Презентуємо вам

КНИГУ ШАНИ ТА ВДЯЧНОСТІ

Ця книга про тих, хто віддав своє життя за нашу свободу та незалежність.

Герої, які стали на захист нашої Батьківщини, залишили по собі безцінний спадок мужності та відваги.

Ми вшановуємо пам’ять ЗАХИСНИКАМ і ЗАХИСНИЦЯМ України.

Вічна пам’ять і слава  Українському воїну!

Ми пам’ятаємо імена та подвиги ВОЇНІВ,

пам’ятаємо ціну нашого сьогодення

 і бережемо у серцях імена тих,

хто віддав за нього життя.

Щира шана і вдячність,кожному, хто сьогодні боронить нашу землю.

Молимося за душі загиблих ГЕРОЇВ, які встали на захист рідної землі!

Герої не вмирають, вони назавжди залишаються в наших серцях.

Лети, наш Герою, на крилах надії й свободи,

У царстві небесному душу свою заспокой…

Ти — син України, козацького славного роду,

Нескорений ворогом, мужній, незламний Герой!

Майор. Підрозділ: Оперативне командування ”Південь”

  Олександр СВІТЛИЧНИЙ народився 19 квітня 1982 року у селі Заїківка Луганської області. Довгий час служив в Лощінівському радіотехнічному батальйоні повітряних сил, потім був переведений в Арциз командиром роти. Олександр закінчив Харківський військовий університет за спеціальністю «комп’ютеризовані системи, автоматика та управління». А за рік до загибелі обіймав  посаду управління авіації і протиповітряної оборони оперативного командування «Південь» у Дніпрі.

Останнім часам проживав із родиною в Ізмаїлі. На фронт пішов добровольцем , бо так веліло йому серце…    31 жовтня 2014 року за особисту мужність і проявлений героїзм , виявлені за захист державного суверенітету та територіальної цілісності ,за вірність військовій присязі під час російсько-української війни нагороджений Указом Президента України Орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (посмертно)

Вічна Слава Українському Воїну!

Штаб-сержант радіотехнічного поста радіолокаційного вузла ДПСУ (в/ч А2372) 

   Народився у місті Ізмаїл. Навчався у школі №16, згодом в Ізмаїльському технікумі автоматизації виробництва.

  У 2007році Андрій ЗАПОРОЖЦЕВ закінчив Державний університет інформаційно-комунікативних технологій  та здобув кваліфікацію бакалавра інформаційної безпеки.

З 1992 по 2017 рр. Андрій Миколайович Запорожцев проходив службу за контрактом у Державній Прикордонній службі України.

З 2016 року Андрій Миколайович був начальником складу 17-го прикордонного загону імені полковника Олександра Жуковського в/ч 1474 міста Ізмаїл.

Був чудовою людиною: добрим, позитивним чоловіком, який незважаючи на труднощі завжди посміхався, виховував 2 доньок.

У 2020 р. Андрій Миколайович повернувся на військову службу. Запорожцев Андрій Миколайович був учасником АТО.

Виконував завдання по захисту Батьківщини.

Повномасштабна війна застала захисника вже безпосередньо на фронті. Тоді, 24 лютого 2022 року поблизу населеного пункту Нікольське Маріупольського району Донецької області, під час виконання бойового завдання воїн героїчно загинув  у бою проти російських окупантів.

Нагороджений:

 Орденом «За мужність» III ступеня (посмертно) 

Медалями: «За військову службу Україні», «20 років сумлінної служби», «15 років ДПС Україні», «Учасник бойових дій»

Нагородні знаки:

 «Відмінний прикордонник I ст.», «Державна прикордонна служба», «Ізмаїльський прикордонний загін – 70 років»,

«Ветеран військової служби»

Місце поховання – селище Нікольське Донецької області

ВІЧНА СЛАВА І СВІТЛА ПАМ’ЯТЬ ГЕРОЮ!

Старший сержант. Інспектор прикордонної служби 2 категорії, інструктор кінологічного відділення відділу прикордонної служби «Мілове»ДПСУ

Євген КЛЬОВАН народився і жив у місті Ізмаїл, навчався у школі № 14.  Після закінчення школи вступив до Ізмаїльського державного університету, де здобув освіту вчителя фізичного виховання.

     2006 року вступив до Львівського державного університету безпеки життєдіяльності та розпочав працювати в Ізмаїльському районному управлінні Державної Служби з надзвичайних ситуацій, потім служив в Ізмаїльському прикордонному загоні.

      За рік до повномасштабного вторгнення Російської Федерації, за власним бажанням, перевівся з Ізмаїльського до Луганського прикордонного загону, аби захищати Україну від територіальних посягань ворога.

        Третього березня 2022 року він разом з побратимами прийняв бій з окупантами на Луганщині, в районі населених пунктів Красноріченське – Площанка, де отримав смертельне кульове поранення.

       У нього залишилося дружина, троє синів та батьки.

“Він був дуже чуйною та порядною людиною. Завжди був напоготові прийти на допомогу будь-кому незалежно від того, чи був він на роботі, чи то було звичайне життя. Коли в нашу державу вдерся ворог, він не міг залишитися осторонь. Він завжди казав: “Я повинен виконати свій борг перед державою” – згадує про свого чоловіка дружина Олена.

       Старший сержант, інспектор прикордонної служби 2 категорії, інструктор кінологічного відділення відділу прикордонної служби «Мілове» Євген Михайлович Кльован був нагороджений орденом «За мужність» (посмертно).

ВІЧНА СЛАВА І СВІТЛА ПАМ’ЯТЬ ГЕРОЮ!

Матрос. Старший стрілець роти морської піхоти ВМС ЗСУ

Юрій КАРАВАНСЬКИЙ народився  17 липня 1977 року у місті Ізмаїл.  З 1984 по 1992 рік навчався у місцевій школі № 11, по завершенню якої вирішив здобути професію водія.

    Пройшовши строкову військову службу, чоловік залишився у рідному місті та заробляв на життя, працюючи будівельником. 

     З перших днів повномасштабного вторгнення Юрій поповнив ряди військовослужбовців ЗСУ. Був старшим стрільцем взводу морської піхоти.

    Відданий  військовій присязі на вірність українському народу, під час виконання бойового завдання, солдат, старший стрілець роти морської піхоти Юрій Караванський загинув 4 березня 2022 року поблизу села Десантне Ізмаїльського району Одеської області, віддавши за свободу та незалежність Батьківщини найдорожче що є у людини: своє життя. 

    Юрій Федорович віддав своє життя за Україну, за мир і свободу свого народу. Він був не лише воїном, а й звичайною людиною — з дитинством, мріями, працею та сім’єю.

Місце поховання: м. Ізмаїл, міський цвинтар, Алея Слави.

ВІЧНА СЛАВА І СВІТЛА ПАМ’ЯТЬ ГЕРОЮ!

Штаб-сержант. 11 бригада ім. Михайла Грушевського Національної Гвардії України Південного оперативно-територіального об’єднання (в/ч 3058)

Народився В’ячеслав КУЛЯ 30 березня 1975 року у родині військових. Навчався в Ізмаїльській гімназії №9. Згодом здобув вищу освіту в професійному училищі, отримавши професію монтажника з ремонту сталевих і бетонних конструкцій.

У місті чоловік завів родину. Разом із дружиною виховував трьох доньок. Був турботливим та люблячим батьком і чоловіком. 

З 2019 року чоловік розпочав службу за контрактом у лавах Національної Гвардії України. Мав посаду техніка артилерійської батареї роти спеціального призначення.

Повномасштабне вторгнення застало захисника вже безпосередньо на місці служби. Був штаб-сержантом 11-ї бригади імені Михайла Грушевського Національної Гвардії України Південного оперативно-територіального об’єднання, в/ч 3058. 

7 березня 2022 року під час виконання бойового завдання на блокпосту «Титан» в місті Маріуполь Донецької області, у ході бойового зіткнення при наступі ворожих військ, воїн отримав поранення несумісне з життям. Поховали військовослужбовця у Маріуполі. 

За роки служби нацгвардієць неодноразово отримував подяки та грамоти за самовіддану і професійну службу. А через деякий час після загибелі, Указом Президента України, В’ячеслав Куля був посмертно нагороджений орденом «3а мужність» III ступеня. 

ВІЧНА СЛАВА І СВІТЛА ПАМ’ЯТЬ ГЕРОЮ 

Матрос. Навідник взводу морської піхоти. 88-й окремий батальйон 35-ої бригади морської піхоти ВМС ЗСУ

   Владислав ГУЗЕНКО  народився і жив у місті Ізмаїл, навчався у школі №10. Зростав та виховувався в багатодітній родині, підтримував товариські стосунки з однокласниками, завжди готовий був прийти на допомогу, як однокласникам так і вчителям. Наполегливо рухався до своєї мети та мріяв створити власний бізнес.

   З початком війни, 27 лютого 2022 року Владислав був мобілізований до лав Збройних Сил України та   проходив службу в учбовій частині м. Болград.   Згодом він був направлений  до міста Миколаїв.

   Вночі з 17 на 18 березня 2022 року до казарми, в якій мирно спали солдати, прилетіла ворожа ракета. Довгий час про долю юнака нічого не було відомо. Рідні та близькі майже шість місяців розшукували Владислава, лише на початку липня цього ж року вдалося підтвердити факт загибелі юного Захисника України.

   Місце поховання: м. Ізмаїл, міський цвинтар, Алея Слави.

ВІЧНА СЛАВА І СВІТЛА ПАМ’ЯТЬ ГЕРОЮ!

Солдат. Батальйон територіальної оборони ЗСУ

(в/ч А7380)

Руслан ЮДІН народився 28 листопада 1983 року. З вересня 1990 року по червень 1998 року навчався в Ізмаїльській школі №9. Добрий, веселий, він ніколи нічого не боявся та був хорошим другом, який ніколи не залишить у біді. Шукав свій шлях в житті, оволодів різними професіями, став моряком.

