Незвичайні романи нашого часу

Маркус Френк Зузак  — австралійський письменник. Його найвідоміші твори — «Крадійка книжок» і «Я — посланець»  — стали міжнародними бестселерами й позиціювалися як підліткові романи.

Маркус Зузак народився 23 червня 1975 року в Сіднеї, Австралія. Його батько та мати в 1950–ті емігрували в Австралію з Німеччини та Австрії. Маркус — наймолодша дитина в сім’ї, має двох сестер і брата. Навчався в Енгадінській середній школі, де згодом став викладачем англійської, поєднуючи роботу із письменницькою кар’єрою. Вищу освіту з історії й англійської філології здобув в Університеті Нового Південного Вельсу, отримав ступінь бакалавра та диплом з викладання.

1992 року написав свою дебютну книгу — «Андердоґ», яка вийшла друком аж після 7 років спроб і очікувань. З 1999 року Зузак загалом видав шість книжок. Перші три, «Андердоґ», «Боротьба з Рубеном Вульфом» та «Коли пси забрешуть», вийшли у 1999—2001 роках в різних англомовних країнах і принесли авторові низку літературних нагород. 2002 року опубліковано роман «Я — посланець», який вже наступного року здобув такі нагороди як книга року за версією австралійської Ради дитячої книги, премію імені Етел Тернер, премію ім. Майкла Л. Принца (США).

2005 року опубліковано роман «Крадійка книжок», який нині перекладено тридцятьма мовами світу, зокрема, українською. Серед досягнень роману: найвища позначка в рейтингу Amazon.com, у списку бестселерів за версією «Нью-Йорк Таймс», в аналогічних рейтингах Бразилії, Ірландії та Тайваню. Входила до п’ятірки найбільш купованих книг Великої Британії, Іспанії, Ізраїлю, Південної Кореї. 2018 року світ побачив роман під назвою «Глиняний міст».

Успішною стала також екранізація, яка в українському прокаті вийшла під назвою «Книжковий злодій» (2013).

«Крадійка книжок» — книжка гіркого відчаю, неможливості змінити усе довкола, книжка боротьби та втрат. Книжка про силу слів. Книга розповідає про Голокост часів Другої Світової війни, вплив тоталітарного режиму Гітлера на людей, про Другу світову війну, книги. Читач задумується над проблемами ставлення до людей під час тоталітаризму, особливостями сімейного та державного виховання. Читач на собі переживає емоції людей, які загнані в глухий кут, які не мають виходу, відчувають тваринний жах і бажання вижити. Книга торкається загальнолюдських тем: що таке дружба, кохання, сім’я, милосердя.

Головною героїнею книги є дев’ятирічна дівчинка Лізель Мемінгер. Її названі батьки — Ганс та Роза Губерманн, сусід та шкільний друг Руді, єврей Макс Вандербург — люди, що населяють її світ, впливають на її світогляд, формують її як людину. Тут немає «поганих» героїв. Це звичайні люди, які обманюють, сваряться, кричать, відчувають страх, вибачають й дружать. Усі крадуть: їжу, час, книги. Абстрактне зло — Гітлер. Його усі ненавидять, наслідують, бояться. Але він існує поза сюжетом. Усе бачить, знає минуле й майбутнє — Смерть (чоловічого роду).

Такий незвичний оповідач розказує не тільки історію Лізель, але й переповідає книгу героїні, такий собі крадій чужої книги життя. Смерть висловлює свій погляд на світ, людей. У нього немає жалощів до людей. Він просто «виконує свою роботу», він не любить загадки. Ось чому про майбутнє читач дізнається відразу, на початку розділу від письменника, про долю героїв від Смерті. Оповідач короткими фразами заглядає у космічні глибини людського існування. Він змушує задуматись над тим, що відбувається не тільки в книзі, а й у житті.