“Національна композиторська школа”

     “Національна композиторська школа”

Роботу виконав:

Учень 11 класу

Української ЗОШ 1-3 ст.№13

Тельнов Артем

Діяльність і творчість Миколи Лисенка

Миколу Лисенка заслужено вважають засновником української національної музики. Суттєву роль у цьому відіграла як його композиторська, так і етнографічна діяльність.

Етнографічна спадщина Лисенка — запис весільного обряду (з текстом і музикою) у Переяславському повіті, запис дум і пісень кобзаря О. Вересая, розвідки «рос. Характеристика музыкальных особенностей малорусских дум и песен, исполняемых кобзарем Остапом Вересаем» (1874 рік), «Про торбан і музику пісень Відорта» (1892 рік), «Народні музичні струменти на Вкраїні» (1894 рік).

Хоча Лисенко був світським композитором, він усе ж написав декілька творів на духовну тематику: «Камо пойду от лиця Твоєго», «Херувимська» та молитву «Боже великий, єдиний» (слова О. Кониського), а також здійснив обробки трьох побожних пісень — «Пречиста Діво, мати Руського краю», «Хресним древом», «Діва днесь пресущественного раждаєт».

Отримавши фахову освіту як піаніст, Лисенко став автором ряду фортепіанних творів великих та малих форм — це «Українські рапсодії» (gis moll, a moll), «Героїчне скерцо» op. 25, «Епічний фрагмент» op.20, «Українська сюїта». Фортепіанні мініатюри М. Лисенко об’єднував у невеликі цикли — «Альбом літа 1900» op. 37, «Альбом особистий» op. 40 тощо.До найвідоміших творів Лисенка належать музика гімнів «Молитва за Україну» та «Вічний революціонер», котрі зокрема виконував хор К. Стеценка під час Свята Злуки, опери «Тарас Бульба», «Наталка Полтавка» та інші. Лисенко створив численні аранжування народної музики для голосу й фортепіано, для хору та мішаного складу, а також написав значну кількість творів на слова Тараса Шевченка

           Діяльність і творчість Миколи Леонтовича

Основу музичної спадщини Леонтовича становлять хорові мініатюри — обробки українських народних пісень, які й донині є неперевершеними і їх виконують всі українські хори в Україні й діаспорі.

Тематика хорових мініатюр композитора надзвичайно різноманітна. Це обрядові, церковні, історичні, чумацькі, жартівливі, танцювальні, ігрові пісні. Одне з центральних місць у творчості Леонтовича посідають хори на побутові теми. Це, зокрема, «Ой у лісі при дорозі», «Ой темная та невидная ніченька», «Мала мати одну дочку», «Ой з-за гори кам’яної». Вони характерні динамічним розгортанням сюжету, активною драматизацією подій та образів. Взірцем такого високого драматичного піднесення може слугувати народна пісня «Пряля», в якій Леонтович досяг рівня трагічної балади.

В піснях-реквіємах «Козака несуть», «Із-за гори сніжок летить», «Смерть» Леонтович талановито переосмислив мелодику народного плачу, використовуючи специфічне звучання окремих голосів і цілих хорових груп, застосовуючи різні хорові звукові ефекти, наприклад, спів із закритим ротом.

Найвищим досягненням композитора вважають пісні «Щедрик» і «Дударик», в яких Леонтович досягнув максимальної ритмічної організації. Особливо популярним був і залишається «Щедрик», в якій органічно поєднані прийоми народного багатоголосся з досягненнями класичної поліфонії й кожен голос відіграє цілком самостійну виражальну роль, відтворюючи найтонші зміни настрою в пісні, подаючи кожен художній образ у граничному завершенні.

           Діяльність і творчість Кирила Стеценко

Своєю творчістю й діяльністю Стеценко був продовжувачем національного напряму української музики, започаткованого Миколою Лисенком. Він віддавав перевагу хоровим, вокально-інструментальним, оперним жанрам, музиці до театральних вистав і обробкам народних пісень. Все своє життя присвятив справі музичної освіти. Людина творчо обдарована, тонкого художнього світосприйняття, Кирило Стеценко посів особливе місце в історії української музики як композитор, який підсумував досягнення своїх попередників і відкрив нові шляхи розвитку музичного мистецтва України післяжовтневого періоду.

