КАЗКА

КАЖЕНЯТА  

 Між великими хмарами, між високими скелями, у темних дрімучих лісах є невелика, Богом забута, країна Великанія. 

 Ні літаком туди не долетіти, ні кораблем не доплисти… 

 Населення країни:звірі – великани, люди – великани, а серед них живе одна чудернацька сім’я кажанів. 

 Маму звати Летючка, тато – Вухань, а їх діток – Вусик і Бусик. Великани в цій країні їдять лише зелень, вирощують чудогірки, веселопомідори та радоперець. Вусика і Бусика батьки ніколи не випускали на подвір’я, так як за легендою, кажан, котрий вилетить з хатки і побачить сонце, навіки стане сліпим. Бусик був слухняним кажененям, а Вусику ну дуже було цікавим, як виглядають велетні. 

Одного погожого дня, коли кажани полетіли у розвідку для нічного полювання, Вусик і Бусик покинули батьківську оселю, Бусик не хотів летіти з братом, але ну дуже за нього турбувався і вирішив полетіти слід за ним. Вони летіли дуже довго, так як сонце підіймалося все вище і вище, і вони заблукали, кажаненята сполохнулися, шукаючи домівку, але їх раптом окутав сон і вони заснули на одному дереві на першій широкій гілці. В цей час поруч проходив велетень, тримаючи чудогірок в руці, він ласував цьогорічним смачним врожаєм, але тут цей чудогірок застряг між його велетенськими жовтими зубами і велетень, шукаючи собі зубочиску, натрапив на гілку з кажаненятами. 

Він плавно потягнувся ламати гілку, в цей час Бусик прокинувся і почав швиденько будити брата: “Вусику, дорогенький, прокидайся, твоя мрія здійснилася, нас тягне до роту могучій велетень!”. Велетень почув голос мишеняти, одразу стрепенувся, підвів гілку ближче до очей і запитав: “О, малі, чому ви так далеко від домівки, ще й і сонце так пече, що може вас осліпити!” 

Велетень запропонував їм свою допомогу: “Хлопці, давайте я допоможу вам знайти ваш дім!” Бусик каже: “Ми заблукали, тепер не можемо її знайти“.Хлопці-мишенята зраділи допомозі і від щастя допомогли йому виковиряти чудогірок із його щелепи! Він їх поклав у свій темний карман, йдучи по дорозі, вони зустрічали домівки кажанів, велетень кликав малих: “Ау, дітлахи це ваша оселя?” Діти дуже довго придивлялися, притримуючі очі, так як вони погано бачили при денному світлі, до самого заходу сонця вони шукали свою оселю. І тут нарешті, вони почули знайомий рідний голос. Мама і тато збились з крил, шукаючи дітей. Батьки були дуже налякані, вони спочатку зраділи зустрічі з дітьми, а побачивши велетня, мама сказала: “Щиро дякуємо Вам, пане велетню, у нас вдома є велика купіль, де можете прийняти ванну та відпочити під покровом наших дерев – пращурів“. 

Переночувавши у нових знайомих, вранці ситно поснідавши, велетень почимчикував додому, Тепер щодня дружба між велетнями і кажанами квітне і досі. 

 На знак дружби, під час заходу сонця, хмарки набувають рожевого відтінку, саме там знаходиться країна Великанія.