Проте 24 лютого 2022 року, коли життя українців поділилося на ДО та ПІСЛЯ, Руслан Юдін добровільно вступив до лав територіальної оборони. Стрілець солдат Юдін Руслан Вадимович пішов захищати рідну землю та рідну Батьківщину.

Недалеко було до весни, але та весна, на жаль, була його останньою… 29 березня 2022 року серце Захисника України зупинилося.

Невичерпний патріотизм Руслана Вадимовича, відданість справі назавжди залишаться яскравим прикладом для  майбутніх поколінь. 

 Місце поховання: м. Ізмаїл, міський цвинтар, Алея Слави.

 ВІЧНА СЛАВА І СВІТЛА ПАМ’ЯТЬ ГЕРОЮ!

Солдат. Десантно-штурмових військ ЗСУ

(в/ч А0281)

Михайло КІОСЕ народився 21 листопада 1990 року у селі Калчева. Тут він закінчив школу, а у 2009 році вступив до Чорноморського судноремонтного професійного ліцею. Після переїзду до Ізмаїла працював на заводі «Бессарабія-В».

      Михайло став до лав ЗСУ з перших днів повномасштабного вторгнення. Брав участь у звільненні Київської області від окупаційних військ, зокрема селища Макарів Бучанського району.

      Далі воїн продовжував захищати українську землю від ворога на Харківщині.

      Герой загинув 27 квітня 2022 р. поблизу села Довгеньке Ізюмського району Харківської області, підірвавшись на ворожій міні.

Його  відданість  долі   народу – приклад для всіх нас.

Його  ім’я   завжди  буде  означати  мужність  і відвагу.

 Михайло КІОСЕ нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

Місце поховання: м. Ізмаїл, міський цвинтар, Алея Слави.

ВІЧНА СЛАВА І СВІТЛА ПАМ’ЯТЬ ГЕРОЮ!

Капітан. Начальник автомобільної служби

Народився Валерій НАЙДЮК в родині військового, тож вибір професії був для нього очевидним. З дитинства цікавився військовою справою, машинами, багато читав про війну. У Київському інституті сухопутних військ здобув професію інженера-механіка. Його служба завжди була сумлінною та гідною: у 1999 році був нагороджений медаллю «Захиснику Вітчизни».

Після служби у військкоматі в Ізмаїлі, у 2021 році, за рік до повномасштабного вторгнення РФ, він добровільно вирушив боронити рідну землю.

24 лютого 2022 року капітан зустрів на службі, перебуваючи на найгарячіших ділянках фронту. У травні того ж року його родина отримала страшну звістку — Валерій Павлович зник безвісти.

Його чекала родина, де ростуть дві доньки. Однак важкі випробування для сім’ї не закінчились: через рік після зникнення чоловіка померла його дружина.

Наприкінці 2024 року стало відомо, що Валерій Павлович загинув під час бойового зіткнення, до останнього захищаючи свободу та незалежність України.

 Капітана НАЙДЮКА поховано на Алеї Слави на Новому цвинтарі.

ВІЧНА СЛАВА І СВІТЛА ПАМ’ЯТЬ ГЕРОЮ!

Старший лейтенант. Командир ракетно-зенітного взводу. 25 окрема повітрянодесантна бригада

Євген РОМОВСЬКИЙ народився 2 лютого 1993 року в селі Вільне Запоріжжя Баштанського району Миколаївської області. В рідному селі закінчив школу, після цього здобув освіту в Харківському національному університеті Повітряних сил імені Івана Кожедуба та присвятив своє життя військовій службі.

     Невдовзі Євген зустрів своє кохання – дівчина виявилася мешканкою міста Ізмаїл, тому пара переїхала сюди жити та створила тут міцну родину. У 2018 році в подружжя народився син.

     Старший лейтенант Ромовський з позивним “Фізрук” на початок повномасштабного вторгнення був на службі, тому він був одним з перших, хто прийняв на себе бій. Був командиром взводу.

      Побратими згадують Євгена справжнім командиром, який ніколи не боявся йти разом з ними в атаку та дуже душевною людиною.

      27 червня 2022 року в Луганській області, поблизу села Вовчоярівка Лисичанської громади, воїн разом з побратимами попав під щільний ворожий обстріл. Отримані травми виявилися несумісними з життям.

Місце поховання: м. Ізмаїл, міський цвинтар, Алея Слави.

ВІЧНА СЛАВА І СВІТЛА ПАМ’ЯТЬ ГЕРОЮ!

Старший сержант.  Ізмаїльський прикордонний загін ДПСУ (в/ч А0216)

Володимир СИДОРЕНКО народився в маленькому селі Субота Джанкойського району, що знаходиться в тимчасово окупованому Криму. В училищі Ковеля Волинської області отримав фах слюсаря.

     З 2000 року проживав в Ізмаїлі, оскільки родом з села Броска Саф’янівської громади був його покійний батько. До 2015 року працював водієм в багатьох підприємствах міста.

      З 2015 до 2017 року перебував на контрактній службі в Ізмаїльському прикордонному загоні на посаді водія-механіка, керував бронемашиною та військовими вантажівками.  З січня 2016 року періодично виконував бойові завдання на території Донецької та Луганської областей, був ветераном АТО (ООС). В перервах між контрактами працював в Ізмаїлі водієм громадського транспорту.

      Після 24 лютого він мобілізувався до лав Збройних Сил України.  Військовий Володимир Сидоренко загинув 8 вересня 2022 року поблизу села Костромка в Херсонській області.

      У Володимира залишилися  дружина Тетяна й троє дітей – Катерина, Єлизавета та Антон. Товариші по службі згадують його, як гостинного господаря, який прекрасно готував, був душею компанії. А ще він дуже любив Україну.

Місце поховання: м. Ізмаїл, міський цвинтар, Алея Слави.

ВІЧНА СЛАВА І СВІТЛА ПАМ’ЯТЬ ГЕРОЮ!

Солдат. Гранатометник мотопіхотної роти

Михайло ДІДЕНКО народився 17 лютого 1991 року. Хлопець рано залишився сиротою, був вихованцем Ізмаїльської загальноосвітньої школи-інтернату.

       Михайло Діденко загинув 9 вересня 2022 р. під час виконання військового обов’язку біля селища Спірне Бахмутського району Донецької області внаслідок підриву бойової машини піхоти на ворожій міні.

       Його дух незламності навіки залишиться з нами.

       На жаль, не встиг боєць здійснити свою найзаповітнішу мрію – створити власну родину…

       Михайло ДІДЕНКО нагороджений орденом «За мужність» III степеня.

  Місце поховання: м. Ізмаїл, міський цвинтар, Алея Слави.

ВІЧНА СЛАВА І СВІТЛА ПАМ’ЯТЬ ГЕРОЮ!

Матрос. Старший стрілець відділення морської піхоти ВМС ЗСУ 

Олександр ЄФИМОВ народився 6 серпня 1983 року в Ізмаїлі. Закінчивши міську школу №2, продовжив навчання в місцевому професійно-технічному училищі №7, отримавши диплом зварювальника. Більше вісімнадцяти років Олександр віддав Ізмаїльському порту.

З 2014 року добровольцем пішов в АТО в Донецьку область боронити Україну від окупантів, де перебував протягом восьми місяців. Там отримав серйозне поранення, внаслідок чого був списаний з військової служби. Однак, незважаючи на стан здоров’я, боєць ще двічі повертався на Донбас.

Ввечері 25 лютого 2022 року, на другий день повномасштабного вторгнення рф на територію України, чоловік покинув рідну домівку.

Воїн загинув 1 жовтня 2022 р. біля села Давидів Брід Бериславського району Херсонської області. Це був справжній Герой – з Україною в душі, з любов’ю до рідної землі у великому та доброму серці.

«Коли в 2014 році він перший раз потрапив на полігон, де проходили навчання, Сашко швидше за своїх товаришів по службі бігав по полю. Звідси і пішло це кумедне прізвисько – заєць.

Залишилися дружина, син та дві доньки.

Це був справжній Герой – з Україною в душі, з любов’ю до рідної землі у великому та доброму серці.

Похований на Алеї слави Нового цвинтаря м. Ізмаїл.

ВІЧНА СЛАВА І СВІТЛА ПАМ’ЯТЬ ГЕРОЮ!

Матрос. Старший стрілець взводу морської піхоти. 88-й окремий батальйон морської піхоти 35-ї  бригади морської піхоти ВМС ЗСУ

Олексій СТОЯН народився у м. Ізмаїл, навчався у школі №10. Він закінчив професійно-технічне училище № 38, отримав спеціальність та диплом зварювальника. Він дуже рано втратив батьків, був позбавлений батьківського тепла коли йому було сім років, за вихованням слідкувала його бабуся.

Добровільно з початком повномасштабного вторгнення  став до лав Збройних Сил, аби боронити рідну землю від навали окупантів. Він  завжди хотів служити у морській піхоті.

Для Олексія його два сина були його стимулом та підтримкою, він завжди був люблячим, турботливим, дбайливим батьком.

Стоян Олексій Миколайович пройшов курси базової загальновійськової підготовки за фахом ВОС-100. Коли звільняли острів Зміїний безпосередньо він зі своєю бригадою брав у цьому участь.

Потім бойові завдання у Херсонській області. Внаслідок ворожого артилерійського обстрілу 1 жовтня 2022 року в районі села Давидів Брід  Бериславського району Херсонської області,  отримав поранення, несумісне з життям.

Місце поховання: м. Ізмаїл, міський цвинтар, Алея Слави.

ВІЧНА СЛАВА І СВІТЛА ПАМ’ЯТЬ ГЕРОЮ!

Матрос. Стрілець-снайпер морської піхоти ВМС ЗСУ

Віктор ЛОГІНОВ  народився в с. Виноградне Березівського району. Після закінчення школи вступив до професійно-технічного училища. У  2002 році в місті Ізмаїл створив свою родину. Він працював будівельником, потім зварювальником. Перед початком повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України, Віктор Вікторович працював за кордоном.

