Вступ:

Доброго дня! Сьогодні я приготував невелику презинтацію та свої відгуки на тему: “Мій улюблений твір”. Ось і закінчився п’ятий клас, багато всього цікавого було. А сьогодні я розповім Вам про найцікавіше (на мій погляд) з пройденого в цьому році – по українській літературі.

Перейдемо до плану “уроку”:

1. Назва твору, та короткийй вміст.

2. Автор твору, та цікаві факти про нього.

3. Улюблена тема по українській літературі. 

4. Завершення.

Ну, що ж – я гадаю ви вже готові. Тож почнімо!

 Пункт 1-й:

Назва: Цар Плаксій та Лоскотон.

Тип: Вірш (римований).

Жанр: Веселий (комедія).

Рік видання: 1963р.

Надруковано у: 6-ти частинах. (“Цареве сімейство”,              “Дядько Лоскотон”, “Арешт Лоскотона”, “Весілля в палаці”,    “Звільнення Лоскотона”, “Продовження весілля”).

Короткий зміст:

У далекій, далекій країні – у країні Сльозолий. Був цар       Плаксій у якого було три дочки, які були дуже плаксиві.   Цар ненавидів радощі, й наказував усім плакати цілими   днями, а хто не хотів слухати – того карали. Але у цьому царстві жив один добрий дялько – Лоскотон. Він приходив у кожну хату в вечір, щоб не сталося та веселив дітей.

Не любив цар Лоскотона й видавав він заборони! Та у царя була злісна гвардія, яка полювала на Лоскотона.

Але настав день, коли цар розгнівався та послав, щоб усі шукали Лоскотона за винагороду. Та знайшовсь один капітан – Макака. Він дуже плідно працював та всетаки знайшов, схопив, та посадив за грати Лоскотона. Потім цей капітан одружився на одній з доньок царя. Почалося незвичне весілля. та поки гуло весілля люди пішли, й звільнили Лоскотона. Потім Лоскотон прийшов на весілля, розібравсь він з поганими людьми, та залоскотав царя так, що той луснув і помер від сміху. Й там запанувала радість і сміх.

  Пункт 2-й:

Автор: Василь Симоненко.

Василь Симоненко народився в 1935 р. на Полтавщині.         Його дитинство та юність припали на роки воєнного й           післявоєнного лихоліття. Василь зростав без батька, його       замінив хлопчикові рідний дід Федір, що майстерно вмів         виконувати пісні про сиву давнину. Про це Василь пізніше     написав:

А він вимовляє, виспівує

                           Гарячі прості слова –

І плачу, було, й сміюся,

Як слухаю ті пісні…

Спасибі ж тобі, дідусю,

За те, що ти дав мені.                         Мама працювала вчителькою.

Саме вона навчила його жити по совісті. Його однокласники згадують що він майже не вчив уроків, усе ловив на льоту з пояснень учителя. Хіба що уроки з иатематики доводилося робити вдома. Школа була аж за 9 кілометрів від села, де жила сім’я Симоненків. Учителі розповідали, що одного дня в якусь несусвітню завію, коли учні із сусідніх сіл не прийшли на уроки, Василь усе ж таки дійшов до школи.

Ніякі труднощі не були перешкодою в навчанні В. Симоненка, він був відмінником. У щкільному журналі, який зберігся – тільки 5! Проте поміж них є одна двійка: учителька дала завдання написати твір на тему “Моє щасливе дитнство”. Робота Василя мала один рядок: ” У мене не було щасливого дитинства…”

Школу В. Симоненко закінчив із золотою медаллю, потім навчався на факультеті журналістики Київського університету. У літературі відомий як тонкий лірик, світла людина й патріот.

  Пункт 3-й:

Моя улюблена тема – це народні та авторські казки. Вони постійно насичені такою добротою, затишком. Вони завжди ніби переносять мене у ті часи – коли я був ще маленьким, і батьки чи дідусь з бабусею розповідали мені їх. А в загалі я люблю фантастику – тому люба казка, чи вигадана історія – мені до вподоби. Я й сам повчаюсь цими казками, не тільки повчальним вмістом, але ще й тим, як різні письменники пишуть твори (манера написання, стиль). Бо я й сам пишу свої твори, хто зна, може колись я побачу у рідній бібліотеці свої твори. Як то кажуть: ” Іди і вчись! Колись, з нас будуть люде…” (уривок з вірша Тараса Григорійовича Шевченка – “Доля”).

Ну, що – вже час прощатися! Сподіваюся вам було цікаво!

До нових зустрічей!

Розповідь пригутував учень 5-А класу

Цуканов Матвій