Породи собак та їх характеристики

Австралійський келпі

Порода собак австралійський келпі сталася з Австралії, вже вибачте за очевидність і тавтологію. Це сталося, коли в середині 19 століття на континент завезли чорних коллі, які схрещувалися з різними собаками, а також, за деякими даними, навіть з диким собакою дінго (Dingo), про що говорить і деяку зовнішню схожість (хоча в 2019 році проводилися дослідження генома які встановили, що диких динго в роду не було). Те, що вийшло від цих схрещувань, перевершило всі очікування заводчиків, а їм потрібна собака, яка могла б брати участь в випасі худоби, причому, в умовах австралійського жаркого клімату. Власне, не можна сказати, що розведенням породи займалися професійні заводчики. На користь цього твердження говорить також той факт, що перша особина (жіночої статі) була продана в 1872 році шотландцем на ім’я Джордж Робертсон, Джеку Глісон. І звали собаку якраз Келпі, що згодом стало ім’ям для всієї породи.

Американський стаффордширський тер’єр (Амстафф)

Американський стаффордширський тер’єр є прямим нащадком англійського стаффордширського бультер’єра, який прославився у себе на батьківщині і у всьому світі. Англійська стаффордширський бультер’єр стався від схрещування бульдога і фокстер’єра, а також використовувався, всупереч поширеній думці, не тільки як бійцівська собака. Він був популярний і серед мисливців, для того щоб збивати з ніг кабанів, використовувався як захисник і охоронець, також цих собак часто містили м’ясники. В середині 19-го століття багатьох особин перевезли в США, де господарі собак і заводчики заснували власну програму розведення, і створили свій власний клуб. В Америці цих собак почали називати амстафф, щоб якось відрізняти від англійських стаффордширських бультерьеров. Тим більше, що в Америці заводчики виводили більш великих особин, що призвело до певних наслідків.

Собака (лат. Canis lupus familiaris) – домашня тварина, одне з найбільш популярних (поряд з кішкою) тварин-компаньйонів. Спочатку домашня собака була виділена в окремий біологічний вид (лат. Canis familiaris) Линнеем в 1758 році, в 1993 році рекласифіковано Смітсонівський інститут і Американською асоціацією теріологів в підвид вовка (Canis lupus) [2]. У російськомовних письмових джерелах слово «собака» в значенні відповідного тваринного зустрічається принаймні з 1475 роки (починаючи з грамоти князя Андрія Васильовича Меншого Кирилову монастирю) [3] [4]. З зоологічної точки зору, собака – плацентарний ссавець загону хижих сімейства псових. Собаки відомі своїми здібностями до навчання, любов’ю до гри, соціальною поведінкою. Виведено спеціальні породи собак, призначені для різних цілей: полювання, охорони, тяги гужового транспорту і іншого, а також декоративні породи (наприклад, болонка, пудель). При необхідності розмежування по підлозі вживаються терміни «кобель» (самець) і «сука» (самка); в повсякденній мові – «пес» і «собака» відповідно. Дитинчата собаки називаються цуценятами.

Біла швейцарська вівчарка

це прямий нащадок німецьких вівчарок, і, фактично, раніше і перші і другі зараховувалися до однієї породи. В кінці 19 століття, коли сформувалася порода німецька вівчарка, до стандартизації були прийняті всі забарвлення, в тому числі і біла. Зараз вважається що біла вівчарка і біла швейцарська вівчарка, також як і німецька, це три різних породи, хоча, вони мають одне походження. Процес поділу почався після 1920 року, коли для участі у виставках собак породу німецька вівчарка, з білим забарвленням шерсті, відбраковуються. До речі, цікаво знати, перша офіційно зареєстрована німецька вівчарка на прізвисько Хоранда Фон Графрат мала класичний окрас, хоча прапрадід цього пса по материнській лінії був чисто білим. Після 1970 року з’явилися заводчики, які зайнялися цілеспрямованим розведенням білих вівчарок, причому, велику роль в цьому зіграли американські ентузіасти.

Вельш коргі пемброк (коргі пемброк)

Порода собак вельш коргі пемброк – дорога і рідкісна, вона цінується любителями собак у всьому світі. Як і їхні побратими породи вельш коргі кардіган, пемброк розвивалися і формувалися в Англії. Існує легенда, яка вказує на потойбічне, казкове походження цих собак. Ну а звучить ця цікава казка так: одного разу ввечері, діти (брат і сестра) поверталися з прогулянки додому і в чистому полі побачили двох маленьких тварин схожих на лисиць. Підійшовши ближче, вони розглянули що це були зовсім не лисиці, а невеликі собаки, точніше, цуценята. Вони взяли чарівних малят на руки, і віднесли додому. Цуценята відрізнялися незвичайним забарвленням шерсті, короткими ніжками, кумедними стоячими вушками і відмітками на спині. Тоді тато з мамою пояснили, що це не прості цуценята, і що залишили їх в поле феї. За словами батьків, феї використовували цих тварин для того, щоб ті тягли їх карети на нічному небі, а іноді встановлювали сідло прямо на спині тварини, від чого і з’явилися відмітини. Зрозуміло, це лише легенда, казка, але є і офіційна історія в якій мовиться, що дана порода з’явилася в Англії після відвідин вікінгів. Валлхунд, або шведська скотогонні собаки, була привезена вікінгами в Уельс приблизно в 9 столітті, і більшість фахівців вважає, що саме валлхунд був прабатьком вельш коргі. Але є думки, які стверджують ніби порода сталася від собак, завезених фламандськими ткачами.