Українська література.Читацький щоденник

Автор: І.Франко

Рік видання: 1905

Збірка: «На лоні природи» (1905)

Літературний рід: епос

Жанр: психологічна новела
Тема: розкриття стосунків між Марією та Хомою
Ідея:  Утвердження думки про цілющу силу кохання, про повернення людини до своєї сутності
Головні герої: Хома (Массіно), Марія, її батько, чоловіки

Проблематика: взаємовідносини в суспільстві, людського буття загалом, проблема співіснування двох індивідуальностей, стосунки між людьми

Особливості сюжету й композиції

      Новела відзначається доволі складною організацією. Герой напередодні Нового року одержує неочікуваного листа від колишньої коханої, яку не бачив уже майже три роки. Лист-сповідь становить композиційну основу твору. Читання листа переривається спогадами та коментарями, з яких і вимальовується загальний перебіг драматичної історії. Саме три роки тому сталося те, що змінило життя закоханих. Була розмова про почуття, якій бракувало щирості. Наслідком стало імпульсивне рішення героїні втекти з іншим чоловіком, котрий виявився злочинцем. Далі були спроби героїні вбити себе, було життя, немов уві сні, з нелюбими чоловіками, а також багато душевних страждань і, нарешті, сповідь та повернення. Ця історія нагадує сентиментальний сюжет. Вона доводить, що справжніми є лише ті почуття, які долають усі перешкоди на шляху до щастя. Але не менш важливим у новелі є інший сюжет — психологічний. Він реалізується в уявному діалозі розлученої пари та в тих докорінних змінах, що відбулися в душах закоханих і сприяли їхньому примиренню.

Образ Марії

      Марія Карпівна (Маня) — дочка лісника.

      Романтичне бажання жити, а не існувати, не просто бути, а стати – це прагнення і визначило  долю Марії. Як кожна жінка вона мріяла про щастя, достаток, мріяла побувати у різних місцях світу. Вона жила покликом серця, прагнула почуватися особистістю, жадала повноцінного життя.

      Психологічний портрет Марії вражає багатством її внутрішнього світу, своєрідним баченням смислу буття і гармонії з природою, поетичним мовленням.

      Пристрасна натура, Марія перебуває у полоні палкого почуття і тому повертається до рідного краю, до того, кому першою освідчилася у коханні і кого свого часу зрадила. Шукаючи щастя вона помилилася у своєму виборі і тепер спокутує свої гріхи. Її лист Хомі – Массіно – це сповідь зраненої душі, яка, попри всі випробування, залишилася чистою, люблячою і поетичною. Ми ще раз переконуємося в тому, що кохання – велика сила. Воно здатне зцілити людину, повернути її до життя.

Образ Хоми

     Хома — працівник бюро, «відлюдько інтелектуал».

     Хома-Массіно у своїх «Записках відлюдька» змальовує світ свого відчуження від людей. Він – інтелігент, розумний, освічений, який оточив себе штучними, хоча й мистецькими витворами культури. Улюблені книги, портрети Гете, Емнрсона, Рескіна, журнали, зокрема стаття Уайльда про Ісуса Христа, захоплення музикою – все це той «ілюзорний світ», у який поринув наш герой після того, як став жертвою кохання. Він став «артистом життя, естетом». Герой працює радником в одному бюро, зайнятий працею, що напружує розум, але не торкає серця. Він ввічливий, чемний, має гарні манери, але не має друзів, нікого не пускає у свою душу.

      Герой – відлюдько, самітник, суспільні проблеми, людські пристрасті не зворушують його, хоч у глибині серця жевріє іскра кохання, яка не дає йому спокою. Та він боїться навіть собі зізнатися у цьому.

Перед нами звичайний чоловік, що зворушує силою свого почуття до дівчини. Це людина з ніжною, вразливою душею. Кохання окрилює його, дає сил боротися.

     Хома любив ліс, любив збирати гриби, природа допомагала відновлювати сили, збагачуватися духовно. Можливо, саме ця любов до природи і сприяла виникненню палкого почуття до Манюсі, яка уособлювала собою саму природу, ліс, була духовно близькою Хомі. Та після втечі коханої молодий чоловік боляче переживає зраду, і це породжує у ньому черствість, замкнутість, відчуженість.

     Однак Массіно не спроможний вирвати з душі чарівний образ дівчини, котру кохає всім єством, він не може протистояти живим почуттям. У кінці твору він повертається до себе, до людей. Кохання перемогло.

Символіка
      І. Франко мав рідкісне уміння в незначній повсякденній деталі бачити характер
або явище.
 Образ сойки – символ самої героїні, символ волі, свободи, шлях до щастя.
 Перкальова червона сукня з круглими цятками – символ вірності.
 Подвійне сонце – подвійне життя, одне у побуті, інше – в душі.
 Дзвінок – тривога, очікування чогось.

  Буктрейлер 

 Вистава Донецького академічного обласного драматичного театру (м.Маріуполь)

Іван Франко “Сойчине крило” (аудіокнига)

Записати особисті враження