Загадковий космос

Земля́ — третя від Сонця планета Сонячної системи, єдина планета, на якій відоме життя, домівка людства. Земля належить до планет земної групи і є найбільшою з цих планет у Сонячній системі.

Земля обертається навколо Сонця еліптичною орбітою (дуже близькою до колової) із середньою швидкістю 29 785 м/с на середній відстані 149,6 млн км із періодом, що приблизно дорівнює 365,24 доби (зоряний рік). Земля має супутник — Місяць, який обертається навколо Землі на середній відстані 384 400 км. Нахил земної осі до площини екліптики становить 66°33′22″. Період обертання планети навколо своєї осі 23 год 56 хв 4,1 с. Обертання навколо своєї осі викликає зміну дня і ночі, а нахил осі до екліптики разом із обертанням навколо Сонця — зміну пір року.

Форма Землі — геоїд. Середній радіус Землі становить 6371,032 км, екваторіальний — 6378,16 км, полярний — 6356,777 км. Площа поверхні земної кулі 510 млн км², об’єм — 1,083·10¹² км³, середня густина — 5518 кг/м³. Маса Землі становить 5976·10²¹ кг. Земля має магнітне і тісно пов’язане з ним електричне поля^{[джерело?]}. Гравітаційне поле Землі зумовлює її близьку до сферичної форму й існування атмосфери.

За сучасними космогонічними уявленнями Земля утворилася приблизно 4,7 млрд років тому з розсіяної в протосонячній системі газопилової речовини. Внаслідок диференціації речовини Землі, під дією гравітаційного поля, в умовах розігріву земних надр виникли і розвилися різні за хімічним складом, агрегатним станом і фізичними властивостями оболонки — геосфери: ядро, мантія, земна кора, гідросфера, атмосфера, магнітосфера. У складі Землі переважає залізо (34,6 %), кисень (29,5 %), кремній (15,2 %), магній (12,7 %)^{[джерело?]}. Земна кора, мантія і внутрішня частина ядра тверді (зовнішня частина ядравважається рідкою)^{[джерело?]}. Від поверхні Землі до центру зростають тиск, густина й температура. Тиск у центрі планети 3,6·10¹¹ Па, густина приблизно 12,5·10³ кг/м³, температура в діапазоні від 5000 до 6000 °C. Основні типи земної кори — материкова та океанічна, у перехідній зоні від материка до океану розвинута кора проміжної будови.

Орбіта Венери ближча до кола, ніж орбіта будь-якої іншої планети Сонячної системи. Її ексцентриситет становить всього лише 0,0068. Період обертання навколо Сонця (венеріанський рік) становить 224,7 земної доби. Іноді Венера підходить до Землі на відстань, меншу 40 млн км.

Венера обертається навколо своєї осі в зворотному напрямку до обертання навколо Сонця, на відміну від Землі та інших планет. Сидеричний період обертання Венери навколо своєї осі (зоряна доба) становить 243,018 земної доби. Тривалість сонячної доби на планеті становить близько 116,75 земних діб.

Як і координати її Північного полюса (пряме піднесення = 272,57°, схилення = +67,14°), його отримано в результаті спільної обробки результатів бортових радіолокаційних і доплерівских вимірювань «Магеллана» і «Венери-15, −16» для 20 опорних точок на поверхні Венери.

Хоча у Венери й Землі близькі розміри, середня густина й навіть внутрішня будова, проте Земля має досить потужне магнітне поле, а Венера його не має.

За однією з сучасних теорій напруженість дипольного магнітного поля залежить від прецесії полярної осі і вектора кутової швидкості. Саме цей параметр на Венері мізерно малий, але вимірювання свідчать про нижчу напруженість ніж та, яку передбачає теорія.

Хоча загального дипольного поля у Венери немає, проте магнітне поле, хоча й досить слабке, на Венері є. У провідному шарі атмосфери, іоносфері, магнітне поле наводиться сонячним магнітним полем і сонячним вітром. Міжпланетне магнітне поле напруженістю близько 10 нТл взаємодіє з іоносферою планети, яка рухається в ньому. Оскільки іоносфера — провідник, у ній з’являються електричні струми, які, у свою чергу, збуджують магнітні поля. Щоправда, вони мають локальний характер, орієнтовані випадково, мають невелику напруженість (15-20 нТл). Взаємодія цих полів з плазмою сонячного вітру ще більше ускладнює явище. Тому у Венери немає радіаційних поясів у традиційному їх розумінні.

Марс — планета земного типу з розрідженою атмосферою. На Марсі є метеоритні кратери, як на Місяці, вулкани, долини і пустелі, подібні до земних. Тут розташована гора Олімп (22 456 м), найвища відома гора в Сонячній системі, і Долини Марінера — величезна рифтоподібна система каньйонів^[1]. На додаток до особливостей — період обертання Марса і сезонні цикли також подібні до земних.

Марс — невелика планета, більша за Меркурій, але майже вдвічі менша від Землі за діаметром. Марс має екваторіальний радіус 3396 км і середній полярний радіус 3379 км (обидва значення точно визначені космічним апаратом «Mars Global Surveyor», який почав свою місію на орбіті навколо планети 1999 року). Маса Марса становить 6,418×10²³ кг, що вдесятеро менше за масу Землі, а прискорення вільного падінняна його поверхні — 3,72 м/с². Це означає, що об’єкти на Марсі важать лише третину своєї земної ваги.

Сатурн – 6-та планета від Сонця. Він обертається на відстані приблизно 1,4 млрд км (9,5 АЕ) від Сонця.

Сатурн – друга за величиною планета нашої системи. Найбільша – Юпітер. Порівняно із Землею, Сатурн – баскетбольний м’яч, а наша планета – 5 центів.

Один день на Сатурні проходить за 10,7 земних год. За цей час планета робить один повний оберт навколо своєї осі. Рік на Сатурні дорівнює 29 земним рокам. Тобто ця планета обертається навколо Сонця за 10 тис. 756 днів.

Сатурн класифікують як газовий гігант. У зв’язку з цим він не має твердої поверхні.

Атмосферу Сатурна переважно становлять водень і гелій.

Нині налічують 62 відомих нам супутника Сатурна. Абсолютний рекорд за цим показником належить Юпітеру, у якого їх 67. Найбільший супутник “окільцьованої” планети – Титан, який перевершує своїми розмірами Меркурій. Титан – єдиний серед супутників Сонячної системи, що має щільну атмосферу.