ФАНФІК ЗА МОТИВАМИ «ШПАГА СЛАВКА БЕРКУТИ»

Славко Беркута йшов нічним, атмосферним та таким теплим містом, але, що коїлось у його голові: думки були заплутані, мов вузли на корабельному канаті, які не під силу привести до ладу навіть самому досвідченому мореплацю. Все, що сталося останнім часом, змусило його переглянути своє ставлення до своїх товаришів та до себе самого. Він більше не був тим хлопчиком, що колись наївно вірив у безумовну чесність, порядність і відданість кожного, хто називав себе “друг”.

По дорозі додому його зупинив хлопець, якого він ніколи раніше не бачив. Високий, худорлявий, у темному пальту, він стояв під ліхтарем, немов очікуючи саме на нього.

— Беркута? Тебе шукали, — почав загадковий хлопець. — Мене звати Назар. Я чув про твої здібності та достатньо знаю, що ти добре володієш шпагою.
— Що тобі від мене потрібно? — насторожився Славко.
— Ти ще не здогадався? Нам потрібен боєць – справжній воїн. У місті є люди, які роблять відверто погані речі. І якщо ми не встанемо проти них, то хто тоді?
Славко дивився на нього, намагаючись розібратися, чи це просто ще один дивний хлопець, чи щось більше. У голові промайнуло: «А може, це шанс?»

Назар привів його в стару будівлю на краю міста, де зібралися ще кілька хлопців і дівчат. Вони тренувалися не лише у фехтуванні, а й у спритності та витривалості.

Серед них була Ліза — вона легко ухилялася від ударів, і її шпага ковзала у повітрі, ніби продовження її руки.
— Отже, це і є знаменитий Славко Беркута? — усміхнулася вона, перевіряючи свою зброю. — Подивимося, що ти вмієш.
Славко взяв шпагу і став у стійку. Він зрозумів, що потрапив у справжню команду — тих, хто не кидає своїх у важкі моменти…