Друга світова в об’єктиві кінокамери

Після Другої світової війни було стоворено сотні фільмів проте як жилося людям у той період історію людства.

8 травня в Україні відзначають День пам’яті та примирення, а також згадують жертв Другої світової війни. Трагічні події того часу стали основою для багатьох стрічок українського виробництва, які зняті на високому технічному рівні, й за цим критерієм не поступаються тим, які звикли переглядати 9 травня громадяни пострадянських країн. Не кажучи вже про заангажованість радянських фільмів комуністичною пропагандою та спотворенням нею дійсності.

«Хайтарма» – художній фільм українського режисера Ахтема Сейтаблаєва, знятий в 2013 році.

​Фільм «Хайтарма» розповідає про сталінські депортації кримських татар 1944 року. Цю трагічну дату в історії народу показали через призму сприйняття прославленого льотчика, двічі Героя Радянського Союзу – кримського татарина Амет-Хана Султана.

Фільм починається з національного танцю «Хайтарма», який символізує повернення до життя. Ахтем Сейтаблаєв виступив режисером і виконавцем головної ролі. У масових сценах брали участь понад три тисячі людей, близько 700 із яких особисто пережили цю трагедію.

«Назви своє ім’я» –​ повнометражний документальний фільм режисера Сергія Буковського, знятий в 2006 році.

Продюсером стрічки був американський кінорежисер Стівен Спілберг та український бізнесмен Віктор Пінчук. Для Стівена Спілберга, який має українське коріння (його предки походять з Одеси), це був особливий проект. Саме завдяки йому він вперше відвідав Україну.

«Далекий постріл» – художня стрічка Валерія Шалиги, відзнята у 2005 році.

Член спілки кінематографістів України Валерій Шалига дебютував у кінематографі як режисер в 1993 році на кіностудії імені Олександра Довженка.

«Далекий постріл» описує події 1941 року. В часи Другої світової війни у німецькому полоні зустрічаються закляті вороги – боєць Червоної армії та вояк із лав Української повстанської армії. Вони обидва воюють за Україну, але кожен бачить її шлях по-своєму. Та потім стає зрозуміло обом, що їхні цінності спільні – це Україна. В описі до фільму вказано: «Стає зрозуміло, де справді цінують свободу, де справді воюють за Україну, де справді є друзі, які одне за одних не пошкодують життя, щоб звільнити з полону. З того, як закінчились їхні життя, можна зробити окремий висновок про жорстокість того часу».

«Хроніка Української повстанської армії 1942–1954» – український документальний фільм, виробництва ГО «Українська Галицька Асамблея». Режисерами-постановниками виступили Тетяна Алфьорова та Олена Елісєєва.

Стрічка розповідає про шлях українського політичного діяча, основного теоретика українського націоналістичного руху ХХ століття, а також розвінчує міфи навколо його постаті.
Велику увагу автори стрічки приділяють саме періоду Другої світової війни та історичного контексту, в який вписана біографія Степана Бандери.

«1377 – спалені заживо» –​ телевізійний документальний фільм Івана Кравчишина, знятий в 2009 році.

1377 – це кількість сіл, які були спалені під час нацистської окупації території України.

У документальній стрічці «1377 спалених заживо» особливу увагу приділено селу Корюківка на Чернігівщині, де 1-2 березня 1943 року спалили 1290 будинків і 6700 людей. Серед усіх знищених нацистами поселень, Корюківка була найбільшою, а тому й каральна операція зі знищення цього поселення вважається найбільш масштабною.