Котик та Півник

Був собі котик та півник и були вони у великій приязні.

Котик, було, у скрипочки гра а, півник тільки співає.

Котик, було, йде їсти добувати, а півник вдома сидить та хати глядить.

То котик, було, йдучи, наказу:
– Ти ж тут нікого не пускай та й сам не виходь, хочу би хто й кликав.
– Добре, добре, – каже півник; засуне хату та й сидить, аж поки котик вернеться.

Навідала півника лисиця та й надумала його підманити. Підійде під віконце, як котика нема вдома, та й промовля:
– Ходи, ходи, півнику, до мене: що у мене золота пшениця, медяна водиця.
А півник їй:
– То-ток, то-ток, не велів коток!

Бачить лисиця, що так не бере, прийшла раз уночі, насипала півникові попід вікном золотої пшеницы, а сама засіла за кущем. Тільки котик вийшов по здобич, и півник одсунув кватирку та й виглядає. Бачить: нікого нема, тільки пшеничка попід вікном розсипана. Понадився півник:
– Піду-но я трошки поклюю, нікого нема, ніхто мене не побачить, то й котикові не скаже.

Тільки півник за поріг, а лиска за нього та й помчала до своєї хати. А він кричить:
– Котику-братику, несе мене лиска по каменю-мосту на своєму хвосту. Порятуй мене!

Котик поки почув, поки завернув (далеко був), то вже й опізнився лиску догнати.
Біг-біг, не здогнав, вернувся додому та й плаче, а далі надумався, узяв скрипку, писану торбу та й пішов до лисиччиної хатки.

А в лисиці було чотири дочки та один син. То стара лисиця на влови пішла, а дітям наказала півника глядіти та окріп гріти.
– Глядіть же, – наказала, – нікого не пускайте.
Та й пішла.
Котик підійшов під вікно та й заграв, ще й приспівує:
– Ой у лиски, в лиски новых двір та чотири дочки на вибір, п’ятий синко, ще й Пилипко. Вийди, лисе, подивися,
чи хороше граю!

От найстарша лисичівна не стерпіла та й каже до менших:
– Ви тут посидьте, а я піду подивлюся, що воно там так хороше грає?
Тільки для вийшла, котикії цок в лобок та в торбу.

А сам знов грає:
– Ой у лиски, в лиски новые двір та чотири дочки на вибір, п’ятий синко, ще й Пилипко. Вийди, лисе, подивися,
чи хороше граю.
Не втерпела й друга лисичівна та й собі вийшла, а він и ту – цок у лобок та в торбу та й новий приспівує:
– Ой у лиски, в лиски новые двір та чотири дочки на вибір, п’ятий синко, ще й Пилипко. Вийди, лисе, подивися,
чи хороше граю.
Так усіх чотирьох виманив. А синко Пилипко жде-пожде сестричок – не вертаються.
– Піду, – каже, – позаганяю, а то мати прийде, битиме.
Та й пішов з хати. От котик и його цок у лобок та в торбу.

А потім почепив торбу на сухій вербі, сам у хату, знайшов, півника.розв’язав.

Взяли вони удвох усю лисиччину страву, поїли, горщика з окропом вивернули, горшки-миски побили, а самі втекли додому.

Та вже потім півник довіку слухав котика.