Державна влада. Форма держави

Нині у світі налічується майже 200 держав. Кожна з них неповторна, однак між різними державами є певні спільні ознаки. Для того щоб класифікувати держави, визначати спільне й особливе в побудові й управлінні різних держав, використовують поняття «форма держави». Це — спосіб організації та здійснення державної влади, що складається з порядку виникнення органів влади й методів її реалізації. Форма держави має три елементи: форму правління, форму державного (територіального) устрою й державно-правовий (політичний) режим .

Першою складовою форми держави є форма правління. Форма правління визначає організацію влади в країні, порядок утворення, взаємодії органів влади й управління.

Відповідно до цих ознак, держави поділяють на республіки й монархії.

Влада в монархії належить одній особі — монарху — королю, царю, султану, еміру, імператору тощо. Назва залежить від історичних традицій кожної держави. Монарх, як правило, отримує владу в спадщину, у багатьох випадках його влада оголошується священною та вважається даною Богом. Монарх є символом своєї держави, його повноваження поширюються на всі суспільні відносини в країні. Монарх не несе відповідальності перед своїми підданими.

Монархія — форма державного правління, за якої вся влада в державі належить одній особі та, як правило, передається в спадок.

Монархії є абсолютні й обмежені (див. схему 4). В абсолютній монархії вся необмежена (абсолютна) влада належить монарху (королю, царю, імператору, султану тощо).

Такими були Англія та Франція до буржуазних революцій, Російська імперія, до складу якої протягом тривалого часу входила частина території сучасної України.

В обмеженій монархії влада монарха більшою чи меншою мірою обмежена законом (конституцією) і парламентом, який обирається народом.

Прикладами сучасних обмежених монархій є Велика Британія, Іспанія, Японія тощо.

Абсолютні монархії поділяють на деспотичні та теократичні.

У деспотичній монархії монарх має абсолютну, тобто необмежену владу, яка ґрунтується на самоправстві володаря й виключає існування органів законодавчої, виконавчої, судової або релігійної влади.

Сутність теократичної монархії стає зрозумілою з назви. Теократія (від грецьк. влада Бога) — форма організації державної та місцевої влади, за якою вона належить церкві, духовенству. Нині у світі існують дві теократичні монархії — Саудівська Аравія та Ватикан, у яких світська й духовна (релігійна) влада належать одній особі.

Серед обмежених монархій виокремлюють дуалістичні (представницькі) і парламентарні (конституційні).

У дуалістичній монархії (від латин. dualis — подвійний) — главою держави є монарх, який очолює (реально чи лише формально) виконавчу владу. Парламент у дуалістичній монархії приймає закони, але водночас силу закону мають і рішення монарха. Уряд несе відповідальність як перед парламентом, так і перед монархом. У цьому полягає подвійність характеру влади в дуалістичній монархії. Такими є країни: Австро-Угорщина, Марокко, Кувейт — Йорданія. Нині найбільш поширеними є парламентарні монархії — більшість сучасних монархій Європи. У них існує парламент, який формує уряд. У такій державі монарх позбавлений права видавати закони, не бере безпосередньої участі в роботі уряду. Рішення монарха в парламентарній (або конституційній) монархії набуває чинності лише в разі його підписання главою уряду або відповідним міністром. Таке підписання має назву контрасигнація (контрасигнування).

У республіці, на відміну від монархії, джерелом влади є народ. Органи влади формуються шляхом виборів і мають певний строк повноважень. У республіці будь-який представник влади — аж до найвищого — несе юридичну відповідальність за свої дії, може бути відправлений у відставку.

Республіка — форма державного правління, за якої джерелом влади є народ, представники влади обираються на певний строк і несуть відповідальність за свої дії.

Республіки поділяють на парламентські, президентські та змішані (див. схему 4, с. 15).

У парламентській республіці уряд формується парламентом і підзвітний йому (Німеччина, Італія). Президент у такій республіці здебільшого обирається парламентом і має переважно представницькі функції.

Для президентської республіки (США, Бразилія, Мексика) притаманне те, що президент обирається загальними виборами, очолює та формує уряд. Уряд несе відповідальність перед президентом, складає повноваження перед новообраним президентом.