Після повернення на рідну землю, одразу пішов до військкомату, і вже у березні 2022 року  поповнив  лави  Збройних Сил України аби на рідну Одещину не ступив ворожий чобіт. Із надлюдською стійкістю і мужністю Віктор та його побратимі утримували свої позиції на фронті.

Стрілець-снайпер 2 відділення І взводу морської піхоти  Віктор Логінов загинув 3  жовтня  2022 року  в ході бойових дій  на Херсонщині.

Віктор ЛОГІНОВ був чудовою людиною,  справжнім чоловіком,  люблячим батьком чотирьох дітей.

          Місце поховання: м. Ізмаїл, міський цвинтар,  Алея Слави.

ВІЧНА СЛАВА І СВІТЛА ПАМ’ЯТЬ ГЕРОЮ!

Матрос. Старший стрілець-помічник гранатометника. 88-й окремий батальйон морської піхоти 35-ї  бригади морської піхоти ВМС ЗСУ

Сергій ЛЕВЧЕНКО народився та виріс в Ізмаїлі, навчався в школі №8, де проявляв себе як активний і доброзичливий учень, учасник спортивних змагань. Його пам’ятають як людину, яка завжди була готова допомогти та підтримати. Після 9-го класу Сергій здобув професію газоелектрозварювальника, працював на картонно-целюлозному комбінаті та судноремонтному заводі. Він створив сім’ю, став батьком двох дітей.

25 лютого 2022 року, на другий день після свого дня народження, Сергій добровільно став на захист України, вступивши до лав морської піхоти. Він воював на найгарячіших ділянках фронту, зокрема на Херсонщині, де виконував бойові завдання.

5 жовтня 2022 року старший стрілець-помічник гранатометника Сергій ЛЕВЧЕНКО загинув поблизу села Білогірка Бериславського району Херсонської області. Його життя стало ціною свободи та незалежності України.

Похований Герой на Алеї Слави міського кладовища в рідному Ізмаїлі. У листопаді 2022 року на його честь перейменували вулицю, де проживає мати Захисника.

ВІЧНА СЛАВА І СВІТЛА ПАМ’ЯТЬ ГЕРОЮ!

Майор. Командир стрілецької роти. 68-го окремого стрілецького батальйону

Народився Сергій ГОМЕНЮК у селі Рибальське Охтирського району Сумської області, там вдало закінчив місцеву школу. З вісімнадцяти років служив в Ізмаїльському прикордонному загоні, звідки в 45 років вийшов на пенсію в званні майор. Після виходу в запас вирішив займатися мирною сільськогосподарською працею. Всі близькі та друзі знали Сергія Вікторовича як наполегливу, добру людину, що завжди приходив на допомогу.                                                                      Сергій Вікторович 27 років прослужив в Ізмаїльському прикордонному загоні. Після вторгнення російської орди в Україну, одразу пішов захищати рідну державу: проходив військову службу у лавах Збройних Сил України, спочатку на території Одещини, а згодом потрапив у найгарячіші точки Херсонської області. Сергій Вікторович брав участь у заходах необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв’язку з військовою агресією РФ проти України, перебуваючи у на службі.                                                

7 грудня 2022 р. офіцер Гоменюк Сергій Вікторович отримав важке поранення на Херсонщині при виконанні бойового завдання з забезпечення заходів з національної безпеки та оборони України. А 8 грудня, майже в день свого шістдесятиріччя, від отриманих поранень помер у лікарні.    Сергій Вікторович справжній Герой, який став на захист держави і віддав своє життя за Україну!!! Він до останнього подиху був відданий військовій присязі, мужньо виконуючи військовий обов’язок. У ході бойових дій він героїчно захищав мирних жителів та побратимів, жертвуючи своїм життям заради безпеки інших.                                                                   Похований на Алеї слави Нового цвинтаря м. Ізмаїл

ВІЧНА СЛАВА І СВІТЛА ПАМ’ЯТЬ ГЕРОЮ!

Солдат. Стрілець стрілецького взводу

Народився РУСЛАН ФЕДИК 8 квітня 1991 року в місті Роздільна Одеської області, закінчив місцеву школу. У двадцятирічному віці приїхав до Ізмаїла, де почав працювати у пункті ТОА «Південь».

Коли земляки пішли захищати України від російських загарбників, його рішення піти на фронт було твердим.

Спочатку проходив службу на території Одещини, був активним учасником контрнаступу на Миколаївщині та Херсонщині. Останнім місцем бойової слави Руслана стала Авдіїівка Донецької області, де він не змінив своєму принципу – не залишив побратимів у біді ціною власного життя.

Руслан Федик загинув 16 січня 2023 р.

Похований на Алеї Слави нового цвинтаря м. Ізмаїл

ВІЧНА СЛАВА І СВІТЛА ПАМ’ЯТЬ ГЕРОЮ!

Солдат. Стрілець-санітар

Уродженець Ізмаїла ОЛЕКСАНДР ІЛЬЮК народився в Ізмаїлі 24 лютого 2003 року. У місцевій школі №2 закінчив дев’ять класів. Після школи Олександр навчався в Ізмаїльському медичному коледжі, але після другого курсу хлопець зрозумів, що медицина йому не підходить, бо він мріяв стати військовим.

 Напередодні повномасштабного вторгнення хлопець подав документи до навчального закладу Миколаєва аби стати дипломованим морським піхотинцем, але Олександр з перших днів війни, не вагаючись, приєднався до територіальної оборони Одещини.

 Вже в кінці січня 2023 року Олександр потрапив на гарячі напрямки Донеччини. Хлопець дуже рідко виходив на зв’язок з рідними, тому, спочатку мовчання від нього їх не стривожило.

 22 лютого неподалік села Дубово-Василівка Донецької області, Олександр загинув. Через два дні хлопцю мало б виповнитися 20 років.

 Олександр народився в Ізмаїлі 24 лютого 2003 року. У місті закінчив дев’ять класів школи №2. Сашко з дитинства був романтиком, йому були притаманні інтелігентність, вихованість по відношенню до жінок, співчуття безпритульним тваринам. Більш того, хлопець тяжів до прекрасного: ще з п’яти років відвідував Ізмаїльську дитячу художню школу, був талановитим учнем та хорошим портретистом. Діана Вікторівна повідомила нам, що в її старшого сина є чимало нагород та дипломів з багатьох конкурсів. Роботи Сашка відправляли навіть до Болгарії. Тонка натура хлопця в дитинстві не дозволила займатися боротьбою, але згодом його величезна любов до рідної землі спонукала стати на її захист.

 Мати військового повідомила нам, що після школи Олександр продовжив навчання в Ізмаїльському медичному коледжі (колишньому медичному училищі). Але після другого курсу хлопець зрозумів, що медицина – не його покликання, бо ж мріяв стати військовим. Напередодні широкомасштабного вторгнення рф на територію Україні Сашко подав документи до навчального закладу Миколаєва, аби стати дипломованим морським піхотинцем.

 Але коли на терени рідної України ступив чобіт російського окупанта. Сашко не вагаючись у перший день війни приєднався до територіальної оборони Одещини, бо ж знав, що у важкий момент для країни повинен стати її захисником.

 Діана Вікторівна підкреслила, що військова служба дуже змінила Сашка, відшліфувавши його романтичний темперамент до війни. Перед собою жінка побачила вже справжнього дорослого чоловіка, який був організованим, став ще більше піклуватися про молодшу сестру Тетяну та матір, взявши обов’язок поратися по домашньому господарству на себе. Однак певні риси характеру в хлопця залишилися незмінними: його доброта, теплі стосунки з молодшою на півтори роки сестрою.

ВІЧНА СЛАВА І СВІТЛА ПАМ’ЯТЬ ГЕРОЮ!

Солдат. Стрілець-снайпер Десантно-штурмові війська ЗСУ. 77 окрема аеромобільна бригада          (в/ч А4355)

Солдат Валерій КИДИК героїчно загинув під час захисту незалежності та свободи нашої України від російських окупантів під Бахмутом, віддавши за нашу Перемогу найдорожче, що має людина, – власне життя.

На честь Валерія Кидика ПрАТ «Українське Дунайське пароплавство» назве свій буксир-штовхач, оскільки чоловік працював у компанії і є першим загиблим на війні серед співробітників. На фронт патріот відправився замість чергового рейсу 8 листопада 2022 р..

Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеню (посмертно) військовослужбовця Десантно-штурмових військ, солдата Кидика Валерія Михайловича

загинув 25 лютого 2023 в районі населеного пункту Бахмут, Донецької області.

Похований на Алеї слави Нового цвинтаря м. Ізмаїл.

ВІЧНА СЛАВА І СВІТЛА ПАМ’ЯТЬ ГЕРОЮ!

Солдат. Десантно-штурмових військ ЗСУ

(в/ч А0224)

Народився ВІТАЛІЙ СИВАЧЕНКО 21 жовтня 1973 року в селі Щербані Вознесенського району Миколаївської області. На Миколаївщині отримав атестат про закінчення середньої освіти. Через тяжке дитинство Віталій не зміг здобути подальшу освіту, тому присвятив себе сфері будівництва. Майже до 2013 року проживав та працював у Новій Каховці Херсонської області. У тому році чоловік приїхав в Ізмаїл, де зустрів свою другу половину – Наталю, уродженку міста. 

З початком повномасштабної війни в Україні Віталій  добровольцем пішов у військкомат.

Після завершення підготовки чоловікові пропонували легші посади з огляду на його майже п’ятдесятирічний вік. Віталія це ображало, бо «пройшов на передову знищувати ворога, а не працювати теслею в інженерних військах».

 7 квітня 2023 р., на Донеччині, в районі населеного пункту Мар’їнка,  обірвалося життя 49-річного солдата, десантника, мешканця Саф’ян Ізмаїльського району Одеської області Віталія Сіваченка. Боєць разом зі своїми побратимами потрапив у ворожий артилерійський обстріл, отримавши несумісні з життям поранення.

«Життя віддане за свободу є життям, прожитим гідно»

Похований на Алеї Слави нового цвинтаря м. Ізмаїл.

