Ріпка

В одному чудовому селі жив коли давньо-попередній чоловік, який мав жінку, внучку Марушку, собаку Жучку, коту Мурчика.

Коли настала тепла весна, все навколо зазеленіло, дід забирав лопатку і пішов на грядки, скопав і посадив зерно ріпки. Росла ріпка, росла, а дід за нею доглядав.

А коли прийшла золота осінь пішов дід ріпку рвати. Обійшов кругом неї, а вона така велика-велика виросла, взяла дід за човнем ріпку тягне-тягне, а витягти не може. Пішов дід кликати бабу.

– Йди, поможи мені ріпку витягти!

Прийшла баба на місто, взяла дід за ріпку, а баба за діда. Тягнуть-тягнуть, а витягти не можуть. Пішла баба кликати на допомогу внучку марушку.

– Айди, онучко, не сиді, ріпку вирвати поможі!

Прийшла Марушка на допомогу. Взявся дід за ріпку. Баба за діда, внучка за бабу, тягнути-тягнути, а витягти ріпку не можуть. Пішла внучка кликати собачку Жучку.

– А я, Жучко, та допоможіть нам витягти ріпку?

Прибігла собачка ріпку виривати. От взялись: дід за ріпку, баба за діда, внучка за бабу, Жучка за внучку. Тягнуть-тягнуть, а витягти не можуть. Побігла Жучка кликати кота Мурчика.

– А я, мурчику, та допоможіть нам витягти ріпку!

Прибій кіт, взявся за собачку, собачка за внучкою, внучка за бабу, баба за діда, дід за ріпку. Тягнуть-тягнуть, а витягти не можуть. Пішов мурчик кликати на допомогу мишку. Прибігла мишка, взялася за кота, кіт за собакою, собачка за внучкою, внучка за бабу, баба за діда, дід за ріпку. Тягніть-тягніть, та як попадають, і річка зверху. А мишка пліг під ріпку і охороняється.

От таку велику ріпку виростив дід у себе на городі.

І я там був, той річка бачила, а хто не вірить, хай перевірить.