Змішана республіка поєднує ознаки як президентської, так і парламентської республіки. Нині саме така форма республіки набула найбільшого поширення. У такій республіці уряд і президент спільно формують парламент. Змішаними республіками є: Франція, Австрія, Польща, Румунія тощо.

Нині у світі існує майже 140 республік і майже 30 монархій. Найдавнішими республіками в історії вважають Афінську та Спартанську в Стародавній Греції (V-IV ст. до н. е.), Римську республіку (V—II ст. до н. е.).

Більшість сучасних монархій (з них 14 знаходяться в Азії, 12 — у Європі, 3 — в Африці й 1 — в Океанії) — обмежені. Але Саудівська Аравія, Об’єднані Арабські Емірати, Оман, Бруней, Катар і Ватикан залишаються абсолютними монархіями.

Хоча в більшості монархій глава держави отримує владу в спадок, існують монархії, де монарх отримує владу внаслідок виборів. Так, Папа Римський — глава теократичної монархії Ватикан і Римської католицької церкви — обирається конклавом — зібранням вищого католицького духовенства. Виборною монархією називають іноді Малайзію, главу якої — верховного правителя — обирають на засіданні Ради правителів строком на п’ять років. Варто зазначити, що король Малайзії відіграє здебільшого ритуальну роль, основні функції управління виконує парламент і прем’єр-міністр.

Найдавнішою із сучасних монархій є японська, її було встановлено ще в 660 р. до н. е., у Європі — данська, яка існує з 899 р.

Державний (територіальний) устрій визначає внутрішню територіальну організацію держави, взаємодію центральних і місцевих органів влади. За державним устроєм виокремлюють прості (унітарні) (від латин. unitas — єдність) і складні держави (див. схему 5).

В унітарній державі територіальні одиниці — області, департаменти, землі, штати тощо — не мають навіть елементів суверенітету. У них відсутні власні, окремі від загальнодержавних закони, громадянство, податки. Територія унітарної держави вважається цілісною. В унітарній державі, як правило, діють єдина конституція та закони, створена єдина система державних органів. У міжнародних відносинах унітарна держава — єдине ціле. Унітарними державами є Польща, Фінляндія, Данія, Франція тощо. Відповідно до Конституції, унітарною є Україна.

На відміну від унітарних держав, складні держави мають адміністративні одиниці з певними ознаками суверенітету, однак частину своїх повноважень передають центру.

Складні держави поділяють на федерації, конфедерації та імперії.

Федерація (від латин. foederatio — союз, об’єднання) — форма державного устрою, за якого держава складається з державних утворень, що мають певну політичну самостійність, однак передають частину своїх прав і суверенітету органам федерації. У федеративній державі кожна складова частина — земля, провінція, штат тощо — має суверенітет, певні особливості законодавства, судочинства, але всі вони зберігають цілісність держави й спільні вищі органи влади. У федеративній державі, як правило, існують органи законодавчої, виконавчої та судової влади як в окремих складових частинах (суб’єктах федерації), так і в державі в цілому. При цьому законодавство країни чітко визначає компетенцію органів кожного рівня. Рішення загальнодержавних (федеративних) органів влади обов’язкові для суб’єктів федерації та їхніх органів влади, нормативні акти (і, зокрема, загальнодержавна конституція) федерації, прийняті в межах їхніх повноважень, компетенції, мають вищу юридичну силу, аніж нормативні акти окремих частин держави. Характерним для федерації є подвійне громадянство: кожен громадянин окремого суб’єкта федерації одночасно є й громадянином держави в цілому. Окремі частини федерації зберігають право виходу з держави за умови дотримання певних процедур, адже об’єднання здійснюється на підставі договору про об’єднання окремих держав, що передають частину своїх повноважень загальнодержавному центру. Федераціями нині є, зокрема, Німеччина, Росія, США тощо.

Конфедерація — союз суверенних держав, які об’єднуються для досягнення певної, чітко визначеної мети в окремій сфері державної діяльності (як правило, тимчасової). Конфедерація діє на підставі договору, при цьому кожна з частин конфедерації зберігає власний суверенітет. У конфедерації не існує спільної конституції, спільної судової та фінансової системи. Кожна з держав членів конфедерації зберігає власний суверенітет і має право в будь-який час вийти з її складу. Конфедерації створюють здебільшого для виконання окремих завдань (оборони, торгівлі тощо). Вони, як правило, мають нестійкий характер, швидко розпадаються (так сталося з Об’єднаною Арабською Республікою, до складу якої входили Сирія та Єгипет, у 1958-1968 рр.) або перетворюються на федерації (саме так сталося із США, які на початковому етапі свого розвитку були конфедеративним утворенням).