ВІЧНА СЛАВА І СВІТЛА ПАМ’ЯТЬ ГЕРОЮ!

Солдат. Стрілець-помічник гранатометника 122-го окремого аеромобільного батальйону 81-ї окремої аеромобільної бригади. Десантно-штурмових військ ЗСУ (в/ч А4165)

Народився Роман СЕРГЕЕВ 14 червня 1987 року в місті Ромни Сумської області. У дитинстві та юності мешкав у місті Ізмаїл. Закінчив загальноосвітню школу № 6 Ізмаїла та Роменське вище професійне училище (місто Ромни) за спеціальністю «столяр». Працював будівельником у місті Суми.

У листопаді 2022 року був мобілізований до лав Збройних сил України. Пройшов військову підготовку в учбовому центрі. Служив стрільцем-помічником гранатометника 122-го окремого аеромобільного батальйону 81-ї окремої аеромобільної бригади Десантно-штурмових військ Збройних сил України (військова частина А4165, місто Костянтинівка Донецької області).

Після початку повномасштабного вторгнення окупантів займався волонтерською діяльністю.  Воював на Лиманському напрямку з 2023р. Брав участь у ліквідації наслідків бойових бій.

4 травня 2023 року солдат Роман Сергєєв загинув внаслідок артилерійського обстрілу поблизу селища міського типу Білогорівка Лисичанської міської об’єднаної територіальної громади Сєверодонецького району Луганської області під час штурму ворожих позицій.

Нагороджений орденом «За мужність III ст.» (посмертно)

Похований на Алеї слави Нового цвинтаря м. Ізмаїл.

ВІЧНА СЛАВА І СВІТЛА ПАМ’ЯТЬ ГЕРОЮ!

Штаб-сержант. Інспектор прикордонної служби першої категорії. Старший оператор повітряної розвідки та протидії безпілотним літальним апаратам відділу  ДПСУ 1-го прикордонного загону

Геннадій ГОРШКОВ народився та жив в Ізмаїлі, навчався спочатку у школі №7, а потім в школі №10. Був люблячим батьком і завжди прагнув дати своїм дітям гідне майбутнє.

До 2000 року служив в Ізмаїльському загоні морської охорони. Професію військового обрав за прикладом батька, який свого часу також був морським офіцером. Працював в Укртелекомі.

З початком війни Геннадій ГОРШКОВ добровільно вступив до лав Держприкордонслужби. Ніс службу в Ізмаїльському прикордонному загоні, а згодом вирушив на найгарячіший напрямок – до Бахмута.

12 травня 2023 року Геннадій загинув у бою. За особисту мужність і самовідданість його посмертно нагороджено орденом «За мужність» III ступеня.

ВІЧНА СЛАВА І СВІТЛА ПАМ’ЯТЬ ГЕРОЮ!

Солдат. 28-ма окрема механізо́вана брига́да імені Лицарів Зимового Похода. (в/ч А 0666)

Народився 28 травня 1999 року, до свого 24-річчя не дожив три тижні.

Богдана МІХАЛАКІ знав в Ізмаїлі майже кожний. Він протягом декількох останніх років грав на скрипці на вулиці Торговій поблизу центрального ринку.

Крім того, Богдан активно займався спортом:  був наймолодшим інструктором у Федерації бодібілдингу та фітнесу Бессарабії.

З початком повномасштабного вторгнення волонтерів, виготовляв окопні свічки для військових.

2 січня 2023 року Богдан добровільно вступив до лав Збройних сил України.

В середині квітня 2023 р. Богдан разом з побратимами потрапив під сильний артилерійський обстріл в районі Бахмуту. Він отримав важкі рани, його евакуювали з поля бою та доставили до лікарні.

Лікарі боролися за життя талановитого музиканта і патріота України, але через декілька днів його серце зупинилося.

Похований на Алеї Слави нового цвинтаря м. Ізмаїл

ВІЧНА СЛАВА І СВІТЛА ПАМ’ЯТЬ ГЕРОЮ!

Солдат. Протитанковий взвод. Десантно-штурмових військ ЗСУ (в/ч А0284)

Народився Григорій МІХОВ в селі Голиця Василівської громади Болградського району 17 травня 1982 року та виріс у багатодітній родині. Після закінчення місцевої школи опанував фах тесляра в одному з профтехучилищ Ізмаїла, там залишився жити, створив родину.

До лав ЗСУ без докору сумніву Григорій МІХОВ став на початку лютого 2023-го, пройшовши бойову підготовку. Воював проти агресора на одному з найгарячіших напрямків фронту – Донецькому. 

Героїчно загинув у бою за Україну, її свободу та незалежність, отримав поранення несумісні з життям. Він віддав за нас з вами та нашу незалежність, най дорожче, що тільки є у людини – своє життя.

Похований на Алеї слави Нового цвинтаря м. Ізмаїл.

ВІЧНА СЛАВА І СВІТЛА ПАМ’ЯТЬ ГЕРОЮ!

Солдат. 46 окрема аеромобільна бригада десантно-штурмових військ ЗСУ спецпризначення

Андрій ШИРЕНКОВ народився 23 березня 1993 року, виховувався у великій родині. Він був моряком, тож звістка про повномасштабне вторгнення його застала у рейсі. Він міг би й далі працювати за кордоном, але вирішив стати на захист рідної країни.

Прибувши в Ізмаїл, Андрій «штурмував» військкомат, щоб відправитися на фронт, але зміг мобілізуватися у лави Збройних Сил України лише у лютому 2023 року.

До мобілізації Андрій встиг відкрити в Ізмаїлі кав’ярню «Кльова кава». Він міг би й залишитися в тилу, зробивши багато для наближення перемоги – донати, волонтерство, прийом переселенців, але вирішив, що буде ефективніший на фронті.

Андрій добре стріляв, тож став снайпером.

7 липня в районі населеного пункту Щасливе Запорізької області життя солдата обірвалося. Йому було лише 30 років. У Андрія залишились батьки, брат та сестри.

15 липня 2023 року воїна поховали на Алеї Слави, на новому кладовищі.

ВІЧНА СЛАВА І СВІТЛА ПАМ’ЯТЬ ГЕРОЮ!

Старший матрос.  Командир розвідувального відділення розвідувального взводу.  88-й окремий батальйон 35-ої бригади морської піхоти ВМС ЗСУ

Василь УНГУРЯН народився в місті Татарбунари. Місто Ізмаїл стало рідним, коли Василь приїхав набувати професійні знання в ВПУ №9, став зварювальником – та пішов на військову службу – спочатку строкову матросом у Севастополі, потім за контрактом у Болграді. Але з часом повернувся до однієї з самих мирних професій – зварювальника та працював на різних будівельних майданчиках. Весь свій вільний час віддавав родині, де підростали у коханні та взаєморозумінні дві доньки, та друзям.

24 лютого 2022 зустрів у Києві і, коли повернувся до Ізмаїлу, одразу пішов до військкомату, щоб захищати рідну землю та власну родину. Потрапив у морську піхоту – був розвідником.
Захищав Херсон, потім був переведений у Донецьку область.

Боєць 35 бригади морпіхів свій останній бій провів 9 червня 2023 року поблизу села Сторожове у Донецькій області. З того часу вважався зниклим безвісти, допоки його смерть офіційно не підтвердили
Старший матрос Василь Миколайович Унгурян героїчно загинув при виконанні бойового завдання.

Похований на Алеї Слави нового цвинтаря м. Ізмаїл.

ВІЧНА СЛАВА І СВІТЛА ПАМ’ЯТЬ ГЕРОЮ!

Матрос. Командир відділення гранатометного взводу роти вогневої підтримки. 88-й окремий батальйон  35-ої бригади морської піхоти ВМС ЗСУ

Іван ПРИХОДЦЕВ народився 10 квітня 1997 року в місті Ізмаїл. Тут він закінчив школу №11. Трохи згодом Іван підписав контракт, вступивши до лав прикордонної служби. По закінченні контракту працював у рідному місті.

З початку повномасштабного вторгнення Іван добровольцем пішов на фронт. Іван ПРИХОДЦЕВ був матросом та командиром відділення гранатометного взводу роти вогневої підтримки. Він загинув 9 червня 2023 року під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Сторожеве Донецької області.

Івана довго вважали безвісті зниклим, однак ДНК експертиза показала, що хлопець загинув ще 9 червня 2023 року при виконанні бойового завдання у районі населеного пункту Сторожеве Донецької області.

У захисника залишилась мати, брат та сестра.

Поховали 26-річного Івана у селі Комишівка на  кладовищі.

ВІЧНА СЛАВА І СВІТЛА ПАМ’ЯТЬ ГЕРОЮ!

Матрос. Стрілець-снайпер морської піхоти. 88-й окремий батальйон 35-ої бригади морської піхоти ВМС ЗСУ

Народився Володимир ІВАНОВ 1 березня 1974 року в  Ізмаїлі. Вчився в школі № 14. Термінову службу пройшов у Національній гвардії України у Львові, а потім обрав мирну професію – і пішов у будівельну сферу та став майстром-покрівельником. 

На фронт він пішов добровольцем відразу після повномасштабного вторгнення, 2 березня 2022 р., після свого дня народження. Був направлений на службу у морську піхоту до військової частини А2613 м. Болград.

 У реальних бойових діях стали у нагоді навички, набуті у страйкболі та снайперській стрільбі.

Побував в найгарячіших точках нашої багатостраждальної країни. Матрос Володимир Іванов брав участь у визволенні Херсона, бився з окупантом у Мар’їнці. Загибель спіткала воїна поблизу села Сторожове Донецької області, де він разом із побратимами потрапив під масований обстріл.

Похований на Алеї слави Нового цвинтаря м. Ізмаїл

ВІЧНА СЛАВА І СВІТЛА ПАМ’ЯТЬ ГЕРОЮ!

