Японська міфологія

Японська міфологія — це система сакральних знань, включаюча традиції синтоїзму і буддизму, а також народні повір’я. Релігія сінто містить величезну кількість камі (яп. 神“божество” або “дух”), котрі задіяні в міфології.

Більша частина японських міфів, відома завдяки«Кодзікі», «Ніхон сьокі» та деяким додатковим джерелам. «Кодзікі», або «Записи про діяння давнини» — давніше на сьогоднішній день зібрання міфів та легенд. «Сінтосю», датована XIV сторіччям, з буддистської точки зору пояснює як з’явилися боги, а епічна поема «Хоцума Цутае» містить альтернативні версії міфів.

Японська міфологія прямо пов’язана з культом імператора: імператорська родина традиційно вважається першим нащадком перших богів. Японське слово тенно (天皇), імператор, буквально значить «божественний (або небесний) правитель».

Статуя кіцуне у святилищі Інарі, розташованому біля буддистського монастиря Тодай(місто Нара, Японія).

Кітсуне (Кіцуне) – Лисиця (яп. 狐, きつね, МФА: [kit͡su̥ne]) — в японській міфології божество, персонаж фольклору, різновид демона-перевертня. Символ божества рисівництва Інарі.

У лисиці може бути до дев’яти хвостів. В цілому, вважається, що чим старіша та сильніша лисиця, тим більше вона має хвостів. Деякі джерела стверджують навіть, що лисиця відрощує додаткового хвоста кожні сотню або тисячу років свого життя. Але лисиці, що трапляються в казках, майже завжди володіють одним, п’ятьма або дев’ятьма хвостами.

Коли лисиця отримує 9 хвостів, її хутро стає сріблястим, білим або золотим. Ці дев’ятихвості лисиці отримують силу нескінченної проникливості. Також у Кореї говорять, що лисиця, проживши тисячу років, перетворюється на куміхо (Kumiho) (дослівно «дев’ятихвоста лисиця»), але корейці лисицю завжди зображують злою, на відміну від японської лисиці, яка може бути як доброзичливою, так і навпаки. У китайському фольклорі також є «лисячі духи» (Huli jing), багато в чому схожі з лисицями, включно з можливістю мати 9 хвостів.

В деяких історіях лисиці мають проблеми з хованням свого хвоста в людському вигляді (зазвичай лисиці в таких історіях мають лише один хвіст, що може вказувати на слабкість та недосвідченість лисиці). Уважний герой може викрити перетворену на людину п’яну чи необережну лисицю, побачивши крізь її одяг хвоста.

Одною з відомих лисиць також є великий дух-зберігач Кюбі. Це дух-зберігач та захисник, що допомагає юним «заблудлим» душам на їх шляху в поточній інкарнації. Кюбі зазвичай залишається ненадовго, лише на декілька днів, але у разі прихильності до однієї душі, може супроводжувати її роками. Це рідкий тип лисиць, що нагороджує деяких щасливчиків своєю присутністю та допомогою.

В японському фольклорі лисиць часто описують ошуканцями, іноді при цьому дуже злими. Лисиця-ошуканка використовує свої магічні сили для пустощів: ті, що показуються в доброзичливому світлі, намагаються обирати своїми цілями занадто гордих самураїв, жадібних купців та хвалькуватих людей, в той час як жорстокіші лисиці намагаються мучити бідних торговців, фермерів та буддистських монахів.

Ще лисиць часто описують як коханок. В подібних історіях зазвичай присутні юний чоловік та лисиця, що прийняла вигляд жінки. Іноді лисиці приписується роль звабниці, але часто подібні історії скоріше романтичні. В таких історіях юний чоловік одружується з красунею (не знаючи, що це лисиця) та надає велике значення її відданості. В багатьох таких історіях присутній трагічний елемент: вони закінчуються виявленням лисячої сутності, після чого лисиця повинна покинути свого чоловіка.

Найстаріша з відомих історій про жінок-лисиць, котра дає фольклорну етимологію слова «кіцуне», в цьому сенсі є виключенням. Тут лисиця приймає вигляд жінки та одружується з чоловіком, після чого ті двоє, провівши декілька щасливих років разом, заводять декількох дітей. Її лисяча сутність несподівано відкривається, коли в присутності багатьох свідків вона лякається собаки, і, щоб заховатися, приймає свій істинний вигляд. Лисиця готується піти з дому, але чоловік її зупиняє, кажучи: «Тепер, коли ми були декілька років разом і ти дала мені декількох дітей, я не можу просто забути тебе. Будь ласка, підем та поспимо». Лисиця погоджується; відтоді повертається до свого чоловіка щоночі в образі жінки, а вранці йдучи у вигляди лисиці. Після того її стали називати кіцуне — через те, що в класичній японській кіцу-не значить «підемо поспимо», в той час як кі-цуне означає «та, що завжди приходить».

