Марія Яновська

ЧОРНОБИЛЬСЬКА ТРАГЕДІЯ

Весна в розмаї. Двадцять шосте квітня.
Тривожна ніч. Здригнулася земля.
Невинно  вишні  чарували цвітом,
А вибух все навколо спопеляв.
Дзвінок в пожежній. Швидко мчать машини.
В четвертім вибух і прорвало дах.
Відважні хлопці мужньо, безупинно
У пекло йшли, забувши біль і страх.
Вогненний стовп у небі – гриб кривавий.
Смертельні хмари сколихнули світ.
Вкриває дим будинки, сквери, трави.
Біда навколо… То горить графіт.
Смертельні ізотопи в хмарах диму
Розносить вітер на поля, міста.
Уран і стронцій (ізотоп незримий),
Посіють на усій планеті жах.
Вогонь потрібно погасити прудко,
Бо поруч три реактори стоять.
Водневий вибух може бути швидко.
У Прип’яті прокинулись, не сплять.
Прийшли на допомогу всі охочі,
Не відчуваючи, не знаючи біди.
Вогонь гасили довго: дні і ночі.
На все життя залишились сліди.
До лиха не були вони готові:
Студенти, водії  та шахтарі,
Робітники і льотчики, й військові,
Медсестри, санітари, лікарі.
Лопатами граніт радіаційний
Скидали хлопці… Мужній наш солдат!
Німий потенціал інформаційний,
Бо в Києві – колони і парад.
Ще довго полум’я в Чорнобилі гасили.
Мов бомба атомна зірвалась в мирні дні.
Забрав Чорнобиль і здоров’я, й сили,
І наслідки трагедії сумні.
На все життя хвороб невиліковних…
Захворюваність  — рак і діабет..
Забруднені навколишні водойми,
Поля заражені, ліси — це не секрет.
Я вдячна людям тим, що врятували
Усю планету в найскрутніший час.
Ми перед ними всі заборгували.
Скажу сьогодні просто, без прикрас.

     Як швидко спливає час… Сьогодні минає 35 років відтоді, як 26 квітня 1986-го року у реактивному відсіку 4-го енергоблоку Чорнобильської АЕС стався вибух, внаслідок чого відбулася наймасштабніша за всю історію людства техногенна катастрофа.     

Ту мирну весняну українську ніч на берегах Прип’яті люди ніколи не забудуть. Вона була, як зараз усім здається, найтихішою і найтемнішою. І не сповіщала про біду. Навпаки, всім жителям містечка атомників ще звечо­ра під вихідні природа подарувала гарну погоду.

     Проте в ту саму ніч, з 25 на 26 квітня, 28 років тому, відлік часу став уже далеко не мир­ним, а бойовим і аварійним. Відлік пішов на години, хвилини, секунди. О 1 годині 23 хвилини 40 секунд, коли всі спали безтурботним сном, над четвертим ре­актором Чорнобильської атомної електростанції несподівано велетенське полум’я розірвало нічну темряву.

У ту ніч четвертий атомний енергоблок закривали на планові ремонтні роботи. В зв’язку з цим було вирішено провести експеримент, пов’язаний з режимом роботи турбогенераторів: скільки вони за інерцією вироблятимуть електроенергії для власних потреб. Але станція несподівано виходить з-під контролю, відбувається серія потужних теплових вибухів, які повністю руйнують четвертий енергоблок.

А за три кілометри від нього – молоде місто енергетиків Прип’ять. Середній вік жителів 21 рік. Багато випускників інститутів, молодих сімей, дітей…

   Внаслідок вибуху в атмосферу було викинуто 190 тонн радіоактивних речовин. За підрахунками вчених, сумарний викид становив 50 млн.кюрі, що можна порівняти за наслідками з 500-ма вибухами атомних бомб, скинутих у 1945 році на Хіросіму.

     Вибухи призвели до повного руйнування реактора та його активної зони, систем охолодження, а також будівлі реакторного залу.  На дах машинного залу, на територію навколо АЕС були викинуті залізобетонні та металоконструкції, графітові блоки.

     Понад 1000 працівників станції, пожежників,

міліціонерів, медиків перебували першої доби у безпосередній близькості від осередку катастрофи.

     Ціною життя відважних і безсмертних третій реактор було вгамовано. На 5 годину ранку пожежа за допомогою прибулих пожежників було ліквідовано. Станцію врятували. 28 героїв затулили її собою. Шестеро загинуло, але увійшли у безсмертя.

За різними даними, від 600 до 800 тисяч осіб зі всього СРСР брали участь у ліквідації наслідків на ЧАЕС, в тому числі і жителі Полтави та Полтавської області. Від 4 до 10 тисяч осіб загинули від наслідків вибуху. Понад 70 тисяч стали інвалідами. Під радіоактивне випромінювання потрапило 1,9 млн людей в Україні. Загалом – 8,4 млн осіб у Білорусі, Росії, Україні та інших країнах, зокрема, Європи. Було евакуйовано 47 500 жителів Прип’яті. Зараз у зоні відчуження проживає 140 осіб – так званих самопоселенців.

     А в цей час…

      Київських школярів примусово зігнали на першотравневу демонстрацію, після чого їхні костюми «зафонили»

Радянське керівництво хотіло за будь-яку ціну провести першотравневу демонстрацію, присвячену святу, зведеному в СРСР у культ.

Але, ймовірно, найстрашніший епізод навколо київської першотравневої демонстрації 1986 року стосувався школярів — на їхніх костюмах зафіксували високий радіаційний фон.

Радянська влада сповістила жителів про катастрофу лише ввечері 28 квітня — ймовірно, про це намагалися б промовчати довше, якби не шведи.