Старший солдат

Віталій ГУСАКОВ навчався в Ізмаїльській школі №3, а після здобуття освіти у профтехучилищі та терміновій службі в армії обрав для себе шлях військовослужбовця. До 2016 року Герой проходив службу за контрактом у Морській охороні Державної Прикордонної служби України, а з початку повномасштабної військової агресії Росії проти України він прагнув стати на захист рідної землі, щоб вибити ворога з Батьківщини.

Його брат Ігор з перших днів війни на фронті, сестра Ірина – військовослужбовиця Ізмаїльського прикордонного загону. З Іриною вже шостий рік служить і її син Олег. Усі троє стоять на захисті України. Тож, на їх думку, Віталій мав залишитися з мамою. Його багато хто намагався відговорити, але відповідь була одна: «Хто як не я». І як його не вмовляла сестра, бо ж він один у сім’ї залишився цивільний, Віталій не міг залишатися осторонь, вважав, що його місце на фронті.

Внаслідок поранень, отриманих напередодні під час артилерійського обстрілу в Херсонській області, при виконанні свого військового обов’язку в бою  загинув…

Залишилась сиротою 11-річна дочка.

За особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, й самовіддане виконання військового обов’язку нагороджений орденом «За мужність» третього ступеня (посмертно).

Похований на Алеї Слави нового цвинтаря м. Ізмаїл.

ВІЧНА СЛАВА І СВІТЛА ПАМ’ЯТЬ ГЕРОЮ!

Солдат. Стрілець піхотного взводу піхотної роти

Навчався Сергій БАЙКОВ в школі № 11 у місті Ізмаїл. Здобув професію слюсаря та був затребуваним фахівцем. Він був обмежено придатний до військової служби за станом здоров’я, тож міг би залишитися вдома, але на початку повномасштабної агресії росії пішов до військкомату – і вже 15 березня 2022 року став на захист рідної землі.

Деякий час рідні навіть не знали, де він знаходиться. Тільки коли він отримав поранення, рідні дізналися, що він був на фронті, а не в тилу і приїхали до нього у лікарню. Він багато розповідав їм про плани після Перемоги. Після поранення його мали б залишити в тилу – але чоловік знов повернувся на «нуль».

Загострене почуття справедливості спонукало Сергія бути там, де й повинен бути громадянин під час війни для захисту рідної землі та власної країни.

23 серпня 2023 р. стрілець піхотної роти солдат Сергій Володимирович БАЙКОВ героїчно загинув при виконанні свого військового обов’язку у бою проти російських окупантів. За свободу та незалежність українського народу він віддав найдорожче – власне життя.

ВІЧНА СЛАВА І СВІТЛА ПАМ’ЯТЬ ГЕРОЮ!

Солдат. Механік-водій механізованого батальйону

Народився Леонід ШАХРАЙ в місті Ізмаїл. Він був третьою дитиною та єдиним сином в родині. По закінченні школи вивчився на зварювальника у професійному училищі № 9, відслужив строкову службу танкістом, працював і в морях, і на суші.

Коли прийшов час – пішов захищати батьківський дім від окупантів-загарбників.

Наближаючи Перемогу, боронив Україну від російських окупантів у найгарячіших точках бойових зіткнень.

Загинув, поблизу населеного пункту Курдюмівка Донецької області.

Похований на Алеї Слави нового цвинтаря м. Ізмаїл.

ВІЧНА СЛАВА І СВІТЛА ПАМ’ЯТЬ ГЕРОЮ!

Солдат. Старший стрілець батальйону оперативного призначення. Національна гвардії України

(в/ч 3058)

Народився Олексій МЕЛЬНИК 9 квітня 1987 року в місті Ізмаїл, вчився в школі №10, оволодів професією електрика в професійному училищі № 7.

 В травні 2023 р. долучився до Нацгвардії України та після навчання військовій справі був направлений на лінію бойових зіткнень з російськими агресорами.

До останнього подиху брав участь у відсічі збройної агресії з боку російської федерації.

Його висока моральна стійкість і патріотизм надихали особовий склад на виконання складних завдань. А самовідданість, рішучість і відвага сприяли успіху бойових операцій та збереженню життів багатьох побратимів, демонструючи високі моральні якості, професіоналізм, стійкість і мужність.

«Його відвага і жертва – вічний приклад для нащадків»

Похований на Алеї слави Нового цвинтаря м. Ізмаїл.

ВІЧНА СЛАВА І СВІТЛА ПАМ’ЯТЬ ГЕРОЮ!

Молодший сержант гранатометного взводу роти вогневої підтримки. Батальйон морської піхоти ВМС ЗСУ 

Валентин СТЕФАНІКА був молодшим сином в родині. Вчився в Ізмаїльській школі №6, потім – у Вищому професійному училищі №9, працював.

 Та коли прийшов час – став на захист рідної країни.

Він був у найгарячіших точках бойових зіткнень – поруч із побратимами боронив рідну землю від російських окупантів, наближаючи Перемогу.

Залишилася донька.

Похований на Алеї Слави нового цвинтаря м. Ізмаїл

ВІЧНА СЛАВА І СВІТЛА ПАМ’ЯТЬ ГЕРОЮ!

Лейтенант. Помічник відділення бойової підготовки штаба зенітно-ракетних військ України

Уродженець Херсону,  з дитинства Віктор ЧЕЧІН називав Ізмаїл, в якому народилась його матір, своїм другим рідним містом.

Та з дитинства мріяв стати військовим, аби захищати рідну землю.

Тому з початку російської агресії –  з 2014 року – пішов боронити Україну, був учасником АТО. З початку повномасштабного вторгнення рф-ії боронив Херсон, а потім – підходи до Миколаїва.

Служив в зенітно-ракетних військах – знищував ворожі дрони та вчив молодих побратимів цій справі, мужньо й самовіддано «тримаючи небо» над рідною землею.

Був нагороджений нагрудним знаком «За зразкову службу», відзнакою Президента України «За участь в антитерористичній операції».

Похований на Алеї слави Нового цвинтаря м. Ізмаїл

ВІЧНА СЛАВА І СВІТЛА ПАМ’ЯТЬ ГЕРОЮ!

Сержант. Інспектор прикордонної служби першої категорії, снайпер відділення інспекторів прикордонної застави прикордонної комендатури швидкого реагування ДПСУ

Сергій ШЕЛКОВНИКОВ  народився та виріс у місті Ізмаїл. Закінчив школу № 3.

Оволодів професіями матроса-моториста та зварювальника у Дунайському центрі професійної освіти та набув професії «матрос 2 класу, моторист (машиніст)».

Під час навчання в гімназії брав участь у Всеукраїнській дитячо-юнацькій військово-патріотичній грі «Сокіл» («Джура»). Сергій захоплювався баскетболом, мріяв мандрувати світом.

До військової служби талановитий хлопець був призваний за контрактом у 2021 році до Державної прикордонної служби України. Військову присягу на вірність Українському народові складав на острові Зміїний.

До виконання бойових завдань на Луганщині він разом зі своїми побратимами з прикордонної комендатури швидкого реагування, із честю та гідністю боронив цілісність нашої держави на Черкащині, Херсонщині , Луганщині та Одещині.  Бойові завдання Сергій Миколайович виконував на високому професійному рівні. Він гідно боронив Україну від російських окупантів у найгарячіших точках бойових зіткнень. Побратими дуже цінили винахідливість Сергія.  Перебуваючи у зонах активних бойових дій, він ніколи не скаржився, що йому важко, навпаки старався підтримувати усіх, переконуючи, що все буде добре.

Загинув, під час виконання бойового завдання у районі населеного пункту Макіївка Луганської області.Йому на віки залишиться 22.

Сергій мав багато планів та мрій на майбутнє, але вони залишилися нездійсненними. У нашого Героя повинно було бути яскраве й довге життя на радість рідним. Але війна все перекреслила.

Нагороджений орденом «За мужність III ст.» (посмертно)

Похований на Алеї Слави нового цвинтаря м. Ізмаїл.

ВІЧНА СЛАВА І СВІТЛА ПАМ’ЯТЬ ГЕРОЮ!

Головний сержант 2-ої стрілецької роти ЗСУ

(в/ч А7396) 

Народився Геннадій СТЕПАНОВ в Ізмаїлі, навчався школі № 10,  закінчив Ізмаїльський державний педагогічний інститут та оволодів професією вчителя початкової школи. Останнім часом жив з родиною у місті Южне.

Загинув в районі населеного пункту Козачі Лагері на Херсонському напрямку від отриманих поранень, несумісних з життям, під час виконання бойового завдання.

Похований на Алеї слави Нового цвинтаря м. Ізмаїл

ВІЧНА СЛАВА І СВІТЛА ПАМ’ЯТЬ ГЕРОЮ!

Солдат. Гранатометник механізованого взводу механізованої роти, механізованого з’єднання Сухопутних військ ЗСУ. (в/ч А4689)

Сергій ПОЛТАВСЬКИЙ народився у місті Ізмаїл. Вчився у школі № 7, захоплювався спортом та комп’ютерами. Родина деякий час мешкала поза межами міста, але у “нульових” повернулась в Ізмаїл, який хлопець називав рідною домівкою.                                                 Після закінчення університету, Сергій сподівався знайти роботу за фахом (мав диплом «Банківська справа»), але аби не гаяти час – працював там, де були потрібні сильні руки. У вільний від роботи час, хлопець поглиблював знання у комп’ютерній сфері, а у вихідні грав з друзями у футбол (був нападником) на полі СК «Виставка».

На початку 2023 року Сергій отримав повістку про мобілізацію та приєднався до лав ЗСУ. Був гранатометником механізованого взводу механізованої роти механізованого батальйону у 21-ій окремій механізованій бригаді, військової частини А 4689. Разом із побратимами виконував бойові завдання на найгарячіших ділянках бойових зіткнень. Був поранений, проте після реабілітації повернувся на Донеччину до побратимів. Він продовжував визволяти українську землю від окупантів, щоб після перемоги повернутися додому, знайти роботу мрії, зустріти кохання та будувати своє щастя.