Нащадкам шлюбів між людьми та лисицями зазвичай приписують особливі фізичні або надприродні властивості. Конкретна природа цих властивостей, однак, сильно змінюється від одного джерела до іншого. Серед тих, у кого, як вважалося, є подібні екстраординарні здібності — відомий оммьодзі Абе-но Сеймей, котрий був ханйо(напівдемоном), сином людини та лисиці.

Єнот-перевертень (яп. 化け狸, ばけだぬき, МФА: [bakedanukʲi̥]) — чарівний єнот в японському фольклорі. Має здатність перетворюватися у різні речі й часто дурить людей.

У японській літературі єнот здавна виступав як підозріла і чарівна тварина. Так, в «Анналах Японії» (720) згадується, що в часи правління Імператора-жінки в північнояпонській провінції Муцу жив єнот, який обертався на людину і співав пісень. Подібні записи про тварину-перевертня містяться у «Японських записах про дива» (822), «Збірка повістей Удзі» (13 століття) та інших творах. Єнотові приписували демонічні властивості й вважали родичем лисиці, яка не лише дурила людей, а і призводила до їхньої загибелі.

Стилізовані скульптури танукі можна зустріти в Японії у будинках, магазинах та ресторанах — пузаті фігурки з підкресленими первинними статевими ознаками чоловічих осіб. Вважається, що чим більше підкреслені ці ознаки (чим більший розмір калитки), тим більше танукі приносить щастя. Кількість щастя прямо пропорційна розмірам його калитки. Танукі може роздувати її до неймовірних розмірів — спати під нею, вкрившись як ковдрою, або ж перетворити її на будинок. Єдиний спосіб первірити, чи він справжній — кинути на підлогу такого будинку жарину. Правда, після цього на щастя можна не розраховувати

Окамі (яп. 狼 о:камі) — вовкоподібний персонаж в японському фольклорі.

Окамі — йокай, що являє собою вовка-камі. Серед здібностей окамі можна підкреслити спроможність перетворюватися на людину. Зазвичай в різноманітних фільмах та аніме волосся таких персонажів має сріблястий колір (хоча не завжди), іноді можна побачити хвіст. Такі персонажі за характером зазвичай виступають антиподами кіцуне, й постійно сваряться при зустрічі.

Тенґу (яп. 天狗 — буквально «небесний собака»; кит. Тянь-хоу) — істота з японської міфології. В японській міфології тенґу тератологічнаістота; постає у вигляді чоловіка величезного на зріст з червоним обличчям, довгим носом, іноді з крилами. Тенґу дуже часто носить одяг гірського відлюдника (ямабусі), він наділений величезною силою.

Загальний опис

Тенґу полюбляє чистоту, не терпить близькості людей, морочить подорожніх в горах, лісорубів, лякає їх громовим реготом або зображуючи тріск зрублених дерев. За народними повір’ями, після смерті зла або горда людина може перетворитися на тенґу.

Тенґу приписують екстраординарні фізичні здібності та навички володіння холодною зброєю. Зрідка вони служать наставниками в мистецтві війни та стратегії людям, яких вважають гідними. Також благородні тенґу виступають захисниками святих людей та храмів. Однак, частіше тенґу — це злобні насмішливі істоти, що намагаються кожного разу нашкодити людям. Вони жорсткі обманщики, що викликають пожежі та підбурюють до війн.

Тенґу терпіти не можуть зарозумілості, упередження та марнославства, особливо коли річ йде про буддистських священиків та самураїв. Так до кінця епохи Камакура тенґу становиться головним в літературі засобом для критики та викриття гріховності духовенства, захисником Дхарми

Тенґу у казках

Попри те, що тенґу володіє крилами, в казках він літає завдяки змахам чарівного віяла. Чарівний борсук танукі та лиса кіцуне є проявами тваринного початку тенґу.

В легенді кінця XI ст. Тенґу утягує в гори господаря озера — дракона, для того щоб той помер від спраги. Рятує дракона буддистський монах. Тенґу полюбляє оселятися у старих деревах з викривленими стовбурами. В одній з легенд кінця XIX ст. люди, що вирубали сосну, в якій жив Тенґу, померли.