Соловей і Жук

У садку співав Соловей.

Його пісня була дуже гарна.

Він знав, що його пісню люблять люди.

Того й дивився з погордою на квітучий сад, на синє небо й на маленьку дівчинку, що сиділа в саду й слухала його пісню.

А коло Соловейка літав великий рогатий Жук.

Він літав і гудів.
Соловей припинив свою пісню та й каже:
– Перестань гудіти. Ти не даєш мені співати. Твоє гудіння нікому не потрібне. Та й краще, аби тебе, Жуче, зовсім не було.

Жук гідно відповів:
– Ні, Солов’ю, без мене, Жука, неможливий світ, як і без тебе, Солов’я.
– Ну й мудрець! – всміхнувся Соловей.

– Виходить, що й ти потрібен людям?

Ось запитаємо дівчинку, вона скаже, хто потрібен людям, а хто ні.

Соловей і Жук до дівчинки та й питають:
– Скажи, дівчинко, кого треба залишити в світі – Солов’я чи Жука?

– Хай собі будуть і Соловей, і Жук,– відповіла дівчинка.

Тоді подумала й додала: – Як же можна без Жука?

            Василь Сухомлинський

               “Соловей та Жук”