати в доміно. Смішинки давали акробатичні вистави і насолоджувалися оплесками та увагою глядачів.

Батько  Емми зацікавився роботою Бабуні Квітуні. Вони з Енн давно мріяли про садок і город, як у Хмарковому місті, тому  розпитував ,як Бабуня вирощує такі чудові рослини.

Бабуня все розповідала. Скільки має бути зоряного пилу, для вирощування, скільки пари, яка перетворюється в крапельку, і зволожує зоряний пил, та сонячні промінчики, для того щоб нагріти рослинну для всмоктування водички для утворення поживного сиропу. Колір рослина матиме тільки за умови сонячного світла і води з кристалами вулканічного попелу. Якщо в Зеленому місті не буде сонячного проміння,попелу, води і ґрунту з зоряного пилу, всі зусилля зробити сад і город підуть  нанівець.

Лісник Грем засмутився.

Але Бабуня Сміхотуня була ще та винахіндиця. Ось що  вона запропонувала.

-Зоряного пилу в нас назбиралося багато мішків, для городу вистачить. Ми скріпимо зоряний пил сніжинками і шматочками льоду з північного джерела, щоб він по дорозі не розсипався з мішків, адже вітерець  буде летіти на дуже великій швидкості. Потім я направлю промінчики на грядки, а вітри розженуть хмари, але потрібно знайти  затишну галявину ,без дерев і кущів. Дрімка з Вечірнім Вітерцем пошукають, де неподалік вашого міста є така  ділянка, щоб  можна було висипати зоряний пил.

Струмочок прокладе собі новий шлях з льодових шапок вулкана до грядок і приноситиме дорогоцінний попіл і тоді все обов’язково виросте!

Емма  дуже зраділа. Вона, куштуючи мармелад , вже насолоджувалася в уяві чарівним садом з городом, як у Бабуні Квітуні, де будуть жити чудові кольорові співучі пташки і, можливо, навіть бджоли, які роблять такий смачний мед.

Розділ 12

Повернення до Зеленого міста

Наступила вечірня пора. Тато з донькою вляглися на зручних хмаркових ліжечках у будиночку Бабуні-Квітуні та солодко спали, втомлені пригодами. Бабусі теж міцно спали, адже пилкова хвороба не дозволяла милуватися снами і відпочивати кілька днів поспіль. Дрімка сів на хмаринку,набрав пригорщу зоряного пилу і підхоплені вечірнім вітерцем ,вони полетіли до лісу та Зеленого міста.

Пролітаючи над вулканом, біля підніжжя якого вони вийшли з печери, Дрімка побачив Струмок,який стікав Водоспадом по схилу гори до Зеленої долини. Трішки далі утворилася впадина над якою висів туман, адже вода,  потрапляючи на лаву,яка намагалася прокласти собі шлях на поверхню, перетворювалася в пару. Зметикувавши, що це саме те місце де будуть рости рослини, Дрімка його запримітив і далі полетів у Зелене місто, де було теж багато роботи. Розсипавши пил над будинками, Дрімка побачив,що всі мешканці нарешті  заснули  міцним солодким сном.

Спала і мама Емми.

Їй снився сон, в якому вона побачила свою донечку, яка йшла з татом по красивому веселковому мосту.І в руках у неї були незвичайні рослини. Вони були чудернацьких форм і забарвлень. І за дівчинкою тягнувся шлейф з цих рослин, коли вона ступила не землю, то вся земля вкрилася чудовим різнобарвним килимом, над яким літали пташки та дивні маленькі смугасті створіння. Матуся Енн посміхалася у сні. Вона вірила, що скоро побачить своїх близьких. А ще, вона відчувала, що їх чекають зміни та неймовірні сюрпризи.

***

  Емма з татком чудово почувалися в Хмарковому місті, але настав час повертатися додому, попереду їх чекала зустріч з матусею. Емма вирішила більше ніколи не капризувати і слухатися батьків, чемно їсти усі страви, бо мама навчиться готувати солодощі, і всі гуртом вирощуватимуть квіти та овочі. Попереду було стільки мрій та праці!

Бабуні зібрали подарунки в дорогу, підготували хмаринки, на яких розмістилися гості. Дочекавшись, щоб усі попрощалися, Ранковий вітерець підхопив  потяг з хмар і полетів з першими промінчиками сонця по веселковому мосту. Позаду хмаринок були причеплені мішки з зоряним пилом, які мали стати зоряним ґрунтом.

Спустившись з мосту, Ранковий вітерець пролетів на болотом з крокозаврами  та евкаліптовим лісом , а коли вони наблизилися до Зеленої долини ,лісник Грем  відчепив  мішки з пилом. Зоряний пил з крижинами впав у туманну улоговину.

