Життя і творчість Лесі Українки Фотоальбом

13 лютого за старим стилем 1871 року старовинний рід Косачів — Драгоманових примножився: у дворянина Петра Косача та його дружини Ольги (вродженої Драгоманової, письменниці Олени Пчілки) народилася друга дитина — дівчинка. Сталося це у древньому місті Новограді-Волинському в домі «старого добродія Окружка». За десять днів дитя було охрещене. Дівчинці було дане грецьке ім’я — Лариса. Хрещеними батьками стали полковник Степан Васильковський та Полтавської губернії дворянка Єлизавета Драгоманова.

1879 року

батько Лесі Українки купив ділянку землі з будівлями          в селі Колодяжному поблизу Ковеля, невдовзі розпочали будівництво нового помешкання для родини .

Славетна українська поетеса Леся Українка в селі Колодяжному (Ковельський район Волині) розпочала та написала близько 80 літературних творів, серед яких «Конвалія», «Сафо», «Русалка», «Співець», «В’язень» та ін. В експозиції музею представлені меморіальні речі як самої Лесі Українки, так і родини Косачів, прижиттєві видання творів поетеси та її матері Олени Пчілки, речі побуту та етнографії Волині, відтворені фрагменти робочого кабінету і сільської хати.

1884

Літо, Волинь

Леся з матір’ю, братом Михайлом та сестрою Ольгою їздили до села Скулина, де відвідали урочище Нечимне [тепер урочище Лісова пісня], яке глибоко вразило її своєю чарівністю. Легенди, пов’язані з озером, Леся пам’ятала все життя і відтворила в «Лісовій пісні»

1897

Загострення хвороби

«Така у нас біда з Лесею … Вона дуже терпляча взагалі й переносить страждання, не скаржачись, але й мовчазні її страждання так тяжко бачити, може, ще тяжче. Вона плаче нишком від мене, а я від неї»

(Лист О.П.Косач (матері) до Л. М. Драгоманової від 18 січня 1897 p.).

Поетеса формулює своє кредо:

«Не можна, гріх бути інвалідом, коли так багато роботи і так мало людей, треба перестати ним бути, коли не можна зараз, то через рік … через три, а все-таки треба вийти в люди! І я вийду або під ножем пропаду, а так не зостанусь»

(Лист Лесі Українки до О. П. Косач (сестри) від 12 листопада 1897 p.).

          1 серпня 1913 року в невеличкому грузинському містечку Сурамі відходила у

     вічність Леся Українка – великий поет України і жінка з трагічною долею. Звістка

про смерть славної дочки України глибокою скорботою озвалася в серцях мільйонів         людей. Не лише на Україні, але й у петербурзькій, московській пресі, в Грузії і

Білорусії, навіть на Далекому Сході були вміщені некрологи на її смерть. “До нас докотилась сумна чутка, – писали робітники з Миргорода, – що не стало в Житті

славної поетеси Лесі Українки. З приводу смерті поетеси ми, робітники, прилучаємо

свій жаль до великого смутку неньки України. Спи ж спокійно, наша сестро, ти була людиною і не даремно жила в світі. Твоя муза найшла співчуття і в душі робітника”.

Тіло Лесі Українки перевезли до Києва і поховали на Байковому кладовищі. Похорон поетеси перетворився у велику народну демонстрацію. Море людей, море квітів, жандарми зрізали червоні стрічки з вікнів, забороняли промови, співи,

супроводжували процесію. Але людей прибувало, були й промови, співи. Вітчизна прощалась із своєю дочкою, творчість якої входила в безсмертя.

Вона мала право сказати: “Обернуся в легенду”.

На сьогодні усі живі нащадки Лесі Українки живуть за межами України. Це Роберто Гааб (внучатий племінник, онук Лесиної сестри Оксани Косач-Шимановської), що живе у Швейцарії, та Ольга Лютон-Петрова зі США (внучата племінниця, онука Лесиної сестри Ізидори Косач-Борисової).

 Єдиний родич Лесі Українки, що похований на рідній волинський землі Косачів – молодший брат Лесі Українки Микола. Помер 1937 року. Його могила знаходиться на сільському цвинтарі в Колодяжному.