Сапфо

Сапфо була там, між іншим, засновницею і начальницею «дому Муз» при храмі Афродіти, де багаті дівчата з різних місць колоніальної й острівної Греції вдосконалювались у музиці й поезії.

Творам Сапфо притаманні щирість почуттів, тонке відчуття краси природи, поетична виразність, мелодійність мови.

Геніальним здобутком Сапфо була її спроба зобразити психічний стан людини не за зовнішніми ознаками, а за його внутрішніми, невидимими оку відчуттями. Без такого підходу неможливо уявити собі новітню літературу з її гіпертрофованим психологізмом.

Головним мотивом поезії Сапфо, як можна судити з фрагментів віршів, що збереглися, була любов, були сильні, поривчасті, палкі почуття. Особливої слави зажили її епіталами: скарги дівчат на нареченого, який забирає їхню подругу, вихваляння краси нареченої тощо. Вірші елегічні та ямбічні виражали особисті почуття.