Вранці 28 квітня, через два дні після вибуху на ЧАЕС, на станції Форсмарк (відстань до Чорнобиля — приблизно 1100 кілометрів) прозвучали сирени — прилади виявлення радіації зафіксували у повітрі радіоактивні частинки, проте спочатку шведи не розуміли, що було їх джерелом.

Після цього працівники Форсмарка провели детальний аналіз і з’ясували, що вітер приніс небезпечні частинки з СРСР.

      Спогади ліквідаторів Полтавщини та очевидців трагедії:

      Віктор Міщенко добре памятає той день: “…Був сильний вітер, який гнав хмари у напрямку Києва. оді ми ще не знали, що саме цей вітер, у перші дні після аварії врятував Полтавщину від потужного радіоактивного забруднення, від якого постраждали інші регіони. Адже за 300-400 кілометрів від наших домівок “мирний атом” перетворився на страшного звіра, який загрожував на століття забруднити радіацією не лише територію України, а й усієї Європи… На його шляху “страшного звіра” стали тисячі жінок та чоловіків, які навіть не знали, що воно таке, і як перебування поблизу реактора протягом кількох годин може вплинути на їхнє подальше життя. На жаль, для багатьох із них це подальше життя виявилося зовсім недовгим”.

      Олександр Коробка (с. Великі Будища): “У великодню ніч з 2 на 3 травня 1986 року нас виклкали до райвійськкомату…На “газику” швидкої допомоги я прибув за місцем виклику. Куди? Чому? Не знав…Три дні ні батьки, ні дружина не знали, на яку тривогу нас забрали… Відчували сморід, якийсь присмак і терпкість, коли приїхали в зону. Спочатку евакуйовували місцевих жителів, роздавали людям йод, щоб додавали в питну воду… Засобами захисту були пов’язки… Видали пронумеровані дозиметри, на які ніхто не дивився. Ніхто не звертав уваги на дози радіації, не задумувалися над наслідками…”

    Олександр Харчина (водій “швидкої допомоги”): “…Другого травня заступив на зміну, а через дві години викликали до райвійськкомату… На своїх спеціальних автомобілях нас відправили. Куди – ніхто – не знав. Їхали у Великодню ніч. До Лубен з’їжджалися колона за колоною, де нас переодягали, видали протигази… Пригадую довколишні села. Повсюди майоріли прапори, а людей нема – ніби повимирали… Атом відчув на смак. Якось запалили з хлопцями цигарки, а в них – присмак металу…”

Іван Тельменко (с. Петрівка-Роменська): “…Знаряддями праці були лопатка та ганчірка – робили дезактивацію забрудненої території та приміщень. Працювали з хлопцями на 2 і 3 реакторах, закидали в щілини мішки з піском. Про шкідливість графіту, який скидали з дахів ректора, ніхто не думав… Рівень радіації зашкалював…”

     Петро Кондратьєв (с. Березова Лука): “…Того дня нас , тридцять п’ять чоловік відправили у Білу Церкву. Переодягли у військову форму і … на Чорнобиль. Видали “пелюстку” (марлеву пов’язку) – ото і весь захист. Працювали у пеклі – скидали графіт, мішки з піском закладали у щілини… Три хвилини давали зійти туди і назад, “хватили” по 25 рентген. 17 днів відпрацювали на реакторі… Про наслідки опромінення ніхто не думав. У пам’яті кожен день, кожна мить. А ті сімнадцять миттєвостей на самому реакторі стали вічністю, позначеною втратою здоров’я та товариша Володі Кириленка”

У 1986 році Володимир Якович закінчував фізичний факультет КПІ. За іронією долі вивчав якраз радіацію. Хто ж знав, що його професія стане такою затребуваною, а «мирний атом» відомий на весь світ. Співробітники військкомату вже 28 квітня направили його на ліквідацію аварії.

«З точки зору спеціаліста, який вивчав радіацію було не так цікаво, як страшно! Я їхав і знав, якого масштабу катастрофа, бо жив поруч із Чорнобилем, в селищі Іванків. Станом на 28 квітня мешканці тільки й говорили про аварію. Мало того, за день до мого відправлення до Іванкова привезли евакуйованих», — розповідає «Вечірці» Володимир Якович.

Перше, що він побачив прибувши до Прип’яті, згадує ліквідатор, окрім великого скупчення людей, яких евакуювали з міста та «розкидали» по автобусах, — це берег річки, всипаний мертвими раками. Майже весь.

Серед страшних і моторошних спогадів, які розповідали ліквідатори, була історія про спухле від радіації порося, якого дзьобали кури на якомусь залишеному подвір’ї…

У ніч аварії до пожежника Володимира Рєзніка прийшли військові та міліція, які наказали негайно збиратися до Чорнобиля.

«Оголосили воєнний стан та за одну ніч сформували наш 731 батальйон. Солдати Зону не покидали взагалі. 24 години на добу без будь-яких засобів індивідуального захисту. Перша „помивка“ була через 7 днів», — згадує ліквідатор.

У цей батальйон тоді призвали цивільних, військовозобов’язаних чоловіків: з дому, з гуртожитків, з навчання, — і кинули в пекло, на ліквідацію Чорнобильської катастрофи. Хлопці змушені були працювали у 4 зоні небезпеки, там де відмовляла техніка. На час призову чоловікам було від 28 до 40 років.

Згадаємо події цієї 

     страшної кастрофи.

 Віддаймо шану жертовності       та патріотизму тих,                     кого вона торкнулася.

 Побажаємо всім ясного неба         та яскравого сонця над                              головою!!!