І`мя Рози

В основу роману «Ім’я рози» покладено історію розслідування низки злочинів, що сталися у листопаді 1327 р. в одному з італійських монастирів. Дія роману триває сім днів, упродовж яких у монастирі сталися шість загадкових вбивств. Завдання розслідувати злочини покладено на колишнього інквізитора, філософа й інтелектуала, францисканського монахаВільгельма Бескервільського, якого супроводжує його юний учень Адсон. Від імені Адсона й ведеться розповідь. Сюжетроману цілком може сприйматися як детективний, але сам автор ставиться до «кримінальної забарвленості» свого твору з певною іронією.

Прізвище Еко (Eco), ймовірно, є абревіатурою від ex caelis oblatus (лат. «дарунок з небес»), яке було дане його дідові (знайді) міськими урядовцями^[6].

Його батько, Джуліо Еко, працював бухгалтером, а потім був учасником трьох війн. Під час Другої світової війни Умберто і його мати, Джованна, переїхали в невелике село в горах П’ємонту.

Шкільну освіту отримав при салезіанському монастирі. Згадки про орден, його засновника та його твори є в працях та інтерв’ю письменника^[7].

Джуліо Еко був одним із 13 дітей в сім’ї і хотів аби його син отримав юридичну освіту, але Умберто вступив до Туринського університету, щоби вивчати середньовічну філософію й літературу, і 1954 року успішно його закінчив. Свою дипломну роботу Умберто писав з Томи Аквінського. Після закінчення роботи над нею та випуску з університету, Еко розірвав свої стосунки з церквою. «Хоч я все ще люблю той світ, я перестав вірити в Бога в свої двадцять, після докторської роботи з Томи Аквінського. Можна сказати, що в дивовижний спосіб він зцілив мене від моєї віри»^[8][9].

Українські видання

Твори Умберто Еко українською мовою видавали:

• «Літопис»: «Маятник Фуко» (1998); «Роль читача. Дослідження з семіотики текстів» (2004)
• «Фоліо»: «Ім’я рози» (2006); «Бавдоліно» (2009); «Празький цвинтар» (2011); «Таємниче полум’я цариці Лоани» (2012); «Номер нуль» (2015); «Острів напередодні» (2016)
• «Мандрівець»: «Як написати дипломну роботу: Гуманітарні науки» (2007)
• «Лаурус»: У. Еко, Е. Кармі. «Три оповідки» (2013)
• «Видавництво Старого Лева»: У. Еко, Ж.-К. Кар’єр. «Не сподівайтеся позбутися книжок» (2015)
• «Всесвіт»: фрагменти роману «Дивовижний вогонь королеви Лоани»

Україномовне видання роману «Празький цвинтар» (переклала Ю.В.Григоренко), яке вийшло друком 2011 року, було одним із перших перекладів цього твору в світі.

УМБЕРТО ЕКО

(народився 1932)

Італійський прозаїк, семіотик, культуролог, есеїст, відомий італійський теоретик, професор семіотики Болонського університету, доктор філософських наук, культуролог, журналіст, автор всесвітньовідомих романів “Ім’я троянди” (1980), “Маятник Фуко” (1988), “Острів попереднього дня” (1995), “Бавдоліно” (2000), лауреат численних літературних премій (Strega, Viareg-gio, Anghiari), кавалер французького ордена за заслуги в літературі, ордена Маршалла Мак Люена (ЮНЕСКО), ордена Почесного легіону, грецького ордена Золотої зірки, ордена Великого Хреста Італійської республіки, член Міжнародного форуму ЮНЕСКО (1992-1993), президент Міжнародної асоціації семіотики і когнітивних досліджень, академік Академії світової культури в Парижі, Академії наук Болоньї, Міжнародної академії філософії мистецтв, почесний професор понад 30 університетів Європи, Азії та Америки, Умберто Еко народився 5 січня 1932 року в Алессандрії (П’ємонт), невеликому містечку на схід від Туріна й на південь від Мілана. Батько Джуліо Еко, бухгалтер за професією, ветеран трьох воєн, мати — Джованна Еко.

Виконуючи бажання батька, котрий хотів, щоб син став адвокатом, Еко вступив до Турінського університету, де слухав курс з юриспруденції, але незабаром залишив цю науку й зайнявся вивченням середньовічної філософії. Закінчивуніверситету 1954 році, представивши як дисертаційну роботу твір, присвячений релігійному мислителю та філософу Фомі Аквінському. У цьому ж році улаштувався на роботу на RAI (Італійське телебачення), де був редактором програм з культури, друкувався в періодиці. У 1958— 1959 роках служив в армії.

Цей плідний літератор пише як італійською, так і англійською мовами. Додаючи декілька фактів для повного уявлення про цю непересічну особистість, можна пригадати цікаві розповіді Умберто Еко про самого себе. З них постає дещо ексцентрична людина, яка, щоб довести, що вона не забобонна, зумисне бігає назустріч чорним котам чи призначає іспити на 13-е, щоб покепкувати з переляканих студентів. Кожну свою книжку письменник закінчував до свого дня народження (він народився 5 січня 1932 року), а якщо не встигав цього зробити, то зумисне “відтягував” до наступного року. Роман “Бавдоліно” У. Еко, захопившись, завершив у серпні, і, волею долі, в цей день народився його перший онук, якому автор і присвятив цю книжку. При перекладах, котрі він обов’язково курирує, Еко робить численні виправлення, створює різні варіанти, так що, у кінцевому підсумку, один текст сильно відрізняється від іншого. Численні видання, що вийшли в усьому світі (твори Еко перекладались європейськими та східними мовами), вказували на гіперактивну роботу автора. Еко бере участь у різноманітних проектах: інтернетівських форумах, публічних лекціях, створенні CD, присвяченого культурі бароко, та ін., але за свою довгу кар’єру вченого і літератора він лише два рази виступав на телебаченні, виключивши цю форму комунікації зі свого життя. Можливо, зіграло роль те, що стосунки Еко з телебаченням склалися не надто вдало — у 1959 році він був звільнений з RAI.