З 4 грудня 2023 року військовий став вважатися безвісти зниклим. Майже рік близькі шукали інформацію щодо захисника і тільки у жовтні 2014 року загибель офіційно підтвердилась. Сергій загинув під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Терни Донецької області.

ВІЧНА СЛАВА І СВІТЛА ПАМ’ЯТЬ ГЕРОЮ!

Солдат. Старший стрілець аеромобільного батальйону

 Народився Олександр КРОЙТОР в Ізмаїлі, вчився у школі №7 та № 9. Деякий час серйозно захоплювався футболом, але бажання годувати людей стало справою життя: у Вищому професійному училищі №9 оволодів професією кухара. Серед місць його роботи – ресторан «Україна».

Але з початком повномасштабного воєнного вторгнення РФ в Україну пішов захищати рідну землю – і повідомив про це рідних, вже коли прибув на місце несення військової служби.

Від отриманих поранень під час виконання бойового завдання Олександр потрапив у шпиталь.

Двадцять другого грудня від отриманих поранень, солдат Олександр КРОЙТОР помер.

Похований на Алеї слави Нового цвинтаря м. Ізмаїл.

ВІЧНА СЛАВА І СВІТЛА ПАМ’ЯТЬ ГЕРОЮ!

Солдат.  Водій протитанкового взводу 2-го механізованого батальйону

Олександр ГОРОБЧЕНКО народився у Татарбунарському районі Одещини, село Кочкувате. Після школи у 2010 році переїхав до Ізмаїла, навчався у технікумі, де вчився на механіка – автівки. Справа водія увійшла в його життя в ранньому дитинстві: батько-шофер посадив сина за кермо, коли тому не виповнилось і десяти рочків. 

Навчання продовжив у Києві – у Національній академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного.

 Своє кохання зустрів в Ізмаїлі. Створив родину – залишились без батька донька та син. Олександр весь свій час віддавав родині, професії та автівкам, працював на підприємстві водієм (розвозив продукти), не відмовляв друзям у допомозі, займався волонтерською діяльністю.

У березні 2023 року був призваний на захист рідної землі від російської навали. Після навчання військовій справі опинився у районі проведення бойових дій – вивозив поранених та загиблих побратимів.

Загинув під час виконання бойового завдання –   евакуювання побратимів.

Був нагороджений відзнакою Командувача військ оперативного командування «Південь».

Похований на Алеї Слави нового цвинтаря м. Ізмаїл.

ВІЧНА СЛАВА І СВІТЛА ПАМ’ЯТЬ ГЕРОЮ!

Старший лейтенант, заступник начальника прикордонної застави з персоналу прикордонної комендатури швидкого реагування ДПСУ

Народився Ярослав БІЛИНСЬКИЙ у Вінницькій області.

Коли закінчив 3 клас, сім’я переїхала до Одеси. Тут у 2005 р. хлопцю запропонували записатися до секції веслування на каное. Через два роки він завоював «золото» та «срібло» на чемпіонаті України та виграв Кубок України, ще через рік – по три золоті медалі чемпіонату і Кубку України. Ярослав брав участь у чемпіонаті Світу та Європи, отримав звання майстра спорту.

Роком пізніше у 2011 році Ярослава призвали на строкову військову службу до спортроти Внутрішніх військ України.

У 2014 року він вступив до лав Державної прикордонної служби України, брав участь в Антитерористичній операції по захисту східних територій України та звільняв від окупантів пункт пропуску «Довжанський».

У 2016-му Ярослав закінчив Національний університет кораблебудування

ім. Адмірала Макарова у м. Миколаїв. Саме тоді йому зателефонував бойовий товариш підполковник Михайло Кононенко, який запропонував служити в 17-му Ізмаїльському прикордонному загоні імені полковника

Олександра Жуковського.

У 2021 році його було призначено у відділ прикордонної служби «Вилкове».

За свою спортивну кар’єру Ярослав Білинський отримав понад півсотні медалей різної гідності та безліч грамот.

Він міг стати чемпіоном світу з веслування на каное, але на Українську землю прийшла війна, і Ярослав Білинський пішов захищати Батьківщину.

З 2023 року працював на посаді заступника начальника прикордонної застави з персоналу прикордонної комендатури швидкого реагування.

В період з липня по жовтень 2022 року Ярослав Миколайович мужньо та гідно виконував бойові завдання на ділянці

Бердянського прикордонного загону в районі міста Марганець.

Ярослав Білинський був хоробрим, мудрим, відданим своїй справі, виконував завдання з відсічі збройної агресії російської федерації в зоні активних бойових дій в межах Сватівського району Луганської області.

Під час проведення штурмових ворожих дій постійно очолював оборону на позиціях відділень проти окупантів, надихаючи впевненості побратимів

ВІЧНА СЛАВА І СВІТЛА ПАМ’ЯТЬ ГЕРОЮ!

Солдат. Оператор відділення протитанкових керованих ракет взводу протитанкових керованих ракет

Народився Сергій МАЗУРІН в Ізмаїле. Закінчив школу № , а після випуску вступив спочатку до Херсонської морської академії, де опановував професію судноводія, а потім – до Київської. Проте в серці Віктора завжди був рідний Ізмаїл – саме сюди він, обравши професію моряка, повертався з кожного рейсу до рідного Ізмаїла.

Черговий рейс старпома Віктора Мазуріна мав розпочатися 24 лютого 2022 року — але саме цього дня розпочалося повномасштабне військове вторгнення РФ в Україну, розірвавши долі десятків мільйонів українців на «до» та «після».

Віктор Сергійович Мазурін пішов захищати рідну землю та майбутнє своєї родини, де росте син.

Замість штурвалу чоловік взяв до рук зброю та пішов захищати країну та свою родину від загарбників, щоб його син ріс на вільній землі.

Вільний час віддавав грі на гітарі та складав із сім’єю плани на майбутнє»,

Про нього згадують як про життєрадісного чоловіка, який генерував творчі ідеї та піклувався про всіх, хто його оточував. А ще він був талановитим та віртуозно грав на гітарі. Виконував бойові завдання у самих гарячих точках фронту.

Земний шлях захисника, закінчився в Куп’янському районі Харківської області, де він виконував бойові завдання.

Військовослужбовець збирався у відпустку, але не сталося – 9 лютого серце Віктора Сергійовича зупинилося.

Похований на Алеї Слави нового цвинтаря м. Ізмаїл.

ВІЧНА СЛАВА І СВІТЛА ПАМ’ЯТЬ ГЕРОЮ!

Солдат. 24-й батальйон територіальної оборони «Айдар»

Командир розвідувального відділення розвідувального взводу розвідувальної роти

Віталій ТАРИЦА народився в Молдові в багатодітній родині. Після навчання в школі почав працювати, обравши справою життя одну з самих мирних професій – будівельника. Переїхавши в Ізмаїл, став будувати особисте щастя – зустрів кохану, став батьком сина та доньки. Почуття родинного тепла після втрати батьків допомагали зберегти власна родина та старша сестра, яка вирішила бути поруч з братом та теж перебралась до Ізмаїла. Але все змінила повномасштабна воєнна агресія РФ проти України.

Віталій Павлович пішов захищати все, що було йому найдорожчим: рідний дім, власну родину та мрії про щасливе майбутнє. Під Херсоном, Харковом, Донецьком він, вірний військовій присязі, мужньо та самовіддано боронив Державу від російських агресорів. 

 Похований на Алеї Слави нового цвинтаря м. Ізмаїл.

ВІЧНА СЛАВА І СВІТЛА ПАМ’ЯТЬ ГЕРОЮ!

Головний сержант. 3-го піхотного взводу. 1-ої піхотної роти

Народився Сергій КОЛОТЕНКО у Татарбунарському районі, але ще з раннього дитинства разом із родиною переїхав до Ізмаїла. Тут він здобув освіту, опанував професію, а після строкової військової служби прийшов працювати в Українське Дунайське пароплавство.

Став до лав Збройних Сил України

Боронив країну на одній з найзапекліших ділянок фронту – біля Авдіївки до останнього подиху. Під час виконання бойового завдання захисник отримав важкі поранення та був госпіталізований до лікарні. Лікарі боролися за його життя, але врятувати не змогли, поранення було несумісне із життям.

Виховував сина та доньку.

Тепер його справу по захисту рідної землі продовжує його син. Син Героя зараз мужньо боронить країну.

Похований на Алеї Слави нового цвинтаря м. Ізмаїл.

ВІЧНА СЛАВА І СВІТЛА ПАМ’ЯТЬ ГЕРОЮ!

Майстер-сержант. Державна прикордонна служба України.

Народився у Луганській області. У 1972 р. переїхав до села Комишівка Ізмаїльського району. Пізніше, оселившись у  м. Ізмаїлі, майже 30 років відслужив в Ізмаїльському прикордонному загоні.

З 2014 р. брав участь в АТО, а згодом боронив Україну до квітня 2024 р., допоки серце Героя зупинилось.

Микола Григорович назавжди у наших серцях. Його героїзм, професіоналізм та витримка не тільки вражають, а й надихають на подальший супротив, адже Герої не вмирають.Залишилися донька та син.Зараз син Миколи Григоровича, капітан другого рангу продовжує справу батька Героя, захищаючи Україну.

Сержант. Командир відділення взводу спецпризначення.18-та Слов’янська бригада Національної гвардії України 

Народився Максим СИДОРЕНКО в Ізмаїлі, навчався в школі № 1, професію набув у Вищому профтехучилищі №9, а по закінченні навчання пішов на військову службу, тому що був упевнений: саме служіння українському народові та рідній Батьківщині є покликом його життя.

Служив у Національній гвардії від 2018 року.

 Після початку повномасштабного воєнного вторгнення РФ на територію України перевівся до батальйону спецпризначення «Донбас».

