сучасні відомосі українських кобзарів

Кобза́р – український народний співак і музикант. Кобзарі були творцями, хранителями та передавачами епічної традиції у створенні історичних пісень, дум (мелодійних читачів виданих форм), релігійних письменників, моралізаторських пісень, а також посилання та перекази, що провокують гроші на кобзі, лірі або бандурі, звідки називають їх назвами бандуристи.Значення їх для українського народу можна порівняти зі значеннями давньогрецьких поетів у давній Греції, арабських поетів для Аравії, або степових співробітників-акінів для людей Середньої Азії, Монголії та Казахстану.

Кобзарство – символ української національної культури, непереможності й незнаності, волелюбної вдачі українського народу, чистоти його духовних помислів. Кобзарство – унікальне явище не лише української, а й світової культури.Його носії – кобзарі, впровадження століття зберігають духовний генофонд народу, будують у новому національному свідомості, передають тисячолітню мудрість, розкривають правду життя, закликають до активності, збереження

Значення народних співробітників (поетів та музики) було надзвичайно великим для розвитку людства, особливо в допісмовій епоху. Адже саме вони зберігаються та передаються наступним поколінням найважливіших знань про мінулі та світогляд їх попередніх попередників у найдоступнішій формі, яка легко запам’ятовується – друк-оповідання. Недаремно вони існували у всіх народів – скальди у вікінгів Скандинавії, поети-кіфареді у давній Греції, трубадури в середньовічній Європі, поети-співробітники Аравії, співробітники-акини Великого Степу, руські кобзарі, лірники та гуслярі. Багато підручників з філософії твердять, що саме в середовищі поетів у Давній Греції за допомогою філософії, арабські поети (так само як і поети інших людей) мали велике значення при формуванні загальноарабської народної мови.Зверніть увагу, що у стародавніх роках народних співробітників виконували функцію новинарів,

Постійно подорожуючи саме вони знали останні новини і могли їх поділити, попередити людей про небезпеку нападу чужинців, феодалів тощо. Так само як і журналісти в інших суспільних умовах, вони розуміють, що є в певному розумінні влади і тому потрібне відповідне ставлення до себе. У свою чергу, релігія та світова влада намагаються обмежити їх вплив, щоб створити під контролем передачу інформації на підконтрольних їх територіях. Про це можна зустріти згадки у літературі, окремого художника. Напр.Костянтин Паустовський у своїх спогадах згадує випадок зі своїм дитинством, під час перебування на українському Поліссі (кінець XIX – початок XX ст.) .

Вчені вважають, що Кобзарство своїм корінням сягає часів Київської Русі. “Генеалогічне дерево наших українських бандуристів дуже високо, – писав Гнат Хоткевич. – Прямий їх попередник – се віщий Боян,” солідний старого часу “. Попередні кобзарі також були музиканти, зображені на фресках у Софії Київській. У Галицько-Волинському літопісі згадується, що у 1240 році жив і творив при дворі галицького архієпіскопа співець Мітуса.

Організоване кобзарство побутувало на терені Гетьманщини і як феномен мало свого початка десь у околицях Комісії, Миргорода та Зінькова дес у 1750 рр.

При застосуванні поетичного, щодо козака-бандуриста, визначення Василя Шевчука:

Кілька військових верталося з походу, козацтво гоїло свої криваві рани та помінало друзів, що полягли за рідний край, за волю. Всі вже жили сьогоднішніми, жили найдімнішими, в яких бачили нові бої та втрати.Й лише один звитяжець, узявши в руки кобзу і кінувши на луки повід, шукає в серцях, у струнах тих слів та звуків, які б новинки стали відлученням ратних підвігів. То був поет, співець народу, його історик та публіцист. Він не вигадував, не щебетав для втіху, а думав, осмілював перейти та пройдене, створивши для наступних поколінь котрі вирощування та візьмуть шаблі в руки…

Кобзарі були творцями славнозвісних дум та історичних пісень, що показували найважливіші події життя українського народу у введені багато століть та закликали його на боротьбу проти поневолюторів. Сюжети дум і пісень про боротьбу проти турецько-татарських нападників та польської шляху ставали відомими історичними джерелами, створеними кобзарями – підлеглими учасниками поділу – під час прибуття або після них. Героями творів кобзарів ставали улюблені в національних історичних постаті: Самійло Кішка, Байда, Маруся Богуславка, Богдан Хмельницький, Петро Сагайдачний, Петро Дорошенко, Іван Богун… Кобзарі завжди прославляли бойові походи Війська Запорозького, любив козаків.«На війні було б їдуть з радістю, а з війни повертаються з музиками та піснями, які поб’ють турку, чи пошарпують ляху, тепер же пісню складають на той випадок», – писав Дмитро Яворницький. Польський історик XVI століття Бартош Папроцький свідчив: «Козаки показували дивовижні штукатурки, співали, стріляли та грали на кобзах».

Микола Гоголь вважав кобзарів охоронців бойової слави України, талановитими поетами та літописцями. Безіменні народні співробітники передавали з покоління в поколінні свого мистецтва, яке виховувало в народних патріотизмах, почуття національної гірськості, високу духовність. Недаремно Тарас Шевченко, який зізнався, що як поет зростав на думках і піснях кобзарських, з поваги до цих народних співробітників назвав збірник своїх творів «Кобзар», а в повітах «Прогулка із задоволенням і не без моралі» зауважив, що коли б грецький сліпець Гомер воскрес і послухав одну думу у виконанні українського сліпого співробітника, «щоб розробити бій на своєму козубі, званій лірії, і пішов би міхоношею до самого бідного нашого лірника».

Незрячі співробітники створювали братства або гурти на візіт ремісничих цехів. У братствах існували майстри й учасники, які впроваджували два роки небезпеки не лише кобзарської майстерності, а й таємну так звану лебійську мову та мали долучатися до встановлених корпоративних правил, що порушували які каралися. Незрячі кобзарі були не жебраками, що випрошують мілостиню, професійні виконавці, які грою на бандурі та співочому заробляли собі на життя.

Вступ до кобзарської спільноти (цеху) здійснюється ритуалами «візвілка» й «одклінщина».

Історично склалися три типи кобзарів. Співці першого типу використовують слова та пісні, не вносячи у виконання творчого елементу, викликають і грають на кобзах так, як вони навчились від своїх учителів. Другий, найпоширеніший тип – кобзарі-імпровізатори, які щоразу вносять у виконуваний твір, які змінюються, що залежать від їхнього попереднього таланту, а також від умов та часу виконання твору. До третього типу належать кобзарі-творці власних пісенних творів.