The story of Guillaume Apollinaire

Гійом Аполлінер (фр. Guillaume Apollinaire, справжнє ім’я — Вільгельм-Альберт-Влодзімеж-Аполлінарій Костровіцкі (фр.Wilhelm Albert Włodzimierz Apolinary Kostrowicki);  — французький поет, художник, критик. Один з основоположників літературного авангарду, що визначив напрямки розвитку французької та світової поезії у ХХ столітті.   

Народився 26 серпня 1880 року в Римі. Був позашлюбним сином напівпольки-напівіталійки дворянки Анжеліки Костровицької російської підданої, дочки польського шляхтича Міхала Аполлінарія Костровицького герба Вонж (мали маєтки біля Новогрудка у Білорусі (в Російській імперії), еміґрував після придушення Польського повстання 1863–1864 р.; служив офіцером у гвардії Папи Римського та італійки Джульєтти Флоріані. Спочатку був записаний як син невідомих батьків під прізвищем Дульчіні, потім мати визнала його і записала під іменем Вільгельм Альберт Влодзімєж Александер Аполлінаріс Костровицький. Таким чином, за похоженням був італійцем, його характеру були властиві «південні», «латинські» середземноморські риси, і таким себе уособлював пізніше. Рідними мовами були італійська та польська мови, оскільки мати зуміла присунути йому інтерес до польської культури; французьку він опанував згодом. .

У 1899 році разом із матір’ю і молодшим братом перебрався в Париж. Влаштувався службовцем банківської контори. Жив у скруті, підробляв «літературним негром», згодом оселився окремо від сім’ї. Дебютував 1901 року невеликою добіркою віршів у газеті «Ґранд Франс», підписаних прізвищем Костровицький (серед них — вірш «Місто і серце», в якому сполучається любовна лірика з урбаністичними мотивами, що стало характерно для всієї подальшої творчості).

У 1901 влаштувався домашнім учителем у графині Міло. Разом з нею та її дітьми подорожував по Рейну, наступного року — південною Німеччиною, Австрією та Чехією. У цей час пережив бурхливе нерозділене кохання до гувернантки англійки Анни Плейден, яка теж працювала у Міло. Результатом став цикл «Рейнські вірші» і поема «Пісня нелюбого».

Повернувшись 1902 р. до Парижа, став редактором фінансового видання «Супутник рантьє». Займався журналістською діяльністю, писав невеликі статті для журналів «Європеєць», «Сонце», «Мессідор», «Соціальна демократія». Того ж року опублікував кілька віршів і оповідань, один з яких — «Єресіарх» уперше підписаний псевдонімом Ґійом Аполлінер.

З Пікассо познайомився у липні 1904 року.

Для заробітку писав еротичні і порнографічні романи. Найвідоміший з них — «Одинадцять тисяч різок», опублікований 1907 року, містив новий погляд на творчість маркіза де Сада.

У березні 1911 вийшла перша поетична збірка «Звірослов або Почет Орфея» мізерним накладом (120 примірників), Її ідея народилася в майстерні Пікассо: Аполлінер спостерігав, як Пікассо гравірує зображення тварин, і спробував те саме створити в поезії.

На початку 1918 року він одружився з красунею Жаклін Кольб. Тоді ж Аполлінер написав містерію-буфф «Барви часу». Проте через півроку 9 листопада 1918 помер у Парижі, заразившись іспанкою; похований 13 листопада на цвинтарі Пер-Лашез. Його мати, побачивши на труні подарований нею килим, розрізаний навпіл, вигукнула: «О Боже! Він його порізав!».