У світі існує чимало федеративних держав. Це такі держави, як Австралія, Австрія, Аргентина, Бельгія, Індія, Канада, Мексика, Пакистан, Південно-Африканська Республіка тощо.

Імперія (від латин. imperium — влада, панування) — форма державного устрою, за якого до складу держави належать окремі частини, які були приєднані насильницьким шляхом, унаслідок поглинання незалежних досі держав або їхніх частин. Складові частини імперії не мають власного суверенітету, не можуть за власним бажанням вийти з її складу. Характерною є різниця в правах центральної частини держави — метрополії — і підкорених частин (колоній). Імперія — форма державного устрою, яка здебільшого залишилася в історії. Саме такими були Римська, Османська, Британська імперії. Остання з них у XX ст. перетворилася на співдружність незалежних держав, до якої входить понад 40 держав (серед них такі великі, як Індія, Канада тощо).

За час своєї історії Україна входила до складу різних за своїм державним устроєм і формою правління держав. У XIX ст. територія сучасної України входила до складу Австро-Угорської монархії та Російської імперії. Після 1917 р. західні землі України опинилися в складі Польщі, яка була унітарною державою, республікою. Східна частина України в 1922 р. ввійшла до складу новоутвореної федеративної держави — Союзу Радянських Соціалістичних Республік (СРСР).

Політичний (державний) режим визначає методи, якими здійснюють владу в державі, способи та засоби, що для цього використовують.

Політичних режимів багато, але їх поділяють на демократичні та антидемократичні. Більшість держав намагається забезпечувати панування демократії, діяти відповідно до вимог, що характеризують демократичне суспільство (див. схему 6).

Демократія (від грецьк. demokratia — влада народу, demos — народ, cratos — влада) — форма державного режиму, за якого державна влада здійснюється на основі рівноправної участі громадян в управлінні державою, гарантоване дотримання їхніх прав і свобод відповідно до міжнародних стандартів прав людини.

У демократичній державі основним джерелом влади є народ. Державна влада здійснюється на основі її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. У демократичній державі гарантують і забезпечують реальну рівність усіх громадян перед законом, реалізацію проголошених прав і свобод. Щоб створити можливості для участі всіх громадян в економічному й політичному житті, демократична держава забезпечує існування різних форм власності, свободу діяльності політичних та інших об’єднань, розмаїття політичного життя (або плюралізм). У демократичній країні створюються умови для верховенства права та незалежності правосуддя.

На відміну від демократичної держави, в антидемократичних суспільствах громадяни позбавлені можливості брати участь у вирішенні державних питань або ця участь є формальною. Здебільшого в таких країнах утверджується влада однієї особи (або групи осіб), партії, ідеології, інші зазнають переслідувань. В антидемократичних державах права особи не гарантовані, вони постійно обмежуються.

Основні ознаки тоталітарного режиму — усеохоплюючий (тотальний) (звідси й назва) контроль за всіма сферами суспільного життя, існування та панування єдиної ідеології, монополія держави у сфері економіки.

Для деспотії характерним є зосередження в руках однієї особи (деспота) (звідси назва) усієї влади, застосування надзвичайно жорстких методів управління державою, утиски прав і свобод людини.

Авторитаризму також притаманна значна концентрація влади в руках однієї особи або кількох осіб, безстроковий характер влади глави держави. За такого режиму немає політичної опозиції, управління здійснюється переважно шляхом віддання команд, без будь-якого обговорення.

Форма держави має три елементи — форму правління, форму державного устрою, політичний (державний) режим.

Форма правління характеризує порядок формування органів влади в державі та їхні повноваження.

Державний устрій визначає побудову держави, відносини між вищими органами, центральними та місцевими органами влади.

Політичний (державний) режим характеризується способами, які застосовують при управлінні державою. Більшість країн світу прагне побудувати демократичне суспільство. У демократичних державах є система поділу державної влади на законодавчу, виконавчу та судову, забезпечується верховенство права й незалежність правосуддя, політичне й економічне розмаїття. У таких державах гарантують права та свободи всіх людей.