“Леся Українка “Давня казка

Може б, хто послухав казки?
Ось послухай, панове!
Тільки вибачте ласкаво,
Що не все в ній буде новим.

Що чого там, люди добрі,
За новинки впадати?
Може, час не завадити
І давніше придати.

Хто нам може розповісти Що
таке цілком новим,
Щоб ніхто з нас не відвітив:
“Ет, вже ми чували сеє!”

Тож, коли хто з вас цікавий,
Сядь і слухай давню казку,
А мені коли не лаврів,
То хоч бубліків дай в’язку.

І

Дес, колись, у якій країні,
Де захочете, там будемо,
Бо у казці, та ще в віршах,
Все можливо, добрі люде.

Дес, кількість, у якій країні
Проживав поет невдалий,
Тільки мав талан до віршів,
Не позиціонований, власник.

На обличчя у поета
Не цвіла урода гожа,
Хоч не був він поганий, –
Від себе – людина божа!

Той співець – що робити!
Видно, правди не сховати,
Що не було співробітником нашого,
Бо разом не вмів співати.

Та була у нього пісня
І дзвінкою, і гучною,
Бо розходилась по світу
Стоголосою луною.

І не був поет самотнім:
До його малої хати
Раз у раз ходила молодь
Пісні-слова вислухати.

Теє слово всім давало
То розвагу, то пораду;

Слухачі співцю за теє
Ділом скрізь давали раду.

Що могли, то те й давали,
Він зо всього був догодний.

Досить з нього, що не був він
Ні голодний, ні холодний.