Виконував бойові завдання на «гарячих» напрямках бойових зіткнень з російськими окупантами – в тому числі, під Часовим Яром…

Захищаючи право українського народу на вільне та незалежне майбутнє, Максим Максимович Сидоренко віддав найдорожче, що є у людини, – власне життя… Непоправну втрату зазнала родина Захисника України – мати, сестра, брат, дружина…

Похований на Алеї слави Нового цвинтаря м. Ізмаїл

ВІЧНА СЛАВА І СВІТЛА ПАМ’ЯТЬ ГЕРОЮ!

Молодший сержант. Командир відділення безпілотних авіаційних комплексів розвідувального взводу. 77 окрема аеромобільна бригада Десантно-штурмових військ ЗСУ

Юрій ГУЛІЙ народився у Слов’янську Донецької області. В Луганську здобув освіту за фахом режисера-постановника, своє кохання зустрів в Одесі. Молода родина розпочала своє життя у Словʼянську, але 2014 року, після російського вторгнення в Україну, переїхала до Ізмаїла, рідного міста жінки. Первістком став син, з часом народилась донька.

Був у «гарячих точках», отримав поранення під Соледаром та Бахмутом та був впевнений, що має бути саме там, де найбільше затребуваний, – там, де важче за все. Нагороджений відзнакою “Ветеран війни” (учасник бойових дій), Відзнакою Президента України “За оборону України” та Почесним нагрудним знаком Головнокомандувача Збройних Сил України “Сталевий хрест”.

Він навіть встиг взяти участь у проєкті «10 тупих питань», який збирав допомогу Захисникам та Захисницям. Інтервʼю, в якому саме йому, розвіднику, ставлять питання, стало його першою режисерською роботою – та, як зʼясувалось, останньою…

Під час служби проявив особисту мужність і героїзм у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України. Залишився вірним військовій присязі, неодноразово показав незламність духу.

Загинув на Харківщині при виконанні бойового завдання

Похований на Алеї Слави нового цвинтаря м. Ізмаїл.

ВІЧНА СЛАВА І СВІТЛА ПАМ’ЯТЬ ГЕРОЮ!

Штаб-сержант. Старший технік мінометної батареї механізованого батальйону 

Віталій ДЕВКІН народився в Луганській області, після школи опанував професію автослюсаря, 1994 року пішов служити до Прикордонних військ – та потрапив до міста Ізмаїл.

Від 2012 до 2020 року служив старшиною на острові Зміїний, 2020 року зі стажем 32 роки військової служби пішов на пенсію.

Повномасштабна воєнна агресія Росії проти України перевернула долю – і 24 лютого 2022 року ветеран-прикордонник пішов захищати рідну землю. Бився з ворогом на «гарячих» ділянках лінії зіткнення з ворогом у Бахмуті, на Марʼїнському, Авдіївському, Курському напрямках.

Нагороджений медаллю «20 років сумлінної служби», відзнакою «Ветеран військової служби». За значні особисті заслуги, мужність та героїзм, виявлені при захисті українського народу від російської навали Віталій Володимирович нагороджений медаллю «Незламним героям російсько-української війни» (за оборону Авдіївки) та відзнакою Головнокомандувача Збройних сил України «Золотий хрест».

Серце воїна зупинилося 13 серпня.Героя поховали на Алеї Слави на Новому цвинтарі.

ВІЧНА СЛАВА І СВІТЛА ПАМ’ЯТЬ ГЕРОЮ!

Солдат механізованого відділення батальйону. 28-ма окремої механізована бригада імені Лицарів Зимового походу

Олексій ГАЙСЮК народився та виріс в Ізмаїлі. Він навчався в школі №11, а після її закінчення працював на різних роботах, зокрема в комунальному підприємстві та в магазині будматеріалів. Олексій мав родину, був відкритою та щирою людиною, завжди готовий прийти на допомогу іншим. Він любив проводити вільний час, займаючись голубами та риболовлею, і жив спокійним, зрозумілим життям.

 Проте все змінилося 24 лютого 2022 року, коли Олексій вирішив стати на захист рідної землі від російської агресії. Він брав участь у боях на Бахмутському та Торецькому напрямках, був відзначений командиром 28-ї окремої механізованої бригади імені Лицарів Зимового походу за службу.

 24 серпня Олексій Іванович Гайсюк, захищаючи незалежність України, віддав найдорожче – своє життя.

Вдома на нього чекали мати, сестра та дружина. Тепер їхній біль розділяє вся громада Ізмаїла.

 Солдата Олексія Гайсюка поховали на Алеї Слави на новому цвинтарі.

ВІЧНА СЛАВА І СВІТЛА ПАМ’ЯТЬ ГЕРОЮ!

Головний сержант. Командир автомобільного відділення підвозу боєприпасів батальйону логістики 37 окрема бригада морської піхоти ЗСУ (в/ч А4548)

Віктор Стрішков народився 9 лютого 1986 року у селі Нагірне Ренійської громади. Вчився у Нагірнянській загальноосвітній школі. Був чуйною людиною, “душею компанії”, любив жартувати.

 Після закінчення школи здобув професію механіка. Працював водієм. Створив родину, разом із дружиною виховував двох синів, які зростали у турботі батьків. У вільний від роботи час Віктор полюбляв активний відпочинок: рибальство, спорт, пікніки.

Віктор доєднався до лав ЗСУ у 2023 році. Служив у 37-ій окремій бригаді морської піхоти, був сержантом. Разом із побратимами виконував військовий обов’язок на запеклих ділянках фронту, одним з яких була Херсонщина.

30 вересня 2024 року під час виконання чергового бойового завдання Віктор загинув внаслідок ворожого обстрілу в районі залізничної станції “Казанка” Миколаївської області.

 5 жовтня 2024 року у рідному селі воїна провели в останню путь та поховали на місцевому кладовищі, віддавши йому належну шану.

Солдат. 4 штурмова спеціалізована рота

Сергій КЛИМЕЦЬ народився та виріс у місті Ізмаїл. Тут він закінчив школу «Барвінок», захоплювався математикою. У 14 років втратив матір. Його вихованням займалися батько, брат та бабуся

Коли постало питання вибору професії вирішив навчатися на юриста, вступив до Одеського гуманітарного коледжу на юридичний факультет.             По закінченню навчання хлопець пішов на строкову службу, однак із військом свою долю пов’язувати не планував, тож повернувся у рідне місто, де працював за наймом.

 Саме татусь першим дізнався про рішення Сергія піти захищати рідну Батьківщину.

Герой боронив Україну на Покровському напрямку, де виконуючи бойове завдання,  віддав за свободу, незалежність та мир Батьківщини найдорожче, що має людина, – власне життя.

Климець Сергій Васильович загинув під час виконання бойового завдання. Залишилась донька.

Похований на Алеї слави Нового цвинтаря м. Ізмаїл.

Старший сержант. Кулеметник кулеметного взводу механізованого батальйону

Юрій СЕРГЄЄВ народився в Ізмаїлі. Навчався у школі №10.

Засвоїв професію електрика в технічному училищі № 7 та пішов служити в Ізмаїльський прикордонний загін, де його і застали події 2014 року. Згодом він вирішив, шо може зробити більше й долучився до захисту України в зоні АТО. Згодом Юрій перевівся служити під Крим. Служив під Кримом до 2016 року.

Потім повернувся в Ізмаїл, одружився, став батьком . Працював, а вільний час завзято віддавав футболу  (був воротарем), допомагав рятувати безпритульних тварин.

У 2016 році захисник звільнився зі служби та повернувся у рідний Ізмаїл. Юрій Сергєєв почав будувати цивільне життя – одружився, став батьком, працював, а у вільний час – займався футболом і допомагав безхатнім тваринкам.

У 2023 році Юрій Сергєєв вирішив добровільно долучитися до ЗСУ. Він воював у найгарячіших точках, а згодом – брав участь у боях у Курській області.

Загинув під час виконання бойового завдання в Курській області.

Старшого сержанта Юрія СЕРГЄЄВА поховали на Алеї Слави на новому цвинтарі м. Ізмаїл.

ВІЧНА СЛАВА І СВІТЛА ПАМ’ЯТЬ ГЕРОЮ!

Фельдшер групи чергових фельдшерів медичної частини шпиталю

Володимир МАСЛЕНИКОВ мешкав у селі Дунайське.Був професійним медиком, медичний братом амбулаторії села Саф’янівської громади (с. Стара Некрасівка)

 Володимир Маслеников був щирою людиною, постійно виявляв громадянську позицію і долучався до боротьби за незалежність України – був справжнім патріотом. 

Володимир виховував двох синів – Івана та Дмитра.

Маслеников Володимир Кирилович  героїчно загинув під час виконання бойового завдання, захищаючи Україну на Херсонському напрямку.

Володимира МАСЛЕНИКОВА поховали на Алеї Слави на новому цвинтарі м. Ізмаїл.

ВІЧНА СЛАВА І СВІТЛА ПАМ’ЯТЬ ГЕРОЮ!

Солдат. Стрілець-помічник гранатометника

Валерій СТЕПАНОВ народився в Ізмаїлі. Валерій був  молодшим сином в багатодітній родині.

Ще з юності він працював, допомагаючи батькам утримувати сім’ю. Після закінчення школи пішов працювати, бо треба було допомагати батькам. Працював всюди, де була потреба в його вмілих руках. Вільний час віддавав теслярству.

 Мати померла чотири року тому. Було непросто – тим більше, що і батько через стан здоров’я потребував допомоги.

Маючи вільних дух справжнього українця Валерій  у 2024 році став до лав ЗСУ й пішов захищати від російських окупантів рідну землю, захищаючи право українського народу жити у вільній незалежній Україні.

При виконанні бойового завдання із захисту Батьківщини від російської воєнної агресії в районі виконання бойових завдань Валерій Степанов загинув.

Похований солдат Валерій СТЕПАНОВ на Алеї Слави нового цвинтаря м. Ізмаїл.

ВІЧНА СЛАВА І СВІТЛА ПАМ’ЯТЬ ГЕРОЮ!