На площі Зеленого міста зібралися мешканці які тільки-но прокинулися і побачили потяг з хмар. Прямо з неба опускалися різнокольорові хмаринки.Найбільша хмаринка опустилися на пухку мохову підстилку і з них зійшли Емма, її татусь і диномимрик. А також павучки. Вони їхали на випадок якщо потрібно буде залатати мішки в дорозі .Та й просто їм кортіло  подивитися, де живе дівчинка,з якою вони потоваришували. Ніколи до цього у місті не було стільки радощів, веселощів та жартів. Усі щиро раділи, що Емма повернулася цілою та неушкодженою.

Ранковий вітерець, разом з хмаринками, попрощавшись, відлетіли, адже їм не можна було зупинятися на довго в одному місці. Вітерець пообіцяв повертатися до міста щоранку і приносити свіже повітря ,сонячне світло та рожевий  світанок.

Серед натовпу людей, Емма побачила матусю та побігла до неї.Енн не впізнала донечку, адже за цих кілька днів вона значно змінилася. Її тіло вже не просвічувалося, на щічках червонів здоровий рум’янець, а на устах була щира посмішка.

– Матусю, я більше ніколи не вередуватиму і завжди гарно їстиму. Дивися, що в мене є, – і донька показала матусі чудові насіння, подарунок від Бабуні Квітуні і мармелад, який подарувала Бабуня Солодуня.

-Тепер у нас буде багато смачних овочів і чудові квіти. Це подарунок з Хмаркового міста.

Дівчинка розповідала все, що трапилася, а її матуся, яка мало, що розуміла в її розповіді, просто тішилася поверненню своїх рідних.

Тато Емми розповідав усім сусідам про Хмаркове місто та Веселковий міст, по якому вони спустилися, а також розповів, що тепер він зробить город, сад для всіх і квітник з оранжереєю, точнісінько, як у Бабуні Квітуні.

На наступний день, мешканці Зеленого міста відправилися до долини, де був розсипаний зоряний пил. Змайстровані з дерев’яних палиць  мотики і граблі чудово розпушували ґрунт у який Емма з матусею та іншими дітьми дбайливо і з любов’ю клали насіння.

Бабуня Хмаруня і Бабуня Сміхотуня з Хмаркового міста спостерігали за роботою через кришталеву квітку.

По черзі над долиною йшов дощик і світило сонечко. Промінчики,потрапивши на землю, нагріли її, а сміхотунчики почали будити зернятка та насінинки.Струмочок, який спускався зі сніжних шапок гір , пробігаючи по печерах, самоцвітах і кристалах насичувався кольоровими мінералами, теплом, попелом і, потрапляючи в землю ,живив зернятка, в яких з’явилися корінчики і вони могли самостійно пити  водичку.

За якийсь час пробилися маленькі паростки, над поверхнею, які потім перетворилися на квіти та їстівні рослини.Люди зібрали перший урожай картоплі, моркви, буряка, капусти, і гарбузів. Тепер страви були корисними та різноманітними. Емма тішилася великому розмаїттю барвистих квітів. Незабаром Бабуня Квітуня зробила людям ще один дарунок. Дрімка з Вечірнім Вітерцем принесли у долину сім’ю бджіл, яким дуже сподобалося нове житло і нові сусіди.На знак хорошого відношення і миру з людьми бджоли поділилися своїм багатством –  медом.

Епілог

Відколи сталася ця дивовижна пригода з вередливою дівчинкою, яка не мала апетиту, минули тисячі, а можливо і мільйони років. Але ми і сьогодні з вдячністю приймаємо дарунки землі, неба, живої і не живої природи.Завдяки їм ми маємо щодня смачну та поживну, а головне корисну їжу.

А квіти…хто ж їх не любить.Нащадки мешканців Зеленого міста вдосконалили квітникарство і створили безліч сортів квітів, якими ми милуємося досі.

А бабусі і Дрімка з павучками досі мандрують десь небом, мешкаючи у Хмарковому місті. І коли людям на землі потрібна допомога (а це видно в кришталевій квітці), Дрімка вкладає ідеї до мішечка з зоряним пилом, і у снах людям приходять рішення їхніх проблем, павучки і досі нагадують нам, що ми маємо бути уважними і обережними: спускаючись на тоненькій павутинці, вони іноді лякають нас, водночас перевіряючи нашу сміливість.

Струмочок спускається з вершин гір, перетворюючись на річки, озера, моря, океани, даруючи нам воду, чистоту і свіжість. Вітерці   надалі живуть у фартушку Бабуні Хмаруні, а в Бабуні Чистюні, на жаль, додалося   роботи, адже сьогодні в повітря викидається багато газів зі шкідливими домішками і брудом, які хмарки приносять на собі. Якщо вчасно не попрати і не почистити хмари, то мешканці Хмаркового міста починають знову чхати.

А Бабуні Квітуні настільки полюбилася дівчинка і диномимрик, що вона запросила їх жити до  себе. Разом з Дрімкою Емма   створюють неперевершені квіткові композиції на луках і полях, в горах і лісах. І зараз ми ,споглядаючи красу живої природи, відчуваємо велику   любов ,яка живе у кожному куточку нашої планети.