У його творчості важливе місце посідають солоспіви (понад 30) на слова Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, Олександра Олеся та інших. Багатогранна хорова музика Стеценка: церковні твори (дві літургії, панахида), кантати, хори («Усе жило», «Веснонько-весно», «То була тихая ніч» та інші), а капела та з фортепіанним супроводом, обробки українських народних пісень. Музика до п’єс («Сватання на Гончарівці» Григорія Квітки-Основ’яненка, «Про що тирса шелестіла…» Спиридона Черкасенка, «Бувальщина» А. Велисовського), опери (не закінчені «Полонянка», «Кармелюк»), драматична сцена «Іфіґенія в Тавриді» за драмою Лесі Українки, музика до поеми Т. Шевченка «Гайдамаки», дитячі опери («Івасик-Телесик», «Лисичка, Котик і Півник»).

Стеценко — автор шкільних співаників. Суспільне визнання композитор здобув як автор церковної музики. Найвищими його досягненнями вважаються «Літургія Св. Іоана Золотоуста», «Всенощна» та «Панахида», присвячена пам’яті М. Лисенка.Кирило Стеценко пройшов шлях від учителя гімназії і регента хору духовної семінарії до священика. Але яку б посаду він не обіймав, завжди ніс до людей розуміння краси і добра — того, що дає справжнє мистецтво.

           Діяльність і творчість Якова Степового

Яків Степовий — представник української музичної інтелігенції першої чверті XX ст., один із фундаторів національної композиторської школи і продовжувач традицій Миколи Лисенка. Він — майстер солоспівів, хорових і фортепіанних творів, автор музичних збірок для дітей, а також — викладач Київської консерваторії, засновник Державного вокального квартету, завідувач секції національної музики у Всеукраїнському комітеті мистецтв, музично-просвітній діяч, пропагандист світової класики в Україні.У Росії відбулося кілька концертів, на яких звучала музика Я. Степового. З великим успіхом пройшов авторський концерт композитора в грудні 1911 р. у Москві з ініціативи видатного українського співака Івана Алчевського, який очолював там музично-драматичний гурток «Кобзар». У1912 р. Степовий у Петербурзі брав участь у літературно-музичному вечорі, присвяченому пам’яті Т. Шевченка. Для цього вечора він написав фортепіанний твір «Прелюд пам’яті Шевченка». Виконання на цьому концерті деяких його вокальних творів на слова Т. Шевченка, Лесі Українки було заборонено. Цього ж року відбувся авторський концерт Я. Степового за участю співаків Марійського театру. Один із рецензентів цього концерту підкреслював, що Я. Степовий демонстрував свої музичні твори в українському стилі.

Я. Степовий писав камерно-вокальну, фортепіанну та хорову музику. Вона овіяна сердечністю й теплотою. Найкраще його індивідуальність проявилася в інтимній ліриці. Я. Степовий – тонкий лірик, який умів передати в музиці багатство емоційних відтінків. У створенні цієї сфери значну роль відіграє гармонія – колористична, експресивно виразна. Стилістика музики Я. Степового досить різна. В одних творах вона типово романтична, а в інших, особливо в інтимній ліриці, проявився неоромантичний стиль. Степовий був майстром мініатюрних форм.

                     Вшанування композиторів

Микола Лисенко

Іменем Миколи Лисенка назвали провідні мистецькі установи України, такі як Львівська національна музична академія (1903 рік), Харківський академічний оперний театр (1944 рік), Колонний зал Національної філармонії (1962), Київська спеціалізована музична школа (1944 рік), Полтавське державне музичне училище.Ім’я Лисенка носить також провідний камерний колектив — струнний квартет.

Микола Леонтович 

Сьогодні ім’я Леонтовича мають вітчизняні музичні колективи, зокрема Капела бандуристів, та навчальні заклади (зокрема Вінницьке училище мистецтв і культури). Іменем Леонтовича названі вулиці у Києві та інших українських містах. Меморіальний музей Леонтовича працює у місті Тульчині Вінницької області, 1977 року відкрито також музей Леонтовича у с. Марківка неподалік місця його поховання.1977 року 37 хорових творів Леонтовича були записані хором студентів Київської консерваторії під орудою П. Муравського. 2005 року диск із 32 духовними творами Леонтовича випустив камерний хор «Київ» під орудою М. Гобдича

Кирило Стеценко

На батьківщині композитора в селі Квітки та у селі Веприк, де він похований, діють меморіальні музеї (див. Меморіальний музей К. Г. Стеценка у Квітках, Меморіальний музей К. Г. Стеценка у Веприку). У Вінниці, Києві та Львові його іменем названо вулиці.

Яків Степовий 

Ім’я Степового в 1921 році було присвоєне заснованому ним Державному вокальному ансамблю. В 1969 році на його честь було названо вулицю в Києві. Ім’я Степового має Київська дитяча музична школа № 1 на вул. Сагайдачного, 39.