Солдат. Водій стрілецького відділення стрілецької роти стрілецького батальйону

Володимир ГРЕБЕНЮК мешканець міста Ізмаїл. Рано втратив батьків, Володимир виховувався у дитячому будинку. Після закінчення середньої школи, одразу пішов працювати, адже не мав ніякої підтримки. До роботи не був перебірливим та працював у різних місцях – підробляв на будівельних майданчиках робочим, працював охоронцем, вантажником, двірником     .

Згодом життя почало налагоджуватися – Володимир зустрів кохання та почав замислюватися про створення власної родини, однак війна зруйнувала усі плани на майбутнє.

Після початку повномасштабного вторгнення Володимир, не вагаючись, взяв до рук зброю та пішов захищати рідну землю. Він до останнього вірив у перемогу та у те, що повернеться додому, до коханої.

Як відданий син своєї країни, він мужньо виконував свій обов’язок. В ході виконання бойового завдання він віддав своє життя, захищаючи рідну землю та кожного з нас.

Відданий Військовій присязі на вірність Українському народові, водій стрілецького відділення стрілецького взводу стрілецької роти стрілецького батальйону солдат Володимир Володимирович Гребенюк  загинув під час виконання бойового завдання.

Похований солдат Володимир ГРЕБЕНЮК на Алеї Слави нового цвинтаря м. Ізмаїл

Солдат. Навідник механізованого відділення механізованого взводу механізованої роти механізованого батальйону.118-та окрема механізована бригада — механізоване з’єднання Сухопутних військ ЗСУ

Родіон ЩЕГЛОВІТОВ народився та виріс у місті Ізмаїл. Він навчався у школі №4 та №6.  У вільний час займався боротьбою, вчився грати на скрипці та захоплювався радіотехнікою. Навчався у гуртку «Радіозв’язок», а з часом почав ремонтувати друзям та знайомим телефони та комп’ютери.

Незадовго до війни чоловік створив власну родину, зустрівши своє кохання, одружився та став батьком сина. Молода родина мала багато планів на майбутнє, але війна звела все нанівець.

Однак повномасштабне вторгнення РФ в Україну змінило життя — Родіон Щегловітов у серпні 2024 року було мобілізовано і він пішов захищати Батьківщину та мирне майбутнє свого маленького сина.

Під час виконання бойового завдання в бою за Україну, мужньо виконавши військовий обов’язок, солдат Родіон Юрійович Щегловітов загинув, віддавши за свободу та незалежність Батьківщини найдорожче, що має людина, — власне життя.

Його життя обірвалося  на території Пологівського району Запорізької області.

Захисника поховано на Алеї Слави на Новому цвинтарі.

ВІЧНА СЛАВА І СВІТЛА ПАМ’ЯТЬ ГЕРОЮ!

Сержант. Стрілець десантно-штурмового відділення, десантно-штурмового взводу, десантно-штурмової роти. Десантно-штурмових військ України

Народився Роман НИЧИПУРЕНКО 8 грудня 1981 року у місті Ізмаїл. Тут у свій час, навчався в місцевій школі №11. У шкільні роки захоплювався математикою та спортом. Був відповідальним, спокійним учнем, який чудово справлявся з своїми обов’язками.

Вищу освіту Роман пішов здобувати до училища № 8, отримавши професію кухаря. Згодом, чоловік став багато працювати, вільний час присвячуючи слюсарству.

У майбутньому Роман хотів створити власну родину та мати оселю. Однак із початком повномасштабного вторгнення, плани довелося залишити.

За час проходження служби, захисник виконував військовий обов’язок на найгарячіших напрямках фронту, зокрема на Донеччині. Попри всі жахи війни, військовий намагався зберігати позитивний настрій.

11 січня 2025 року під час виконання чергового бойового завдання на Курському напряму, захисник загинув.

23 січня у рідному місті воїна провели в останню путь та поховали на Алеї Слави на новому кладовищі. Вдома у військовослужбовця залишилась мати.

Матрос. Старший моторист-рульовий (кулеметник) малого катера Морської охорони

Ілля ГРИЩЕНКО народився в Ізмаїлі, середню освіту здобув у школі № 8, щиро захоплювався спортом – перш за все, легкою атлетикою. Після школи поступив до Одеської національної академії зв’язку ім. О.С. Попова, проте після третього курсу взяв академічну відпустку та пішов на військову службу в Морську охорону. Здобув професію моториста-рульового, убезпечував кордони України на Дунаї, ніс службу на Київщині та мріяв, що після Перемоги над російськими окупантами обовʼязково повернеться завершити здобуття вищої освіти та буде працювати в рідному місті і радіти доньці…

Проте його плани на майбутнє були перекреслені російськими окупантами: виконуючи свій військовий обов’язок Ілля Грищенко загинув, віддавши за свободу та незалежність українського народу найдорожче, що є у людини, – власне життя.

ВІЧНА СЛАВА І СВІТЛА ПАМ’ЯТЬ ГЕРОЮ!

Лейтенант Державно прикордонна служба України

Народився Руслан ФОКШЕК 14 листопада 1978 року у селі Причорноморське. Тут, у свій час закінчив Першотравневий ліцей. Згодом переїхав мешкати у село Матроска Ізмаїльського району, де й створив родину, разом із дружиною Наталею виховував двох доньок: Олену та Ірину.

Влітку 2014 року чоловік вступив на службу до Ізмаїльського прикордонного загону. З вересня 2014 до лютого 2015 року у складі оперативно-бойової прикордонної комендатури боронив Батьківщину, в зоні ATO. 

За таке гідне та професійне виконання свого військового обов’язку у 2016 році захисник отримав відзнаку Президента України «За участь в антитерористичній операції». 

За згадкою побратимів, Руслан Григорович був дуже високопрофесійним, досвідченим військовослужбовцем, для багатьох був наставником і другом, завжди позитивний і привітний, готовий прийти на допомогу.

На початку 2025 року разом із загоном воїн вирушив на Сумський напрямок, що став останнім місцем служби захисника, адже 13 лютого під час ворожого обстрілу в селі Софіївка Сумської області, лейтенант загинув.

Руслан Фокшек народився 14 листопада 1978 року в селі Зоря Труда, що на Одещині. Влітку 2014 року він вступив на службу до Ізмаїльського прикордонного загону. З вересня 2014 до лютого 2015 року захищав українську землю від російських окупантів у зоні АТО, за що у 2016 році отримав відзнаку Президента України «За участь в антитерористичній операції».

«Руслан був професіоналом військової справи та гарним товаришем. Мав відмінне почуття гумору. Зі мною у 2014-2015 році виконував бойові завдання в зоні проведення АТО у складі оперативно-бойової прикордонної комендатури Ізмаїльського загону. Руслан був одним із найкращих військовослужбовців та підлеглих, на якого можна було повністю покластись. Я дуже пишався тим, що йому за відмінну службу присвоїли офіцерське звання. Ніколи не забуду свого підлеглого та свого друга. Щиро співчуваю родині Героя», – зазначив колишній заступник коменданта оперативно-бойової прикордонної комендатури підполковник Ігор Перегняк.

За роки служби він проявив себе як високопрофесійний, досвідчений військовослужбовець, відданий Україні та її народові. Лейтенант Фокшек Руслан активно долучався до всіх справ прикордонного загону, для багатьох військовослужбовців став наставником і другом, залишивши за собою добру пам’ять та гідні справи.

Побратими згадують його як позитивного, привітного, завжди готового прийти на допомогу. «Треба було кудись їхати – без питань, один із перших», – кажуть його товариші. Руслан радів життю, мріяв, любив. Пишався своєю сім’єю та досягненнями доньок.

На початку цього року лейтенант Фокшек вирушив на Сумський напрямок, де проявив справжній героїзм, сміливість і любов до Батьківщини. Під час виконання бойового завдання із захисту України від російської агресії Руслан дістав поранення, не сумісне із життям.

Без чоловіка та батька залишилися дружина Наталія і доньки, 23-річна Олена та 8-річна Ірина.

Лейтенанта Руслана Фокшека поховано на Алеї Слави на Новому цвинтарі м. Ізмаїл.

ВІЧНА СЛАВА І СВІТЛА ПАМ’ЯТЬ ГЕРОЮ!

Молодший сержант. Командир першого механізованого відділення 2-го механізованого взводу 1-ої механізованої роти

Олексій МАЗІЛОВ був молодшим сином у родині, навчався у школі №4, оволодів професією електрика у восьмому профтехучилищі – і працював, працював, працював. А коли настав час йти захищати власну родину та рідну країну, не вагаючись пішов, пообіцявши повернутись, тому що мав плани на майбутнє та сподівався, що вони втіляться в життя.

Захисника поховано на Алеї Слави на Новому цвинтарі м. Ізмаїл.

ВІЧНА СЛАВА І СВІТЛА ПАМ’ЯТЬ ГЕРОЮ!

Молодший лейтенант. Командир протитанкового взводу роти вогневої підтримки

Степан ГРАМАТИК уродженець Суворівської громади, народився і виріс у селищі Катлабуг, здобув фах ветеринара, переїхав до Ізмаїлу, де одружився, працював у порту, виховував із дружиною двох донечок. Поруч з ним було надійно.

Коли на нашу землю прийшла біда, Степан без вагань став на захист України. З березня 2022 року він боронив рідну землю спочатку у лавах Тероборони, згодом – тримав оборону Очакова, потім воював під Покровськом і на Сумщині. Він боровся до останнього подиху – за свою родину, за кожного з нас.

Великий колектив Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області висловлює щирі співчуття родині, близьким і друзям Степана. Немає слів, які могли б зменшити цей біль. Схиляємо голови в скорботі і молимося за світлу пам’ять про нього. Степан Граматик залишиться у наших серцях як Людина великої мужності, доброти і любові до життя.Назавжди сорок!

Воїна поховано на Алеї Слави на новому цвинтарі м. Ізмаїл.

ВІЧНА СЛАВА І СВІТЛА ПАМ’ЯТЬ ГЕРОЮ!

**********************************

Колектив Палацу дітей та юнацтва ім. Алли Іванової низько вклоняється та схиляє голову в глибокій скорботі перед родинами загиблих.