Після жовтневого перевороту 1917 року монастир закрили, майно конфіскували прац

івники НКВС. Куполи з церков знесли, дзвіницю «урізали», а на території обителі відкрили спочатку комуну «Червоний Жовтень», згодом – інтернат.

З приходом німців у 1941 році Лебединський монастир відкрили. Там поступово поновлювався статут монастирського життя. Але через 20 років, коли нам нав’язували атеїзм, монастир знову закрили. Там розмістили туберкульозну лікарню, а храм святителя Миколая використовували як склад, пташник і сарай. Натомість у Вознесенській церкві влаштували пральню, душові та туалети.

Тут не ловить мобільний зв’язок. Немає ні магазинів, ні кіосків у цій, так і хочеться сказати, забутій глухомані. Але вона благословенна Богом. Існує легенда, що у 18 столітті чотири черниці, проходячи лісом у пошуках притулку і зупинившись на нічліг, побачили видіння, в якому святий Миколай Чудотворець благословляв їх заснувати тут монастир. На ранок вони

дійшли до струмка набрати води і знайшли там ікону святителя Миколая на підтвердження того, що це був не сон. Це джерело збереглося й донині. Його вважають цілющим…
Черниці звернулися до місцевого князя Ксаверія Любомирського з проханням виділити з його володінь частину землі для будівництва монастиря і незабаром отримали на це дозвіл. Храм в ім’я святителя Миколая спочатку був дерев’яним, але з часом кілька разів перебудовувався. Пізніше в обителі заклали ще одну церкву – на честь святої великомучениці Варвари. У 19-му столітті там звели дзвіницю – головний вхід у монастир. Вона була триярусною, заввишки 34 метри. Дотепер збереглася тільки її третя частина. Згодом навколо монастиря з’явився цегляний паркан з невеликими баштами на кутах.

Походження назви

За однією з версій назва Лебедин походить від назви однойменного величезного лісового масиву. Вперше ліс Лебедин показаний на карті Боплана в 17 столітті.

За місцевою легендою, назва села походить від імені козака Лебедя, який першим поселився серед лісу та заснував поселення.

Ще одна легенда твердить, що у цій місцевості водилося багато водоплавних птахів, а особливо лебедів. Тому не виключено, що цей прекрасний птах і дав назву селу.

Перша письмова згадка про село знаходяться у так званій Литовській Метриці, де зазначено, що князь Казимир віддав Лебедин Ів

ашку Львовичу на віленському сеймі 1448 р.

Пізніше Лебедин знаходився у власності відомих дворянських родин: українських князів Глинських (Олена Василівна Глинська вийшла заміж за Московського князя Василя і стала матір’ю царя Івана Грозного), польських — Конецпольських, Любомирських, російських князів та поміщиків Потьомкіна, Висоцького, Лопухіних, Роговських.

За люстрацією 1552 Лебедином володіли спільно Ян Кельбовський та Михайло Грибунович.

Богдан Хмельницький після захоплення у війні з Конецьпольським «70 міст і сіл без числа і пасік незміряних, з яких були великі прибутки» у Лебедині мав свою пасіку. У селі ця місцина ще й досі зветься «Пасі́ки».